Коли в цій історії з’явилася собака, я одразу зрозуміла, що ця книга максимум на 4 з 10.
Таке враження, що головна стратегія автора була накрутити намудрити, аби ніхто не зміг здогадатися який же буде кінець у всього цього сюра. В цій гонитві за НЕПЕРЕДБАЧУВАНИМ фіналом, автор загубив все інше, а кінець все одно вийшов доволі очікуваним.
Хоча скоріш за все велику роль грає й час, бо ж у 2011 (коли книга була вперше видана) така історія дійсно могла здатися дуже лихо закрученою. Але у 2023 такі двійні сюжетні твісти лущаться, як горішки на раз два.
Жив був Жонатан Тув‘є. Не думав, не гадав, а одного разу прокинувся в печері. Він не пам’ятав як туди потрапив. А найдивніше те, що він був прикутий до скелі на ланцюг…
В льодовій печері він знайшов ще двох незнайомих чоловіків. І свого пса. І лист від того, хто зібрав їх всіх у тому місці. Навіщо? Чому? Саме це вони і мають зробити. А також вижити.
В Тільє не буває просто. Якщо в першій його книзі, яку я читала («Пазл»), зовсім не вловила підказки, якими було всипано по всій книзі. Мені потім підписниця тлумачила все. То поступаючи за цей роман, я вчитувалася між рядків, шукала неточності, підозрілості… І це мені не допомогло. 🤦🏻♀️ Не вгадала.
А епілог взагалі як ляпас 😳 Місьє Тільє, що то було? Що Ви мали на увазі? Здається цю загадку він залишив читачеві на власний розсуд.
В книзі круті описи сходження на гори, особливо зимові. Цю книгу сміло додаю до #зимовікниги ❄️ Як раз ще в лютому буде тобі класне атмосферне читання.
Кому?
Любителям психологічних трилерів.
Що я дізналась?
Зимою в гори краще не сунутись! Цілішою будеш. Бо навіть професіонали гинуть…
Троє напрочуд різних людей опиняються в обмеженому просторі, та ще й в нелюдських умовах:майже без їжі й води, без тепла, без доступу до світла та нездатністю вільно переміщатися. Колишній альпініст з багаторічним досвідом; молодий хлопчина-араб, якого виростила вулиця; кремезний дивак, спеціалізація якого - забій свиней. У кожного своє болісно минуле й таємниці, які якимось чином поєднують долі трьох. На що здатна людська свідомість в екстремальних умовах?
Роман просто неймовірний! Хоча це було очікувано, бо я впевнена, що Тільє просто не вміє писати погані тексти. Як і у "Пазлі" автор грає з читачем і напрочуд стирає лінію розмежування нереального, під кінець змушуючи щелепу відвернути, а мозок перевдягнутися сорочкою навиворіт. Ти сидиш в нерозуміння, як можна було так непомітно відвісити тобі смачного ляпаса. Виявляється, цей чоловік вміє це зробити не просто добре, а відмінно.
Герої усі по своєму бридотні, з кожним новим розділом нашарування цибулі зриваються усе більше, оголюючи нутрощі. Було неймовірно цікаво спостерігати за процесом виживання, проте майже нестерпно дивитися на втрату людської подоби. Багато неприємних епізодів(особливо моменти з тваринами, які я сприймаю дуже болісно, хоча розумію з самого початку, що так станеться, бо для того та тварина тут і прописана).
Книжка вписалася на 100 відсотків у зимову атмосферу. При прочитанні від тексту на фізичному рівні віяло крижаною холоднечею, так майстерно автор описував локації, думки та випробування героїв.
Кожен читач має можливість приміряти на себе роль людини у подібній ситуації та подумати про свої дії. Звісно, що сторонньому спостерігачу на дивані, у теплі важко осягнути той чи інший вчинок, але я замислилася не один раз над тим, а чи не вчинила б я так само? Адже коли стоїть питання життя, відключаються емоції, емпатія, логіка, і лишаються тільки тваринні інстинкти, головний із яких - вижити. "Виживання руйнує бар'єри свідомості" - думка влучна й то на, так що будьте обережні, кидаючи необережні слова або жести у бік людини, яка знаходиться на межі й втрачає надію...
