Дівчина, жінка, інакша

Коли я вперше взяла книгу до рук і розгорнула її, то спочатку подумала, що мені дістався бракований варіант. Книга написана в досить дивному стилі – усі речення починаються з нового рядка, з маленької літери і в кінці не ставиться крапка.

До такого життя мене не готувало, тому спочатку було досить тяжко призвичаїтися.

Книга розповідає про життя різних жінок. В основному тут розповідається про темношкірих жінок, які люблять інших жінок, і яких суспільство не приймає.

Починається усе з жінки на ім’я Амма, яка є автором п’єси про амазонок. І саме навколо цієї п‘єси крутяться усі сюжетні лінії.

Тут є історія жінки, яка показала, що аб’юзивні стосунки бувають не лише з чоловіками. Але жінки також бувають як моральними, так і фізичними тиранами.

Тут є історія дівчини, яку ще в дитинстві зґвалтувала групка п’яних покидьків. І хоча це її зробило лише сильнішою, але те, що вона, через упередження суспільства, мала справлятися самотужки, лякає та бентежить.

Загалом тут усі історії, які показують, на скільки суспільство по різному сприймає чоловіка і жінку. І хоча тут розглянуті різні часові проміжки, але, як показує практика, з часом мало що змінюється.
Тут навіть є героїня, яка народилася чоловіком, але в подальшому стала жінкою. І ось вона на своїй шкурі відчула цю різницю. Бути чоловіком і жінкою – це дві кардинально різні речі.

Тут навіть є історія гендерно невизначеної жінки. Вона якби і жінка, але і не жінка. І вона дуже ображається, коли її називають жінкою.

Структура книги нагадує фільм «Реальне кохання», де ми бачимо купу історій різних людей, які в результаті опиняються на одній вечірці. Не усі, звичайно, але основні головні героїні все таки відвідали ту саму виставу про амазонок, а в кінці завітали на гуляння в честь цієї події.

Це вперше книга, яка отримала Букерівську премію, так сильно мене зачепила і стільки емоцій в мені викликала.

«суть не у виражених почуттях чи промовлених словах
суть у тому, щоб бути
разом»

400 сторінок роману «Дівчина, жінка, інакша» - це:

✔️Актуальна соціокультурна проблематика: гендер, сексуальність, расизм, колоризм, історично обумовлена імміграція
✔️Вагомий суспільно-історичний контекст
✔️Об‘ємні, живі персонажки та персонажі
✔️Багатолінійний і багаторівневий сюжет
✔️Без «хворобливого» закосу виключно в сторону GirlPower (якщо раптом вас відлякує від читання саме така думка)

А ще купа особистих читацьких рефлексій, прозрінь та одкровень. Що, у свою чергу, додає цій книзі +100500 кармічних одиниць.

Обов’язкова книга для тих, хто:
✔️Досі упереджений до сучасної художньої прози
✔️Цінує багаторівневі тексти з яскравим історичним тлом
✔️Любить складносурядні життєві історії

Це важка книга і щоб прочитати, і щоб описати емоції від прочитання, але я наважусь.

12 історій 12 британок африканського походження, кожна із яких проживала свою особисту драму життя. Я часто натрапляю на думку та й сама її поділяю, що читання дає нам змогу пережити досвід людей, якими ми ніколи не будемо. Втім, далеко не з усіма героїнями цієї книги я змогла прожити їх життєвий досвід, радше, залишалася спостерігачем, а з кимось із них у мене був схожий життєвий досвід. Тим цікавіше було його порівнювати і приміряти те саме «якби».

Книга піднімає цілий пласт проблем: від расизму і шовінізму до ЛГБТ і важливості людині знати своє походження. Вона викликала у мене доволі стримані емоції, хоча сюжетні лінії оригінальні (переважно) і чудернацько закручені довкола однієї вистави про темношкірих амазонок. А в одній історії я просто із відразою вигукувала: «як це розбачити?! Яка бридотна бридота!!!🤢»

Важко сприймався текст через відсутність розділових знаків і великих букв на початку речень, якщо ви колись читали «Сліпоту» Жозе Сарамаго, то ви розумієте про що йдеться. Але я так і не зрозуміла для чого Еварісто використала цей прийом, може, просто не знає пунктуації 😅

Зрештою, під кінець першої історії я призвичаїлась до пунктуації, вірніше її відсутності. І знайшла таки над чим порефлексувати.
Думаю, ця книга буде цікавою тим, хто активно цікавиться темою фемінізму, бо вона не просто описує історію його трансформації, а й містить багато посилань на праці феміністок, зокрема темношкірих.

Фінал у книги - потужний, саме такий, як я люблю: усі сюжетні ниточки складаються в прекрасне мереживо.
Одна думка, на яку мене наштовхнула ця книга, мене не відпускає: звідусіль лунає теза, що ми повинні відійти від упереджень щодо інших людей, але я не знаю жодної людини, яка б не мала хоча б якихось упереджень щодо інших. Чи дійсно ми можемо безоціночно ставитись до оточуючих? Можливо, саме наявність цих ярликів і є рушійною силою для трансформації суспільства?

Що ж заради таких рефлексій, зрештою, я й читаю.