Нові відгуки

Ця книга справила на мене дуже сильне враження. Вона не схожа на звичайну документальну історію — читається легко, але залишає багато тем для роздумів. Автор розповідає про маловідомий шматок історії, коли українці працювали на острові Шпіцберген у нелюдських умовах, видобуваючи вугілля на фоні холоду, ведмедів і радянської ідеології. Мене здивувало, наскільки цікаво описані не лише факти, а й життя звичайних людей — з їхніми мріями, страхами, буденністю й надіями. Тут і про героїзм, і про абсурд системи, і про сувору природу, яка не прощає помилок. Це суміш репортажу, історії та людських доль, яка показує, що комунізм дістався навіть до краю світу. Дуже раджу всім, хто цікавиться історією України, особливо такою, про яку майже ніхто не говорить.

У пошуках Єви — розслідування крізь роки, на яке автора чи то надихнув, чи то підштовхнув надпис на могилі в далекій Пенсильванії, на цвинтарі міста, якого вже немає. Історія родини Ориняків, в тому числі Єви і Марії Ориняк, імена яких збереглися на могильному камені в місті Централія. Автор детально описує всі свої пошуки : і в інтернеті: в архівах, соцмережах, і наживо — в карпатських селах, архівах. Описує зустрічі і листування з ймовірними родичами розшукуваних героїв оповіді. Ця частина була мені дуже цікава: і факти, які зміг знайти автор, і версії, які він будував, і давні фото і листи.І переплетіння тих вже далеких часів з нашими : ПСВ і наша війна, іспанка і ковід, трудова еміграція і біженство. Історія немов ходить по колу🥺. Щоправда, розповіді про ковідні часи мені було забагато. Можливо тому, що досвід мешканця великого міста і мандрівника дуже відрізняється від досвіду мешканця маленького містечка, де ніякий ковід не завадив посадити — викопати городи, давати лад садкам, врожаям і господарству🤭. Можливо, як фіксація цього історичного проміжку — це потрібно, щоб не забулось у вирі подій, але мені було нудно.От за пошукову частину і історію Єви — родини Ориняків автору дуже вдячна🥰, можливо це нарешті підштовхне мене записати історії з життя родини.

"Український Шпіцберген" або радше "Український Шпіцберген, який так і не відбувся" - книга яку я проковтнула за вечір. Тут усе як я люблю — північ, природа, трішки людей та їх історій. Фокус саме на житті українців, від часів розквіту російської присутності на острові і до сьогодні. Дуже сильно відчувалось, що книга написана у 2016, і мені було б страшенно цікаво дізнатись, як змінилось життя того ж Баренцбургу з початком війни, бо на героїв версії 2016 року я була прям зла! Але про все за порядком. Хто не знає, в Північному Льодовитому океані є архіпелаг, який з нідерланської мови перекладається як "гострі гори" (Шпіцберген), а з норвезької - "холодні береги" (Свальбард). І це найкраща характеристика островам з погляду географії. А от суб'єктивна оцінка майже всіх людей, від яких я чула відгуки про Свальбард, звучить однаково - це місце якоїсь магічної енергетики, і воно закохує в себе майже всіх, хто там побував. Ось і автор цієї книги, Максим Беспалов, не став виключенням, бо майже кожний рядок пронизаний любов'ю і бажанням повернутися у світ Крижаної Королеви. Тут і про мультикультурну столицю Лонг'їр. І про Баренцбург, місто досі існуючого совка, що належить рос.корпорації "Арктикуголь". А ще, про прикольні традиції та побут: - свято зустрічі сонця після полярної ночі (а ще тут буває день в кінці вересня коли за добу можна двічі спостерігати захід сонця) - тут не можна, а ні ховати померлих, а ні народжувати дітей - є місячна норма алкоголю на душу населення і видають алкоголь тільки по талонах (для всіх національностей) - снігоходи замість машин - двері домівок завжди відчинені - вогнепальна зброя у всіх, і її можна легко взяти в оренду. А ще про Природу. Про тундру і ломикамінь, про крячок та білих ведмедів, про песців, оленів та тюленів. Про відношення місцевих до полярної ночі (найбільш романтичний і затишний час) і полярного дня (неприємний та виснажливий період). А ще про гору Піраміду, про Сховище судного дня та український чорнозем. Тому просто одне слово: "Раджу!"

