Волинь. Частина 1-2

Я довго підбиралася до цієї монументальної книги, хоча люблю такі об'ємні романи. Це сімейна сага, як уже з назви зрозуміло, про Волинь. Починається оповідь часами ще до Першої світової війни. І тут мене чекав перший сюрприз, викликаний моїми поганими знаннями історії. Пам'ятаючи про славну історію волинського краю у часи УПА, я аж ніяк не чекала, що герої роману говоритимуть про царя-батюшку і ототожнюватимуть себе з росією. Хоча русофобії, як сказали б ми тепер, там достатньо, і люди порівнюють та усвідомлюють різницю, описуючи почуті чи й побачені вживу звичаї росіян, але чітке відокремлення бачать далеко не всі. І лиш з часом прийде розуміння, що таке Україна і українці.

Це книга - про родину і її цінності. Про важку працю на землі. Водночас батько головного героя, Володька, розуміє важливість освіти. Прагнучи забезпечити дітей фінансово, він вкладається у те, що здається надійним і вічним - у землю. З відстані років ми бачимо, наскільки ця цінність примарна, коли приходить війна... Але я розумію Матвія. Суворий, спрацьований, справедливий чоловік просто хотів кращої долі своїм дітям. І на відміну від багатьох образів батьків у літературі, залишився відкритим до точки зору сина...

Про війну у книзі багато, і воно зачіпає. Про зруйновані родини; про людей, які до останнього відмовляються покидати свої будинки, нажите важкою працею.

Роман дуже багатогранний: про родину і виховання; про зіткнення культури міста і села; про русофілів і активістів, що мріяли про Україну. Про звичаї, працю, мальовничі краєвиди і перше кохання.

Раніше я не знала, що саме цей твір подавався на Нобелівську премію. Тепер знаю і щиро радію, що взялася за нього.

Про що? Це справжня селянська сімейна сага, роман-епопея. То ж про родину Довбенків, їхні прагнення, мрії, тяжку працю, ставлення до політики, до себе. Головний герой - Володька, з малого розбишаки перетворюється на розумного юнака, що вміє цінувати селянський труд, але не хоче цим займатися, бо кожна влада намагається витиснути з них по максимуму, нічого натомість не даючи. Володька прагне вчитися. Його батько, поважний господар, що мріє про землю та щастя своїх дітей, наче скеля, стоїть посеред життєвих незгод та веде родину за собою. У Володьки є старші та молодші брати і сестри, які зростають, мужніють, працюють, воюють, бо роки дуже не прості - початок 20 століття.

"- Бог? — каже Володько. — Про це тяжко говорити... Колись, як я був дитиною, чи малим хлопцем, я не знав Бога, але вірив у Нього. Тепер же я часто чув і читав, що Бога нема. Під тим напором я часами переставав вірити в Бога, але я пізнав Його..."

Автор сам з тих країв, то ж описував усе, що бачив сам. Тому так щемливо, з гумором та епічно.