«Морфій» — історико-кримінальний роман про варшавського тусовщика і морфініста Константи Віллеманна. Kypвu, наркотики, алкоголь і веселі розваги поки що були для Константи головним сенсом життя. Головного героя неможливо ні полюбити, ні поспівчувати йому, він за суспільними нормами був звичайнісінькою свинею. З окупацією Польщі в 1939 році дійсність перестала йому сприяти і змусила задуматися про своє подальше життя.
Весь роман - пошук нашим антигероєм своєї ідентичності. Поляк він чи німець? Ким він є?
Це гарна книжка, але я від неї дуже втомилася і в той же час читала її, як у трансі.
Мова – це шедевр. Мова передає тут усе: думки героя, душевний стан, наркотичні сни, атмосферу воєнної Варшави.
Але сюжет депресивний і просто нігілістичний. Якщо ви (як я останні три дні) будете дертися, зціпивши зуби, до кінця в надії, що з'явиться якась тема про щось відмінне від курв і батьківщини – попереджаю, вона не з’явиться.
Закінчився роман дуже доречно. Образи з «Морфію» залишаться у вашій пам’яті ще довго після того, як ви дочитаєте книгу. Цілком можливо, вам навіть сподобається сарказм і відвертий натуралізм Твардоха...
Роман “Морфій” авторства пана Твардоха - важка психологічно, але легка у читанні книга. Звучить ніби як парадокс, але було саме так, принаймні у моєму випадку. Автор дуже детально “поколупався” у психології та фізіології головного героя, не цураючись самих пікантних подробиць, часто не гребуючи грубою та вульгарною лексикою. Змалював його не надто привабливою, м’яко кажучи, постаттю, особливо на початку оповіді. І ось саме це вивертання назовні душі персонажа та грубий натуралізм розповіді допомогли зануритись у те, що відбувається на сторінках й з часом навіть почати співпереживати Костику. Пан Константи Віллеман - бонвіван з мистецькими задатками, широко відомий у столичних світських колах; та водночас він нещасна слабка людина із задавненими дитячими комплексами, певною мірою жертва авторитарної матері. До речі, про матір можна (і треба!) написати окремо добрий абзац, проте тоді неодмінно вилізуть спойлери, а не варто, тому й не буду.
Так ось, дія роману відбувається під час перших тижнів окупації гітлерівцями Варшави. Сам головний герой - етнічний німець, а точніше, сілезець, син аристократа з прадавнього роду, та вважає себе щирим поляком. Ще недавно світський бонвіван, а нині мобілізований офіцер резерву Константи Віллеман після розгрому польської армії лишається у столиці. Але війна немилосердна - вона ламає Костика, ламає все його життя. Й автор проводить свого героя якраз через цей злам - Костик розгублений та спустошений, він шукає себе, шкодує себе, робить дурниці, навіть ниці вчинки, і з часом ніби починає таки намацувати себе іншого, справжнього… Й тут книжка закінчується.
Даруйте, без спойлерів справді тяжко описати свої враження від “Морфію”. Скажу лише, що вони надзвичайно глибокі. Маємо дуже хорошу й написану надзвичайно майстерно, але все-таки, повторюсь, важку книжку про Людину та Людськість. У ній уривчатий потік підсвідомості чергується з віртуозно тонкими описами розбомбленої Варшави; ніби виважені, правильні розмірковування головного героя змінюються його ж хаотичними діями чи наркотичним трансом; й серед цього усього на сторінках ми бачимо справжніх, живих людей, і ті люди розмовляють справжньою, живою мовою. Це роман-безлад про життя-безлад, про світ-безлад, про війну та смерть...
Якщо хочете серйозного психологічного досвіду та чимало ґрунту для роздумів - обов’язково прочитайте.
Моя оцінка - 10 з 10. Дуже хочу продовжити знайомство з творчістю пана Твардоха!
