Чотири вітри

"У житті важливий не страх, а вибір, який ти робиш, коли тобі страшно. Людина смілива не попри страх, а завдяки йому"

Післявоєнна Америка, роки Депресії і безжальної посухи, масштабні внутрішні міграції, страйки.
Жінка, яка ніколи не почувала себе сильною, розумною, красивою. Жінка, пригноблена суспільними маскулінними традиціями. Жінка, якій доведеться таки знайти в собі сміливість, аби нарешті самостійно дати раду зі своїм життям і життям двох своїх дітей у дуже нелегкі часи.

Це, власне, ядро, на якому Крістін Генна, відома за карколомним романом «Соловей», вибудовує сюжет «Чотирьох вітрів».

За характером оповіді текст нагадує «Віднесені вітром» Маргарет Мітчелл. Бачте, і назви перегукуються. І в чомусь головні героїні так само схожі, хоча й не однакові.
Роман довгий, але по суті не об’ємний. Разом із тим це не говорить про його поверховість. Так, можливо, затяжний початок, і аж з 200 сторінки події починають інтригувати, закручуватися у вир. Можливо, від старту проблема виглядає настільки в‘ялою, що ти сумніваєшся, чи вирулить письменниця у щось більше, масштабніше, вражаючіше.

Але таки вирулює. І з середини тексту не вболівати за героїню неможливо. Інколи картати її за ту ж таки несміливість, коли одних грабель їй, виявляється, мало. Та що там, і других недостатньо!
Але разом із такою от неоднозначною героїчністю персонажки, можливо, більше довіряєш написаному.

Зізнаюсь, люблю, коли за законом книжкової романтики герой/героїня в перший же підходящий момент робить супер-правильний моральний вибір, досягає максимальної точки свого особистого героїзму, обирає ризик, дослухається власної відчайдушності.
У «Чотирьох вітрах» такої драми майже нема.

Втім, книга сподобалась.

«Чотири вітри принесли нас сюди, людей з усіх куточків країни, на краєчок цієї великої землі, і сьогодні нарешті ми повстанемо й битимемося за те, що вважаємо правильним. Ми битимемося за американську мрію, за те, щоб вона знову стала реальністю».

Якби мене попросили назвати найкращу прочитану книгу 2023-го року, то на даний момент я обрала б «Соловей» Крістін Генни. Історія, яка розірвала моє серце на шмаття і змусила вмиватися сльозами, чого давно не було 💔

Думаю, моя боязнь братися за інші книги авторки очевидна: адже перевершити такий емоційний ефект складно. Поза тим, я вирішила знову звернутися до творчості Генни і потрапила у вихор чотирьох вітрів.

Якщо у «Соловʼї» авторка змальовувала Європу часів 2 СВ, то в цьому романі вона звертається до темної сторінки американської історії, а саме – 1930-х років, коли країна потерпала не лише від наслідків Великої депресії, а й масштабної природної катастрофи у вигляді пилових бурь, нещадної засухи та стрімкого краху аграрної сфери, яка потягнула за собою соціально-демографічний занепад. І хоч історична складова грає тут вагому роль, у центрі уваги Генни – постать жінки. Сильної, витривалої, войовничої. Постать Ельзи.

Уявіть собі лиш, що, окрім того, що в юному віці вам довелося пережити складну хворобу, ваші батьки постійно торочать, що ви некрасива настільки, що навіть попри ваші гроші та статус, жоден чоловік не захоче з вами одружитися. Що ви тягар. Та спражній тягар – це їхні слова, які вони вселили вам в голову і які пустили таке міцне коріння, що жоден буревій їх не вирве.

Та якщо ви подумали, що це єдина проблема життя Ельзи – аж ніяк. На сторінках книги її чекає невдалий шлюб, виснажлива дорога в тисячі кілометрів, боротьба за благополуччя дітей, життя у відразливих умовах, тисячі годин роботи з мізерною платнею та ставленням як до непотребу.

Без сліз не обійшлося в мене й цього разу. Вони супроводжували як фінал книги, так і декілька моментів взаємодії Ельзи та Лореди, матері та доньки [яку іноді хотілося добряче пригріти через її вчинки]. І хоч перевершити себе Генні не вдалося, бо я все ж не змогла уникнути порівнянь з «Соловʼєм», «Чотири вітри» теж лишила по собі яскравий емоційний слід.

Коли вже нічого немає, залишається любов.
⠀
Велика Депресія в Америці, посуха, яка триває п'ять років, пилові бурі. Виживають найсильніші. Якщо не уявляєте, що таке пилова буря, я вам розповім. Вона починається раптово. Надворі стає темно, як вночі, абсолютно суху землю вітер підіймає тоннами в повітря і жбурляє в тварин і людей. На вулиці вижити немає шансів. У приміщенні потрібно надягнути окуляри і змочити водою тканину, через яку дихатимете. Пісок буде скрізь – він знайде найменшу щілину, щоб пробитися у легені та в очі. Після бурі на вулиці катастрофа – машини під ковдрою землі, багато загиблих тварин і людей, зруйновані будинки і зламані дерева. Інколи бурі тривають десять і більше днів без зупину.
⠀
У таких умовах головна героїня намагається жити з двома дітьми. Це триває не рік і не два. Нагнітання – сильна сторона письменниці. З кожною сторінкою ставатиме все гірше. Ніби герої знаходяться на дні, але в них є лопати, і вони можуть бути ще нижче.
⠀
І тут раптово про комунізм. Це було несподівано. Я зрозуміла, навіщо так довго писалося про горе, катастрофи, злидні, голод, епідемії і розпач, бо потрібно було зафіналити епічним злом.
⠀
"Чотири вітри" – історія про сміливість. Сміливість жити. У житті важливий не страх, а вибір, який ти робиш, коли тобі страшно. Людина смілива тільки завдяки страху. А ще ні в кого не можна відібрати можливість любити. Попри все. Це наше безкоштовне налаштування.
⠀
Це моя перша книжка Крістін Генни. Пишуть, що у неї їх уже 25... Якщо в авторки до кожної такий підхід, то треба читати.