Який чудесний світ новий!

Бадьора антиутопія про те, до чого в майбутньому прийде суспільство споживання.

Люди тут з‘являються з пробірок і їх від народження програмують на ту чи іншу суспільну роль.

Всі однакові. Всі щасливі. Всі належать всім.

Ніхто ні про що не розмірковує. Ніхто нічого не прагне.

Але в світі й досі є резервації, де життя збереглося у знайомій нам формі - хоча і там не без перехилів у бік надмірної моральності та релігійності.

І, звісно, ці два світи одного моменту зустрінуться.
***
Це історія, де, на мій погляд, немає позитивних персонажів і багато викривленої логіки та моралі.

З міцним наркотичним присмаком і легкими сценами 18+.

Трохи наївна, максималістська і притягнута за вуха, бо ніби показує суспільство, до якого ми впевнено прямуємо, та як на мене - надто перебільшено.

А втім, історія цікава саме через ці перебільшення.
***
У мене склалось стійке враження, що автор дуже сильно не любить людей😅

В книзі багато сатири, зневаги і відвертого висміювання суспільства в цілому і окремих особистостей в ньому. Таке собі Чорне дзеркало😁

Стиль в автора досить специфічний, уривчастий, часом складний, та не надто.

Книга взагалі позбавлена емоцій (хоча трохи натяку на них є).

Та на диво мені сподобалось, бо це міцна традиційна антиутопія, цинічна і жорстка. Жодної ванілі, жодних пом‘якшень, жодних компромісів.

обожнюю антиутопії, але оскільки читала Гакслі після "1984", то цей текст здався нуднішим.
але в будь-якому випадку вартий прочитання.

Не хочу я зручностей. Я хочу Бога, поезії, справжньої небезпеки, хочу свободи, добра та гріха.
- Інакше кажучи, ви потребуєте права бути нещасним.

У цій книзі описаний настільки жахливий світ, що я часом просто відривала очі від книги і вимовляла вголос: "Який жах!". Людей роблять , як деталі на фабриці, інститут сім'ї зруйнований повністю, ніякої моралі, ще всі перебувають під впливом деякого наркотика - соми і позбавлені можливості тверезо і об'єктивно оцінювати ситуацію.

І при цьому всі впевнені – світ прекрасний! Всі щасливі! Ніколи люди не мали такого щастя, як зараз! А найжахливіше те, що людям властиво наближатися до такого способу життя. Хіба в наш час люди не уникають реальності за допомогою алкоголю, наркотиків, віртуальної реальності? Хіба не знищується мораль? Людям легше належати всім і одразу, ніж бути вірним комусь одному. І навіть зараз серед нас є люди, які замість того, щоб боротися з труднощами, виховувати силу духу та характер у собі – краще тікатимуть, вдаватиме, що нічого не відбувається.

- Чи доводилося тобі відчувати, - дуже повільно заговорив Гельмгольц, - ніби в тебе щось таке хоче проявитися? Ніби якась особлива сила пропадає в тобі марно, наче річка стікає вхолосту, а могла б крутити турбіни ...?

І ці слова вселяють надію! У людині є якась сила, то людське, що робить нас людьми, ось такими Дикунами, яким постав перед нами Джон, усередині якого вирує бажання жити "нецивілізовано", подалі від дивного нового світу. Як підсумок, хочеться згадати слова з антиутопії Джорджа Орвелла:

Якщо ти в меншості - і навіть наодинці, - це не означає, що ти божевільний. Є правда і є неправда, і, якщо ти тримаєшся правди, нехай наперекір усьому світлу, ти не божевільний.