Це було ЩОСЬ. Як мінімум – незвичне. Заплутана історія, динамічний сюжет, лабіринти, сюжетні гачки та буквально вибухи мозку. Все, що я люблю.
Перших 30% книги викликали досить суперечливі думки. Ніби цікаво, але не настільки, що хотілося проводити за нею весь вільний час. Але з кожним розділом історія набирала обертів, і сторінки поглиналися одна за одною.
Персонажі добре розкриті, непересічні та абсолютно різні. Це справді дуже підкупає, особливо на фоні багатьох шаблонних героїв у сучасній літературі. Автор демонструє більшість спектрів психічних розладів, як маніакального характеру, так і глибоко депресивного (і це навіть з позитивних ролей). Для мене тут не було протагоністів та протагоністів. Ця лінія стала заплутаною та розвивалася під різним нахилом, а також з купою відокремлених доріжок.
Хочу окремо виділити, що тут не відчувається прихильність автора до когось конкретно. Він ніби й сам підозрює всіх і не довіряє абсолютно нікому. Цікава гіпотеза.
Мова і стиль повністю відповідають жанру. Тому впевнена, що до її прочитання треба бути готовим. Вона захоплива, заплутана, неоднорідна та дуже провокативна. Автор порушує важливі, проте неприємні, жорстокі та руйнівні теми, не приховує їхнє єство і не намагається подавати інформацію під завуальованим соусом.
Мені сподобалось, тому сподіваюсь, що другий роман трилогії буде не менш цікавим та непередбачуваним.
Анонім
Це не просто трилер - це літературний виклик. Книга читається як мозаїка з розбитих дзеркал: кожен шматочок відбиває щось інше, але тільки разом вони формують цілісну, лячно-захопливу картину.
Тільє знову майстерно грає з межами реального й вигаданого. Калеб Траскман - автор, персонаж, привид? І де насправді проходить межа між текстом і життям?
Книга змушує ставити питання, сумніватися в кожному натяку, ловити підтексти, а врешті просто довіритися історії, навіть коли вона заводить у глухий кут.
Цей роман для тих, хто любить, коли література стає грою з читачем. Темною, інтелектуальною і небезпечно захопливою.
Анонім
Цей роман наче лабіринт: коли здається, що знайшов вихід, опиняєшся ще глибше. Це блискуче сплетення трилеру, метаісторії і психологічної гри, де головним героєм стає саме письмо.
Тільє змушує сумніватися в реальності, ставити під сумнів мотиви героїв і навіть... самого автора. Читаючи, відчуваєш себе співучасником і це лоскоче нерви. Напруга наростає повільно, але впевнено, і фінал змушує перегорнути кілька сторінок назад.
Анонім
