Нові відгуки

Роман “Морфій” авторства пана Твардоха - важка психологічно, але легка у читанні книга. Звучить ніби як парадокс, але було саме так, принаймні у моєму випадку. Автор дуже детально “поколупався” у психології та фізіології головного героя, не цураючись самих пікантних подробиць, часто не гребуючи грубою та вульгарною лексикою. Змалював його не надто привабливою, м’яко кажучи, постаттю, особливо на початку оповіді. І ось саме це вивертання назовні душі персонажа та грубий натуралізм розповіді допомогли зануритись у те, що відбувається на сторінках й з часом навіть почати співпереживати Костику. Пан Константи Віллеман - бонвіван з мистецькими задатками, широко відомий у столичних світських колах; та водночас він нещасна слабка людина із задавненими дитячими комплексами, певною мірою жертва авторитарної матері. До речі, про матір можна (і треба!) написати окремо добрий абзац, проте тоді неодмінно вилізуть спойлери, а не варто, тому й не буду. Так ось, дія роману відбувається під час перших тижнів окупації гітлерівцями Варшави. Сам головний герой - етнічний німець, а точніше, сілезець, син аристократа з прадавнього роду, та вважає себе щирим поляком. Ще недавно світський бонвіван, а нині мобілізований офіцер резерву Константи Віллеман після розгрому польської армії лишається у столиці. Але війна немилосердна - вона ламає Костика, ламає все його життя. Й автор проводить свого героя якраз через цей злам - Костик розгублений та спустошений, він шукає себе, шкодує себе, робить дурниці, навіть ниці вчинки, і з часом ніби починає таки намацувати себе іншого, справжнього… Й тут книжка закінчується. Даруйте, без спойлерів справді тяжко описати свої враження від “Морфію”. Скажу лише, що вони надзвичайно глибокі. Маємо дуже хорошу й написану надзвичайно майстерно, але все-таки, повторюсь, важку книжку про Людину та Людськість. У ній уривчатий потік підсвідомості чергується з віртуозно тонкими описами розбомбленої Варшави; ніби виважені, правильні розмірковування головного героя змінюються його ж хаотичними діями чи наркотичним трансом; й серед цього усього на сторінках ми бачимо справжніх, живих людей, і ті люди розмовляють справжньою, живою мовою. Це роман-безлад про життя-безлад, про світ-безлад, про війну та смерть... Якщо хочете серйозного психологічного досвіду та чимало ґрунту для роздумів - обов’язково прочитайте. Моя оцінка - 10 з 10. Дуже хочу продовжити знайомство з творчістю пана Твардоха!

«Морфій» — історико-кримінальний роман про варшавського тусовщика і морфініста Константи Віллеманна. Kypвu, наркотики, алкоголь і веселі розваги поки що були для Константи головним сенсом життя. Головного героя неможливо ні полюбити, ні поспівчувати йому, він за суспільними нормами був звичайнісінькою свинею. З окупацією Польщі в 1939 році дійсність перестала йому сприяти і змусила задуматися про своє подальше життя. Весь роман - пошук нашим антигероєм своєї ідентичності. Поляк він чи німець? Ким він є? Це гарна книжка, але я від неї дуже втомилася і в той же час читала її, як у трансі. Мова – це шедевр. Мова передає тут усе: думки героя, душевний стан, наркотичні сни, атмосферу воєнної Варшави. Але сюжет депресивний і просто нігілістичний. Якщо ви (як я останні три дні) будете дертися, зціпивши зуби, до кінця в надії, що з'явиться якась тема про щось відмінне від курв і батьківщини – попереджаю, вона не з’явиться. Закінчився роман дуже доречно. Образи з «Морфію» залишаться у вашій пам’яті ще довго після того, як ви дочитаєте книгу. Цілком можливо, вам навіть сподобається сарказм і відвертий натуралізм Твардоха...

Моше Інбар [справжнє імʼя Мойсей Бернштайн] - ізраїльський генерал, котрий виступає в книзі оповідачем історію Якуба Шапіро, відомого боксера, котрий в далекому 1937-му вбив його батька. Варшавські банди, багато алкоголю, дорогих авто і купа переваг для юного Якуба, котрий, в ті часи, був на побігеньках у відомого бандита Кума. Все це на фоні вже тоді розвиваючогося антисемітизму, з лозунгами по типу «Польща для поляків» . Дуже сильний стиль автора. Він пише так, наче розмовляє з тобою в реальності. Хоч книга і художня, та пан Щепан описував реальний стан в Польщі між 1 і 2 світовими війнами. Емоційно дуже важко давалося читати про відношення до євреїв [в книзі частіше «жидів»]. І мене це відкинуло до книги «mein kampf» Гітлера,з очевидних причин. . Ця книга про справні людські і нелюдські відносини. Про ціну життя. Про відданість грошам і людям. І з кожною сторінкою думки в голові кричали «люди, зупиніться, зовсім скоро це ж вас і приведе до такої великою катастрофічної війни» . От здавалося б, тема книги доволі важка і події які описуються дуже болючі. Та автор наділив історію сюжетними поворотами і динамікою так, що важко відірватись. . Я щиро намагалась знайти мінуси. І певно вони може і є, а я просто пишу під емоціями. Але вони якщо і наявні-то геть пусті. Бо сама книга заслуговує на увагу як і її автор. . Залишаю вас на одинці з моїм відгуком. Вирішуйте самі чи хотіли б пізнати цю історію. А я піду замовляти іншу книгу Щепана Твардоха.

Сучасний гостросюжетний, напружений, місцями брутальний і жорстокий роман про Варшаву перед Другою Світовою війною. Книжка явно не для цнотливих, і не тому, що з матюками. Дуже довго не зрозуміло – хто ж це згадує, хто описує через 50 років події, що відбувалися в Польщі 1937 року. А події досить цікаві. Головний герой – відомий у Варшаві спортсмен-боксер Якуб Шапіро, який одночасно є не менш відомим кримінальним авторитетом, що безжально карає і вбиває тих, хто не підкоряється кримінальним законам і порядкам. Тут і наркотики, й борделі, і збочення, і насилля, й розпуста високопоставлених чиновників. Корупція, «кришування», рекет, розбірки щодо сфер впливу між криміналітетом. А поряд – кохання, пристрасті, зради. І все б нічого, але сюди домішана ще й політика, протистояння між різними політичними течіями й організаціями. Кримінальні розборки тісно переплетені з розборками комуністів, фашистів, єврейських організацій. І над всім цим, під впливом сусідньої Німеччини, де вже на повний зріст проявив себе Гітлер і нацизм, починають проростати сходи вирішення «єврейського питання» у Польщі. Але ще ніхто не здогадується, що через 2-3 роки гітлерівський каток пройдеться по всіх без розбору…