Я не люблю багатоденного читання книги. Але ця книга саме така, бо, по-перше, велика кількість сторінок, а, по-друге, і це найголовніше, велика кількість знакових для України постатей. І не можна відволіктися, пропустити, не помітити, бо ці люди та події визначили нас. І знову мій невтішний висновок — наша найбільша проблема — невміння об'єднуватися. У своєму політичному житті українці зосереджені на розбіжностях, а не на спільному. То ж і маємо.. Навіть зараз.
Улас Самчук "На білому коні. На коні вороному", 736 стор., @folio_ua
Про що? Про приїзд письменника в Україну під час Другої світової війни, про зустрічі, втрати, надбання, роздуми про дійсність.
"А думаєте, що там щось станеться? О, напевно. І то скоро. Чи можемо на щось надіятися? Дуже сумніваюся. Ви ж бачите: це є крик за простором, це запізнене конкістадорство... Розуміється, що щось дістанемо... Але ніколи не те, чого потребуємо. Я сказав, що їду до Кракова і маю намір їхати далі. О, розуміється. Їхати треба конечно. При всіх погодах. Робити, що можна, використати нагоду бодай для пропаґанди."
Це мемуари письменника, у яких він описав своїх близьких друзів (Олег Ольжич, родина Теліг, Маланюк та сотні інших) серед українців та інших народів, епізоди своєї молодості, ситуацію в Україні. Злочини окупаційних влад (так, окупацій було кілька), свої думки щодо політичного розколу, а також про особисте життя.
Перед нами постає розважливий чоловік селянського роду, що любить культуру, вчить мови, намагається домовитися з усіма достойними цього людьми, але якому не чужі прості людські слабкості.
Він виїхав до України на білому коні, високо тримаючи буйну голову, а повернувся на вороному, низько її схиливши.
То ж читати було дуже цікаво. А мова твору - це особливий вид задоволення - витончено, чітко, влучно!
Не впевнена, що рекомендую кожному, але, якщо україністика - ваша спеціальність чи покликання, читайте неодмінно!
Анонім
Раніше я не знала, що саме цей твір подавався на Нобелівську премію. Тепер знаю і щиро радію, що взялася за нього.
Про що? Це справжня селянська сімейна сага, роман-епопея. То ж про родину Довбенків, їхні прагнення, мрії, тяжку працю, ставлення до політики, до себе. Головний герой - Володька, з малого розбишаки перетворюється на розумного юнака, що вміє цінувати селянський труд, але не хоче цим займатися, бо кожна влада намагається витиснути з них по максимуму, нічого натомість не даючи. Володька прагне вчитися. Його батько, поважний господар, що мріє про землю та щастя своїх дітей, наче скеля, стоїть посеред життєвих незгод та веде родину за собою. У Володьки є старші та молодші брати і сестри, які зростають, мужніють, працюють, воюють, бо роки дуже не прості - початок 20 століття.
"- Бог? — каже Володько. — Про це тяжко говорити... Колись, як я був дитиною, чи малим хлопцем, я не знав Бога, але вірив у Нього. Тепер же я часто чув і читав, що Бога нема. Під тим напором я часами переставав вірити в Бога, але я пізнав Його..."
Автор сам з тих країв, то ж описував усе, що бачив сам. Тому так щемливо, з гумором та епічно.
Анонім
В творі «Марія» описується драматичне життя однієї селянської сімʼї в часи Першої світової війни. Коли було - «кто был ни чем, станет всем!», коли два рідні брати - один готовий вбити батьків заради влади, а інший готовий вбити рідного брата за країну. Колективізація розквітала разом з голодом😢. А що син зробив з батьками😭. Як же болить, то читати. Серце розривається від тих мук українців. Автор долею однієї сім’ї показав великий історичний шлях нашої нації, коли голодранці, які не хотіли працювати, забрали все в тих, хто своїми силами все здобував. Також хочу зазначити, що і нині є такі люди, котрі ненавидять когось, за те, що той має більше, хоча все просто - іди і твори своє життя!
Анонім
Котолог