Гарний роман, по суті, його навіть трилером не назвеш. Не усі гілки викликали цікавість, хоча варто віддати автору належне - навіть у них так ще треба вміти закидувати гачок, щоб ти потім мучився (ну, відносно, бо продовження інших сюжетних ліній теж цікаво дізнатися).
Постійне чергування героїв+надзвичайно короткі розділи утримують інтерес і напругу, через що сторінки летять непомітно.
Останні 20 гідні поваги.

Історія, яка чіпляє. Історія, яка пробирає до кісток.

Події розгортаються в нацистській Німеччини часів Другої світової війни. Оповідь ведеться від обличчя смерті, яка в свою чергу розповідає про життя дівчинки, на долю якої випало немало страждань.

Ця оповідь про книжки, про силу слів, про те, як цими словами можно користуватися, і вони, повірте, будуть набагато сильніші за фізичну зброю. Прикладів купа. Зазомбовані люди в Німеччині 20 ст, і росіяни 21 ст - одне обличчя. Час іде - нічого не змінюється.
Слова дійсно грають тут велику роль, вони дарують надію, порятунок, але і стають отрутою в руках негідників.

Дуже важко читати описи бомбардувань, підвалів і безпідставно відібраних життів.

Окремий камінь, який тиснув на груди своєю вагою це утиски євреїв. Не скажу, що не вірилося, що таке колись відбувалося, бо я вже багато знала про це звіринне ставлення. Але зайвий раз бути спостерігачем такого - ще те випробування. На жаль, правда така, що найжорстокіший звір на Землі - людина.

Звичайно, були і світлі моменти. На фоні жахів війнич люди чіплялися за надію, за те цінне, що в них є. Якісь побутові моменти, теплі родинні стосунки змушували посмішку з'являтися і волати: "Ну от, нічого не втрачено!". Персонажі стають ніби рідними, вони живі, багатогранні, зі своїм бекграундом і мріями.

Окремої поваги заслуговує мова Зузака, бо це справжня насолода, мед, тільки для очей. Кожне слово, речення, метафору,порівняння чи репліку хотілося смакувати.

Її величність Смерть взагалі підкорила мене з першої сторінки. Гумор поєднаний з роздумами про людську природу це просто неперевершений тандем!

Також присутні прості, але влучні ілюстрації, що доповнювало картину краще.

Емоційно сильна книжка, дуже. Фінал без коментарів, сум, який йде в парі з надією, ну, можно уявити. Загалом, усе написано чесно, правдиво, без рожевих окулярів.

Троє напрочуд різних людей опиняються в обмеженому просторі, та ще й в нелюдських умовах:майже без їжі й води, без тепла, без доступу до світла та нездатністю вільно переміщатися. Колишній альпініст з багаторічним досвідом; молодий хлопчина-араб, якого виростила вулиця; кремезний дивак, спеціалізація якого - забій свиней. У кожного своє болісно минуле й таємниці, які якимось чином поєднують долі трьох. На що здатна людська свідомість в екстремальних умовах?


Роман просто неймовірний! Хоча це було очікувано, бо я впевнена, що Тільє просто не вміє писати погані тексти. Як і у "Пазлі" автор грає з читачем і напрочуд стирає лінію розмежування нереального, під кінець змушуючи щелепу відвернути, а мозок перевдягнутися сорочкою навиворіт. Ти сидиш в нерозуміння, як можна було так непомітно відвісити тобі смачного ляпаса. Виявляється, цей чоловік вміє це зробити не просто добре, а відмінно.


Герої усі по своєму бридотні, з кожним новим розділом нашарування цибулі зриваються усе більше, оголюючи нутрощі. Було неймовірно цікаво спостерігати за процесом виживання, проте майже нестерпно дивитися на втрату людської подоби. Багато неприємних епізодів(особливо моменти з тваринами, які я сприймаю дуже болісно, хоча розумію з самого початку, що так станеться, бо для того та тварина тут і прописана).


Книжка вписалася на 100 відсотків у зимову атмосферу. При прочитанні від тексту на фізичному рівні віяло крижаною холоднечею, так майстерно автор описував локації, думки та випробування героїв.


Кожен читач має можливість приміряти на себе роль людини у подібній ситуації та подумати про свої дії. Звісно, що сторонньому спостерігачу на дивані, у теплі важко осягнути той чи інший вчинок, але я замислилася не один раз над тим, а чи не вчинила б я так само? Адже коли стоїть питання життя, відключаються емоції, емпатія, логіка, і лишаються тільки тваринні інстинкти, головний із яких - вижити. "Виживання руйнує бар'єри свідомості" - думка влучна й то на, так що будьте обережні, кидаючи необережні слова або жести у бік людини, яка знаходиться на межі й втрачає надію...