Яна
Котик
26.04.2024
Новий відгук
Говорять, що найбільш спірні теми, які небезпечно міксувати з сатирою, – це політика та релігія. Але сер Пратчетт не з лякливих хлопців, тож сміливо взявся за цю задачку з зірочкою. Я зустрічала чимало максимально схвальних з відгуків на «Боженят» та рекомендацій починати знайомство з Дискосвітом з цієї книги. І це доволі таки логічно, адже це позацикловий роман, який можна читати без привʼязки до основних циклів.
Але, як людина, для якої це вже 20-а прочитана Дискосвітна книга, я радила б братися за цей роман з певним розумінням механіки цього фентезі-світу та стилю Пратчетта. Адже тут його сатира відмінна, складна і доволі контроверсійна. І, як на мене, при знайомстві може дещо спантеличити. Я все ж за те, щоб починати з чогось легшого 🙌🏻 Але тут, як то кажуть, на колір та смак.
О, Великий Ом! Написала, що це моя 20-а Дискосвітна книга і шокувалася! Фактично екватор прочитаного [загальна кількість романів – 41]
З нетерпінням чекаю на подальші відкриття і міркую, яка ж наступна Дискосвітна книга заговорить українською? 😏
Але, як людина, для якої це вже 20-а прочитана Дискосвітна книга, я радила б братися за цей роман з певним розумінням механіки цього фентезі-світу та стилю Пратчетта. Адже тут його сатира відмінна, складна і доволі контроверсійна. І, як на мене, при знайомстві може дещо спантеличити. Я все ж за те, щоб починати з чогось легшого 🙌🏻 Але тут, як то кажуть, на колір та смак.
О, Великий Ом! Написала, що це моя 20-а Дискосвітна книга і шокувалася! Фактично екватор прочитаного [загальна кількість романів – 41]
З нетерпінням чекаю на подальші відкриття і міркую, яка ж наступна Дискосвітна книга заговорить українською? 😏
Новий відгук
Ця книга понад рік чекала свого часу на моїх полицях, поки я відчую готовність взятися за неї. Прочитавши не один відгук, знала: історія буде нелегка та болюча. І вона дійсно такою виявилася. Чи не кожен розділ змушує серце стискатися від несправедливості та жорстокості, які зустрічає на своєму шляху Дайю і уявляти: а якби це все зробили зі мною?
Та попри весь біль, все ж маю зізнатися, я думала, що книга розчавить мене в рази більше. Можливо, спрацював ефект попередніх очікувань. Можливо, дещо сухуватий стиль авторки, який змушував мене бути поруч з історією, а не в ній [але тут зазначу, що навіть за великої к-сті описів та малої к-сті діалогів, читається дуже легко].
Хай це буде дивинно, але найбільше в цьому романі мені припали до душі філологічні моменти: розкриття значень ієрогліфів, порівняння китайської та англійської мов, а також трансляція культури через мову. Впевнена, що ті, хто любить такі вклинки в художній літературі, оцінять.
І хоч не готова поставити цій історії 10/10, я щаслива, що наважилася її прочитати. Що нарешті відкрила для себе «Чотири скарби неба».
Та попри весь біль, все ж маю зізнатися, я думала, що книга розчавить мене в рази більше. Можливо, спрацював ефект попередніх очікувань. Можливо, дещо сухуватий стиль авторки, який змушував мене бути поруч з історією, а не в ній [але тут зазначу, що навіть за великої к-сті описів та малої к-сті діалогів, читається дуже легко].
Хай це буде дивинно, але найбільше в цьому романі мені припали до душі філологічні моменти: розкриття значень ієрогліфів, порівняння китайської та англійської мов, а також трансляція культури через мову. Впевнена, що ті, хто любить такі вклинки в художній літературі, оцінять.
І хоч не готова поставити цій історії 10/10, я щаслива, що наважилася її прочитати. Що нарешті відкрила для себе «Чотири скарби неба».
Нова оцінка:
Нова оцінка:
15.04.2024
Новий відгук
Ця історія опинилися в моєму книжковому віш-листі абсолютно незаплановано. Вона так притягнула до себе, що як тільки опинилася в моїх руках я майже одразу взялася за читання і… отримала перше розчарування цього року 🥲
Насправді, я дуже довго міркувала, як взагалі побудувати цей відгук і пояснити свої почуття без зайвого субʼєктивізму, але.. почуття та обʼєктивність малоповʼязані, правда ж?
Давайте спершу коротко про сюжет.
