Провулок світлячків
Крістін Генна
Жанр: сімейна сага / жіноча проза / історичний роман
Теми: жіноча дружба, материнство, дорослішання, пошук себе, 70-ті
💫Без спойлерів:
Цю книжку я відкрила випадково, після теплої розмови в книгарні. Вона велика — 632 сторінки, і спершу мене це трохи налякало. Але… я проковтнула її менше ніж за тиждень. Без жодного марафону — просто тому, що не могла відірватися.
«Провулок світлячків» — це історія двох подруг, які пройшли крізь десятиліття разом, від 70-х до 2000-х. Історія про дитинство, кар’єру, материнство, втрати, зради, вибір. Це роман про контрасти: дика, зухвала Талі і тиха, сімейна Кейт. Але обидві — справжні. І саме у цій контрастності — магія.
Поки читала, мене не полишало відчуття, що ця історія створена для екранізації. І як же я здивувалась, коли випадково побачила, що на Netflix вже існує серіал «Firefly Lane». Я подивилась п’ять серій — і мушу сказати, актори підібрані влучно, сюжет загалом тримається книги. І хоча я не серіальна фанатка, саме ця історія змусила зробити виняток.
Особисто для мене роман став триггером на переосмислення стосунків із мамою. Те, що ми в підлітковому віці часто сприймаємо як «контроль» або «нерозуміння», насправді часто є любов’ю в її складному прояві.
Книга чуттєва, чесна, зворушлива. Дуже раджу, але одразу попереджаю — вона велика за обсягом і вдарить у серце. Але це точно те читання, після якого ти вже не така, як до нього.
⚠️Спойлер-зона (читай, якщо вже знайомі з історією):
Я давно не переживала таких сильних емоцій. І хоч у книзі багато драматичних моментів, смерть Кейт від раку — це те, що залишилось зі мною надовго. Те, як вона прощається з життям, як Талі поруч до самого кінця, як це проживає її родина, — усе це боляче, правдиво і дуже по-людськи.
✨ Талі — моя внутрішня ідеалізація: сильна, амбітна, безстрашна.
✨ Кейт — глибока, м’яка, трохи розгублена, але така справжня.
Окремо хочу відзначити момент підліткового конфлікту між Кейт і її донькою. Та перша жорсткість, бунт, відштовхування — все показано дуже точно. І коли читаєш це вже не в ролі дитини, а з перспективи мами — стаєш на бік батьків. І починаєш інакше дивитися на власне дитинство. Я реально задумалась: як моя мама витримувала мене в тому віці?
Ця історія — не просто про дружбу. Вона про життєвий шлях, який не завжди простий, але справжній. І про жінок, які помиляються, але продовжують любити — щиро, глибоко, до останнього подиху.
Після книги мені хотілося бути як Талі — сміливою. Як Кейт — справжньою. І вловити цей баланс між двома такими різними життєвими шляхами.
Якщо вам хочеться емоційної, щемкої історії про дружбу, вибір, материнство і життя, яка залишиться з вами надовго — «Провулок світлячків» чекає.
І так, я таки плакала. Але воно того вартувало.
Анонім
Ех, так сумно, що книга Крістін Генни мені зовсім не зайшла🥺 Я так люблю цю авторку, але з цією історією в мене, на жаль, не склалося.
Насправді, це дуже емоційна й болісна книга. Тут є все: і любов, і страх, і ненависть, і надія, і пробачення. Порушується складна тема залежності в стосунках, а ще - те, як змінюються люди після війни. Дуже актуально в наш час.
Спочатку мені все дуже подобалося: я прониклася персонажами. Особливо шкода було дівчинку, яка бачила, як змінюється настрій у батька: то він б’є маму, то каже, що кохає її. А мама не могла його покинути -бо мала сліпе й токсичне кохання.
Описи Аляски - неймовірні! 😍 Авторка майстерно передала, як важко виживати взимку і наскільки треба бути до всього підготовленим.
Згодом головна героїня зустрічає хлопця. Їм не можна бути разом, але це - перше кохання, сильне й справжнє. І, на жаль, воно призвело до жахливих наслідків.
А от кінець… Все перетворилося на індійський серіал. Авторка такого накрутила, що я одразу знизила всі оцінки🫠 Було затягнуто, моментами нудно, і хотілося якомога швидше дочитати.
“Склом” для мене це точно не було. Я не плакала і навіть не хотілося. Однозначно, не найкраща книга Крістін Генни. Але я все одно хочу знайомитися з її історіями далі.
Анонім
Перша прочитана мною книга цієї авторки. Думаю, що знайомство вийшло вдалим.
Одразу почну з того, чому 9, а не 10.
1. Хоч книга і викликає емоції, і персонажі прописані саме так, щоб викликати сильну реакцію — це зрозуміло. Зрозуміло також, що в самому тексті червоною ниткою проходить ідея: Аляска підсвічує, підсилює всі риси людини.
Але. Знову маємо текст, де сильні жінки зображені у протиставленні до «хворого на голову» чоловіка. Більша частина книги обертається навколо нього. Хоча насправді в тексті вже є чимало моментів — дрібних і не дуже — які самі по собі розкривають силу волі й духу цих жінок. Бо це Аляска. Тут усі виживають — і не обов’язково завдяки або всупереч чоловікові.
У мене залишилися дещо суперечливі враження щодо такого підходу до зображення жінок.
2. Завершення книги — точніше, темп фінальних розділів — був не зовсім у моєму смаку.
Так довго занурюєшся в складний світ глушини, останнього рубежу, у боротьбу людини з природою, і раптом усе закінчується немов поспіхом. Насправді мені було б цікаво прочитати більше про те, як люди, які довго прожили на Алясці, пристосовувались до міста. Це зображено дуже побіжно. Акцент зроблено лише на тому, що це — не дім, і саме тому Лені з Корою було так важко: вчитись жити у місті.
3. Незважаючи на сильний характер Лені, у ній усе ж присутня певна незрозуміла мені наївність. Вона видається нелогічною. І ні — вона не «дика», як часто згадується у книзі (не про зовнішність, а про душу й характер). Наче так і має виглядати дитина, травмована батьком і матір’ю, але все ж здається, що наївного сприйняття у ній трохи забагато.
Були ще деякі огріхи, на мою думку, але вони не зменшують вартості й краси цього тексту.
Мова у книзі — проста, сюжет — не те щоб динамічний, але завдяки вкрапленням діалогів не губишся в описах.
Описів, до речі, майже не помічаєш.
Чудовий темп, і все довкола півострова прекрасно візуалізується.
Факт 1: після книги хочеться «походити» містами, які згадуються в тексті. Це захоплює! Сама я б, мабуть, не наважилася туди полетіти, але прогулятись мапою — подивитись, де яка бухта, яке поселення — це було дуже пізнавально.
Факт 2: хочеться прочитати більше про історію цих островів, і як там опинилися японці під час Другої світової.
Сподобалась і буду читати цю авторку ще.
Анонім
