Що ж, цю книгу я дочитала, звільнивши місце для наступних. Книжково-літня книга, що дає шанс на пробачення, зміни та розуміння. Заклик жити справжнім життям, смакуючи його, водночас пам'ятаючи тих, хто вже не з нами.
Парижанин месьє Одинак (хоча наскільки я пам'ятаю, прізвище не перекладають) є книжковим парамедиком. Він, як справжній фахівець, підбирає саме ті книжки, які можуть допомогти тій чи іншій людині. І цим він займається вже понад 20 років. Хоча собі допомогти не може. Чи не хоче?
І одного разу усе змінюється. Стресова ситуація спонукала його здійснити мандрівку на південь Франції, у своє минуле задля майбутнього. І не тільки свого.
"Тут земля постійно тисне на людей. Вона безжально підступає все ближче. Колючки. Скелі. Запах. Тато каже, що Прованс створив людей із дерев, блискучих скель і джерел та й назвав їх французами. Вони дерев’яні й гнучкі, кам’яні й міцні. Вони говорять із глибин своєї натури й закипають швидко, немов горщик з водою на розпеченій плиті."
Приємна книга. Хоча багато мотивів та вчинків героїв мені не до кінця зрозумілі (а подекуди здавалися просто егоїзмом), але ж я і не мешканка Франції чи Італії з їхніми звичками та менталітетом.
Але точно можу стверджувати, що роман щедро наповнений розумними думками, які спонукають нас замислитися і ЖИТИ. Тим паче, у кінці можна ознайомитися з рецептами прованської кухні. І, якщо у вас є ті продукти та бажання, - створити власний Прованс.
І, до речі, щодо книжкових ліків. Коли мені важко, я читаю дитячі книги. Або легкі детективи. А ви?
Рекомендую людям, що обожнюють книжки і щасливі розв'язки. Якщо ж ви зараз критично налаштовані, то, мабуть, зачекайте. Є нюанси)