Загалом книга сподобалась - невеликі розділи, захопливий початок, багато фактів про виживання, але фінал виявився, як на мене, дуже передбачуваний.

«Запаморочення» — історія, яка поступово затягує у свій вир подій. Спочатку сюжет розгортається повільно, але з кожною сторінкою напруга зростає. Книга залишає дивний, трохи тривожний післясмак і змушує ще довго прокручувати події в голові. Раджу кожному

Що тут скажеш, ця історія виявилася справжнім лабіринтом... Третя частина трилогії заслуговує на увагу, попри те, що для мене вона стала найгіршою з цієї серії. Всі три книги різні й не схожі між собою, хоча «повʼязані» у всіх сенсах цього слова. І це точно не той випадок, коли послідовність не має значення, бо тут вона першочергова. То що ж сталося? Гра автора з уявою читача нарешті віднайшла свій апогей. Це було не так дивно і неочікувано, як би того хотілося, але все ж «павутину» він розкинув доволі серйозну. Різні сюжетні лінії та купа «додаткових» персонажів для відволікання уваги дійсно грали йому на руку. І хоча у мене була доволі велика перерва у читанні від першої частини до останньої, декілька невідповідностей у його «свідченнях» я все ж відчула. Було цікаво, місцями трошки нудно і затягнуто, місцями дуже моторошно і захопливо. Цього разу автор втрачав мою увагу, і книга в цілому далася важче за попередні дві. Але в будь-якому разі це був класний досвід. Це ніби книга про книгу в книзі, інакше і не назвеш. Тому що Франк Тільє майстер своєї справи, що вибудовує світи під різними кутами й з різним наповненням завдяки грі слів та літературним прийомам. Як загальне враження – мені сподобалось. І як рекомендація для майбутніх читачів: не робіть паузи, не переривайте історію, а насолоджуйтесь нею поступово, сторінка за сторінкою від початку і до кінця.

Останнім часом я не залишаю нотаток під час читання, про що потім жалкую. Особливо після великої паузи в написанні відгуків. Продовження трилогії про Калеба Траскмана мене приємно здивувало. Це було неочікуване, але дуже приємне відчуття — коли історія справді жахлива, а відірватися від неї неможливо. Я не мала особливих очікувань і не намагалася уявити, як розвиватимуться події після першої книги, але результат перевершив усі здогадки. Справжній «wow-ефект». Сюжет, авторський стиль і несподівані повороти — безумовні переваги цієї книги. Історія болюча, жахлива, місцями неприємна, але водночас захоплива й глибока. Вона повністю поглинає, змушує відчувати, мислити, співпереживати. Під час читання у мене було кілька версій розвитку подій — одна з них була щирим сподіванням на щось світле в кінці. Але всі ми розуміємо, що подібні книги не читають заради «хеппі енду». З перших сторінок історія має темний настрій: таємниці, приховані мотиви, навмисно неправдиві свідчення, заплутані події та трагічні наслідки — усе, чого шукає поціновувач трилерів і детективів, тут є сповна. Мені було легко, цікаво й неймовірно пізнавально. Бо ця книга не стала для мене шаблонною і принесла нові знання та обізнаність з певних питань, яким раніше я не надавала значення. І щоб не відкладати для себе завершення трилогії в довгу шухляду, незабаром планую повернутися з відгуком на третю частину ??

Почала читати Тільє ще до того, як це було мейнстрімом. Саме «Запаморочення» стала першою книгою автора, після якої придбала та прочитала ще три. Це справжній трилер без компромісів. З перших сторінок захоплює увагу й не відпускає до фіналу. Історія камерна, трішки клаустрофобії. Три чоловіки опиняються в дивній пастці високо в горах і змушені виживати. Поступово розвиток подій перетворюється на психологічну гру з купою запитань. Чому ж та як вони там опинились? Читається на одному подиху, фінал добряче перевертає уявлення про все, що було до цього. Для мене — чистий трилер у найкращому сенсі слова.

Це нереально захопливий трилер, який буквально вибиває ґрунт з-під ніг. Межа між реальністю і божевіллям настільки тонка, що часом починаєш сумніватися у власному розумі. Книга моторошна, напружена і моментами змушує параноїти. Були моменти, коли я щиро вважала себе тупою, бо нічого не розуміла, але саме це й робить історію такою крутою. Вона постійно грає з твоїм сприйняттям і не дає передбачити, що буде далі. Психологічний тиск, атмосфера ідеальної безвиході - це справжня пожежа!! Хочу ще!

Прочитала книгу за два дні, настільки захопливий психологічний трилер що ти хочеш ще, і ще, і ще, і буквально читаєш до ранку, щоб дізнатися чим це все закінчиться. Кінець надзвичайно неочікуваний, такого повороту подій не буде очікувати ніхто

Мені друга книга набагато більше сподобалася за першу «Незавершений рукопис». Вона теж жаска, моторошна, жорстока, але при цьому дуже потужний сюжет. Те, що написав автор у цій книзі - це вибух мозку. Скажімо так - такого головного поганця я ще не бачила у жодній із прочитаних мною книжок і навіть подумати не могла, що таке можна прописати. Морально книжки про Калеба Траскмана дуже важкі. Це очікування і біль батьків, в кого дитина зникла безвісти просочує кожну сторінку книжок Франка Тільє. Цей жах, невгамовний біль та безвихідь. Про це дуже важко читати. Ти ніби закритий із цим болем у коконі разом із головними героями. Тому я б не радила читати ці книжки тим, хто морально знищений чи травмований всередині. Ці книжки підійдуть для тих, в кого все добре і хто хоче просто полоскотати собі нерви цікавою історією.