Ми знайомимося з головними героями, Торою та Санті, в одному з барів німецького міста Кельн. Якби не помилка офіціантки, яка сплутала їхні замовлення, ці двійко мали всі шанси не зустрітися [хоча це твердження під питанням]. Однак доля [хоча це твердження під питанням #2] мала на них свої плани і ця зустріч стає першою в низці дивовижних пригод поза межами часу.
Адже якщо географія майбутніх зустрічей Тори та Санті лишається незмінною – Кельн, то варіація обставин та іпостасей, в яких вони зустрічаються абсолютно різна. Батько і донька. Брат і сестра. Коханці. Щоразу нові ролі. Щоразу нові відкриття. Але чому це стається? І як розірвати це замкнене коло перероджень і повʼязаності душ?
Ну погодьтеся: звучить максимально інтригуюче! Та ось трансформація цього абзацу в повноцінну книгу особисто для мене виявилася повноцінним промахом. І питання не в тому, що історія погана. Ні. Просто ми з нею опинилися на полярних емоційних вібраціях. Багато хто порівнює цю книгу з «Незримим життям Адді Ларю». Частково схожий вайб є. Але от історія Шваб мені зайшла, ця – ні. Я ж у процесі читання ловила схожість з такими історіями, як «Нормальні люди» та «Дружина мандрівника в часі». І ось з ними теж вийшов дисконект.
Я не можу назвати цю книгу порожньою, адже авторка вклала в неї достатній відсоток філософського. Тільки от для мене проблема виявилася в тому, що 2/3 книги вона топталася на одному місці з цією філософією, потім ввела неочікуваний твіст-пояснення всіх сюжетних інтриг [ось за це лайк], а потім нашвидкоруч все закінчила. Принаймні, я сприйняла це саме так.
Вірю, що ця історія знайде свого читача і стане приємним відкриттям. Але наша зустріч з нею в цьому житті, на жаль, таким не стала 💔
Насправді, я дуже довго міркувала, як взагалі побудувати цей відгук і пояснити свої почуття без зайвого субʼєктивізму, але.. почуття та обʼєктивність малоповʼязані, правда ж?
Давайте спершу коротко про сюжет.
Ми знайомимося з головними героями, Торою та Санті, в одному з барів німецького міста Кельн. Якби не помилка офіціантки, яка сплутала їхні замовлення, ці двійко мали всі шанси не зустрітися [хоча це твердження під питанням]. Однак доля [хоча це твердження під питанням #2] мала на них свої плани і ця зустріч стає першою в низці дивовижних пригод поза межами часу.
Адже якщо географія майбутніх зустрічей Тори та Санті лишається незмінною – Кельн, то варіація обставин та іпостасей, в яких вони зустрічаються абсолютно різна. Батько і донька. Брат і сестра. Коханці. Щоразу нові ролі. Щоразу нові відкриття. Але чому це стається? І як розірвати це замкнене коло перероджень і повʼязаності душ?
Ну погодьтеся: звучить максимально інтригуюче! Та ось трансформація цього абзацу в повноцінну книгу особисто для мене виявилася повноцінним промахом. І питання не в тому, що історія погана. Ні. Просто ми з нею опинилися на полярних емоційних вібраціях. Багато хто порівнює цю книгу з «Незримим життям Адді Ларю». Частково схожий вайб є. Але от історія Шваб мені зайшла, ця – ні. Я ж у процесі читання ловила схожість з такими історіями, як «Нормальні люди» та «Дружина мандрівника в часі». І ось з ними теж вийшов дисконект.
Я не можу назвати цю книгу порожньою, адже авторка вклала в неї достатній відсоток філософського. Тільки от для мене проблема виявилася в тому, що 2/3 книги вона топталася на одному місці з цією філософією, потім ввела неочікуваний твіст-пояснення всіх сюжетних інтриг [ось за це лайк], а потім нашвидкоруч все закінчила. Принаймні, я сприйняла це саме так.
Вірю, що ця історія знайде свого читача і стане приємним відкриттям. Але наша зустріч з нею в цьому житті, на жаль, таким не стала 💔
Новий відгук
Я розумію, чому ця книга може не сподобатися.
По-перше, зустрічала не один спантеличений відгук, що читачі очікували ромкомну юнацьку історію, а натомість отримали заплутані заморочки 30/40-річних. І от не розумію, звідки це спантеличення пішло [бо не одна ж людина про це зазначала]: з милої обкладинки? з анотації, де не вказано чітко про вік персонажів? Хтозна.
