Маленька паризька книгарня

Філософська та життєва історія про кохання, втрати, розчарування, пошук себе. Головний герой має свою книгарню, але незвичну - вона розташована на баржі. І всім може підібрати книжку, неначе це "літературна аптека". Він зцілює чужі рани, але, що потрібно, щоб полікувати свої. Цікава, щемка історія.

В оригіналі ця книга називається «Лавандова кімната» і вона - чудовий варіант для похмурих вихідних. Знаєте чому? Під неї гарно спиться 😴.

Історія про паризького самітника Жана, який має баржу-книгарню і вміє лікувати душі людей - книгами, вдало підібраними книгами. Єдина людина, яку не може вилікувати Жан Одинак - він сам. І причиною цього, звісно, є кохання. І вилікується наш герой тільки тоді, коли наважиться прочитати листа, який багато років тому залишила його кохана Манон.
Книга - це подорож Францією, подорож до самого себе, на шляху якої зустрічається безліч людей і трапляється ще більше пригод. І тільки завершивши цю подорож, можна знайти справжнього себе.

Історія, розказана Ніною Джордж незвичайна, однак має багато досить банальних поворотів, передбачуваних подій. Авторка рекомендує «приймати книгу» дозовано по кілька сторінок за раз, так книга і написана, заколихуюче, через кілька сторінок поринаєш у легку дрімоту.

У романі багато посилань на інші чудові книги, які можуть стати ліками при тому чи іншому недугові, і навіть кілька смачних рецептів, наприклад, лавандового морозива :)
Отож, смачного вам читання!

Що ж, цю книгу я дочитала, звільнивши місце для наступних. Книжково-літня книга, що дає шанс на пробачення, зміни та розуміння. Заклик жити справжнім життям, смакуючи його, водночас пам'ятаючи тих, хто вже не з нами.

Парижанин месьє Одинак (хоча наскільки я пам'ятаю, прізвище не перекладають) є книжковим парамедиком. Він, як справжній фахівець, підбирає саме ті книжки, які можуть допомогти тій чи іншій людині. І цим він займається вже понад 20 років. Хоча собі допомогти не може. Чи не хоче?

І одного разу усе змінюється. Стресова ситуація спонукала його здійснити мандрівку на південь Франції, у своє минуле задля майбутнього. І не тільки свого.

"Тут земля постійно тисне на людей. Вона безжально підступає все ближче. Колючки. Скелі. Запах. Тато каже, що Прованс створив людей із дерев, блискучих скель і джерел та й назвав їх французами. Вони дерев’яні й гнучкі, кам’яні й міцні. Вони говорять із глибин своєї натури й закипають швидко, немов горщик з водою на розпеченій плиті."

Приємна книга. Хоча багато мотивів та вчинків героїв мені не до кінця зрозумілі (а подекуди здавалися просто егоїзмом), але ж я і не мешканка Франції чи Італії з їхніми звичками та менталітетом.

Але точно можу стверджувати, що роман щедро наповнений розумними думками, які спонукають нас замислитися і ЖИТИ. Тим паче, у кінці можна ознайомитися з рецептами прованської кухні. І, якщо у вас є ті продукти та бажання, - створити власний Прованс.

І, до речі, щодо книжкових ліків. Коли мені важко, я читаю дитячі книги. Або легкі детективи. А ви?

Рекомендую людям, що обожнюють книжки і щасливі розв'язки. Якщо ж ви зараз критично налаштовані, то, мабуть, зачекайте. Є нюанси)