книжка про шлях, який існує лише вперед і вгору. про дорогу, яка дає і забирає, наповнює і переповнює. про людей, яких зустрічаємо і втрачаємо, яких любимо та від яких намагаємося втекти. про пошуки сенсу, себе, своїх. про все найкраще, що з нами стається, коли ми встаємо з ліжка. ця книжка про саме життя, але на шляху до Сантьяґо. *обережно! вона може надихнути вас спакувати рюкзак і пройти Каміно*

Якщо ви колись цікавились історією Ірландію, то могли помітити як багато спільного ми маємо. Хоча в цій книзі не надто багато про історію Ірландії, але після її прочитання вам точно захочеться дізнатись про неї. Автор ненав’язливо знайомить читача з країною, через природу, людей пабах, через протистояння католиків та протестантів. Максим Беспалов мандрує не лише популярними туристичними маршрутами, а намагається проникнути та показати іншу сторону Ірландії, та яка лише для місцевих. Мені сподобався легкий та неперевантаженими фактами стиль автора. Я мрію потрапити в Ірландії, побачити на власні очі безкрайнє смарагдове море, побачити чисельні пасовиська овець та подихати пронизливим морським повітрям.

Місце про яке я нічого не чула, тому вирішила прочитати. Попереджаю, багато радянського, але така там вже реальність. Автор пише цікаво і корисно

З цієї книги почалось моє захоплення книжковими подорожами та автором. І самій захотілось сходити в цей шлях. Тут написано про просте і життєве.

Мої очікування від цієї книжки були інші. Я не сумнівалась в тому, що це нонфікшн. Однак думала, що він буде більше стосуватися родини української сімʼї Ориняк, яка була змушена на початку 20 століття емігрувати до Америки. ⠀ І тут таки справді про них є, але зрештою — це більше про пошук Максима, про його дослідження та про те, який це вплив зробило на нього. І це також книга про теперішнє — про коронавірус, повномасштабну війну (навіть більше про це, ніж про Ориняків). ⠀ Що треба знати про книгу перед початок прочитання: 🔸це документальна книжка, нонфікшн, дослідження автора; 🔸це книга-рефлексія автора, де він багато розмірковує про сучасні події: коронавірус, війну, циклічність історії. 🔸це книга, в якій перемішався нонфікшн та художні вставки (але все ж таки більше першого). ⠀ Автор намагається зрозуміти, чому на початку 20 століття люди переживали «іспанку», а вже в 21 столітті стикнулись із коронавірусом; чому в 20 столітті були війни і вони починаються в 21 столітті; чому тоді люди мусили тікати до Америки і тікають за кордон зараз. Досліджуючи ці питання на основі одного покоління родини, він ніби й сам проживає це все, адже історія повторюється просто на його очах. ⠀ Ця книга написана від першого обличчя і навіть трішки сприймається, як щоденник. Тут перемішані події з минулого та теперішнього; власні міркування автора про нинішнє життя і рефлексія про те, що було років сто тому; архівні дані та спілкування з живими представниками Ориняків; нотатки з подорожей та листи й коментарі його друзів. Може здатися, що книга хаотична, однак насправді в ній все вдало поєдналось в одну оповідь. ⠀ З того що не дуже сподобалось: було багато членів родини Ориняків і я плуталась в тому, хто є хто кому. І також інколи автор відходив від теми цієї родини й вдався у роздуми про інше. ⠀ Але зрештою — книга точно варта уваги. І такий формат подачі — мені сподобався.