По-друге, власне знову повернемося до віку, бо… часом любі Наомі та Нокс поводять себе зовсім не як люди свого віку, а вибрики кидають гірше за підлітків. Так і хотілося часом стукнути їх обох і сказати: люди, ви зараз серйозно?
По-третє, будьмо відвертими: історія доволі передбачувана. Авторка не дивує карколомними поворотами подій. А ті, які мали б такими бути, сприймаються більше як «я точно знала, що буде саме так!».
Можна було б зараз продовжувати цей претензійний список, аж поки символи не вичерпаються, якби не одне АЛЕ.
Я взялася за цю історію з максимально відповідними настроєм, запитом та очікуваннями 🙌🏻 Хотіла чогось легкого та незаморочливого – отримала. Попри дебеленький обсяг в 520 сторінок, книга читається швидко. У мене склалося враження, що авторка ніби навмисно писала все, як заготовку для сценарію, адже сюжет доволі кінематографічний: цей роман так і проситься на екран [знаю, що багато хто топить за те, що Нокса має грати Кріс Гемсворт, але я в команді тих, хто вимагає закріпити візуалізацію персонажа за Чарлі Ганнемом ❤️🔥].
З інших плюсів – класні другорядні персонажі 👌🏻 11-річна племінниця Наомі, яка завдяки непутящій сестрі-близнючці звалюється на її плечі, окрема прикраса цієї історії! Як і брат та друг Нокса – Неш та Лусьєн [про яких будуть 2 та 3 книги цієї серії відповідно], їхня бабуська та друг-гей Наомі – Стеф.
І хоч не готова поставити цій історії високу оцінку, я жодним чином не пошкодувала, що вона опинилася в списку мого прочитано.
По-перше, зустрічала не один спантеличений відгук, що читачі очікували ромкомну юнацьку історію, а натомість отримали заплутані заморочки 30/40-річних. І от не розумію, звідки це спантеличення пішло [бо не одна ж людина про це зазначала]: з милої обкладинки? з анотації, де не вказано чітко про вік персонажів? Хтозна.
По-друге, власне знову повернемося до віку, бо… часом любі Наомі та Нокс поводять себе зовсім не як люди свого віку, а вибрики кидають гірше за підлітків. Так і хотілося часом стукнути їх обох і сказати: люди, ви зараз серйозно?
По-третє, будьмо відвертими: історія доволі передбачувана. Авторка не дивує карколомними поворотами подій. А ті, які мали б такими бути, сприймаються більше як «я точно знала, що буде саме так!».
Можна було б зараз продовжувати цей претензійний список, аж поки символи не вичерпаються, якби не одне АЛЕ.
Я взялася за цю історію з максимально відповідними настроєм, запитом та очікуваннями 🙌🏻 Хотіла чогось легкого та незаморочливого – отримала. Попри дебеленький обсяг в 520 сторінок, книга читається швидко. У мене склалося враження, що авторка ніби навмисно писала все, як заготовку для сценарію, адже сюжет доволі кінематографічний: цей роман так і проситься на екран [знаю, що багато хто топить за те, що Нокса має грати Кріс Гемсворт, але я в команді тих, хто вимагає закріпити візуалізацію персонажа за Чарлі Ганнемом ❤️🔥].
З інших плюсів – класні другорядні персонажі 👌🏻 11-річна племінниця Наомі, яка завдяки непутящій сестрі-близнючці звалюється на її плечі, окрема прикраса цієї історії! Як і брат та друг Нокса – Неш та Лусьєн [про яких будуть 2 та 3 книги цієї серії відповідно], їхня бабуська та друг-гей Наомі – Стеф.
І хоч не готова поставити цій історії високу оцінку, я жодним чином не пошкодувала, що вона опинилася в списку мого прочитано.
Нова оцінка:
Нова оцінка:
17.03.2024
Новий відгук
«Хочу чогось легкого, емоційного і.. spicy», – подумала я і без сумнівів потягнулася за «Доторком темряви» на моїх поличках, бувши впевненою, що ця книга повноцінно вдовольнить бажанку моєї читацької душі.
І… так і сталося 🙌🏻
Це той самий щасливий випадок, коли, окрім того, що очікування/реальність були ідентичними, книга чітко потрапила мені під настрій. Я жодним чином НЕ чекала отримати глибоку, проблематично нашаровану історію з сотнею відтінків драматизму стосунків. На що власне хочу налаштувати і вас, щоб позбавити можливих розчарувань. Хотіла суміші емоційності та хтивості – отримала й розписалася 🙌🏻
Ще з дитинства я палко прихильна до грецької міфології, тож обожнюю її трактування в сучасній художній літературі. Скарлетт Сент-Клер вирішила створити ретелінг історії пари Гадеса та Персефони, і хоч кардинально нічого нового вона не презентувала [правда, чомусь в авторки боги в своїй істинній подобі щеголяють з рогами, і цей хід мені зайшов 😈], роман читається легко та захопливо.
