"Український Шпіцберген" або радше "Український Шпіцберген, який так і не відбувся" - книга яку я проковтнула за вечір.

Тут усе як я люблю — північ, природа, трішки людей та їх історій. Фокус саме на житті українців, від часів розквіту російської присутності на острові і до сьогодні. Дуже сильно відчувалось, що книга написана у 2016, і мені було б страшенно цікаво дізнатись, як змінилось життя того ж Баренцбургу з початком війни, бо на героїв версії 2016 року я була прям зла!

Але про все за порядком.
Хто не знає, в Північному Льодовитому океані є архіпелаг, який з нідерланської мови перекладається як "гострі гори" (Шпіцберген), а з норвезької - "холодні береги" (Свальбард). І це найкраща характеристика островам з погляду географії.

А от суб'єктивна оцінка майже всіх людей, від яких я чула відгуки про Свальбард, звучить однаково - це місце якоїсь магічної енергетики, і воно закохує в себе майже всіх, хто там побував. Ось і автор цієї книги, Максим Беспалов, не став виключенням, бо майже кожний рядок пронизаний любов'ю і бажанням повернутися у світ Крижаної Королеви.

Тут і про мультикультурну столицю Лонг'їр. І про Баренцбург, місто досі існуючого совка, що належить рос.корпорації "Арктикуголь". А ще, про прикольні традиції та побут:
- свято зустрічі сонця після полярної ночі (а ще тут буває день в кінці вересня коли за добу можна двічі спостерігати захід сонця)
- тут не можна, а ні ховати померлих, а ні народжувати дітей
- є місячна норма алкоголю на душу населення і видають алкоголь тільки по талонах (для всіх національностей)
- снігоходи замість машин
- двері домівок завжди відчинені
- вогнепальна зброя у всіх, і її можна легко взяти в оренду.

А ще про Природу. Про тундру і ломикамінь, про крячок та білих ведмедів, про песців, оленів та тюленів.
Про відношення місцевих до полярної ночі (найбільш романтичний і затишний час) і полярного дня (неприємний та виснажливий період).
А ще про гору Піраміду, про Сховище судного дня та український чорнозем.

Тому просто одне слово: "Раджу!"

Офіційно признаю, я трохи схиблена на Скандинавії. І ця схибленість сильно впливає на те, що я читаю. Про північні й Скандинавські країни я читаю багато і з задоволенням.

Ця книга посіла почесне місце на моїй Скандинавській полиці!
Після неї, я дійшла висновку, що жити у Швеції я не хочу, але хочу бути оточена шведами, як би це дико не звучало.
Шведи — це люди, які уникають конфліктів, наче ті прокажені, люди-індивідуалісти, толерантні до неможливості, я б навіть сказала гіпертолерантні. Ця толерантність місцями заважає їм жити, але так вже вони виховані — шанувати чужі і свої власні кордони. Все це описано з власного досвіду і з яскравими прикладами, які не залишать вас байдужими.

Як пересічному читачу, мені була помітна наукова проф.деформація авторки.
Зазвичай, на книгу, мені трапляється ну пара слів, значення яких я не знаю. Тут їх в мене під 2 десятки. А один абзац допустив у мій мозок слабовольну думку: "Може ну його, цю тарабарщину читати?" Але ніт! То було тимчасовою слабкістю ;)
Книга добра. Читайте!