Так, тут достатньо поверхневості.
Я не раз ловила себе на думці «чому ви чините так? де ваша логіка?!». А в деяких сценах взагалі фейспалмила так, що в мене слід на лобі лишився.
But I liked it.
Це тільки 1-ша книга серії про Гадеса та Персефону, але особлива приваба цієї частини в тому, що її абсолютно спокійно можна читати відокремлено, але логічну крапку тут поставлено. Тож жодних обрубаних фіналів з нестерпним очікуванням «а де ж продовження?».
Тому маєте настрій на подібні історії – доторкайтеся до темряви 🖤
І… так і сталося 🙌🏻
Це той самий щасливий випадок, коли, окрім того, що очікування/реальність були ідентичними, книга чітко потрапила мені під настрій. Я жодним чином НЕ чекала отримати глибоку, проблематично нашаровану історію з сотнею відтінків драматизму стосунків. На що власне хочу налаштувати і вас, щоб позбавити можливих розчарувань. Хотіла суміші емоційності та хтивості – отримала й розписалася 🙌🏻
Ще з дитинства я палко прихильна до грецької міфології, тож обожнюю її трактування в сучасній художній літературі. Скарлетт Сент-Клер вирішила створити ретелінг історії пари Гадеса та Персефони, і хоч кардинально нічого нового вона не презентувала [правда, чомусь в авторки боги в своїй істинній подобі щеголяють з рогами, і цей хід мені зайшов 😈], роман читається легко та захопливо.
Так, тут достатньо поверхневості.
Я не раз ловила себе на думці «чому ви чините так? де ваша логіка?!». А в деяких сценах взагалі фейспалмила так, що в мене слід на лобі лишився.
But I liked it.
Це тільки 1-ша книга серії про Гадеса та Персефону, але особлива приваба цієї частини в тому, що її абсолютно спокійно можна читати відокремлено, але логічну крапку тут поставлено. Тож жодних обрубаних фіналів з нестерпним очікуванням «а де ж продовження?».
Тому маєте настрій на подібні історії – доторкайтеся до темряви 🖤
Новий відгук
«Анатомія» завершилася в кращих традиціях дилогій. Спантеличуюче. З інтригою і спраглим бажанням одразу вхопитися за продовження. Тож очевидно, що, як тільки «Безсмертя» потрапило на полички книжкових, я одразу побігла за своїм примірником.
З дилогіями я не раз обпікалася з очікуваннями, коли друга книга для мене не дотягувала до першої. Тут сталося зворотне: на дрібочку «Безсмертя» мені зайшло навіть більше! На початку я була спантеличена не менше за Гейзел, та коли життєва дорога завела її в Лондон, я розчинилася в історії. Як і перша частина, ця читається невимовно легко. Настільки, що книгу я сумарно ковтнула за добу. Дана Шварц, як на мене, доволі органічно змогла поєднати історичну основу з фентезійною вигадкою, що в уяві ці події легко припасовуються до знаної історії.
[Не можу не зазначити, як кумедно все візуалізувалося в моїй голові: принцеса Шарлотта, яку мала лікувати Гейзел, є онукою короля Георга III та королеви Шарлотти. Так-так, тих самих, про яких було знято окремий сезон «Бріджертонів». Тож в епізоди, коли вони зʼявлялися на сторінках книги, я уявляла лиш відповідних акторів 😂].
Я могла ще багато б додати по своїх емоціях від розвитку сюжету, однак для цього мені потрібно дещо вам проспойлерити, а я не можу собі цього дозволити. Скажу лиш одне: у мене було дві кардинально різні версії фіналу, одна з яких таки підтвердилася, чим я лишилася задоволена. Тому що, як на мене, він чудово припасовується до цієї історії кохання ♥️
З дилогіями я не раз обпікалася з очікуваннями, коли друга книга для мене не дотягувала до першої. Тут сталося зворотне: на дрібочку «Безсмертя» мені зайшло навіть більше! На початку я була спантеличена не менше за Гейзел, та коли життєва дорога завела її в Лондон, я розчинилася в історії. Як і перша частина, ця читається невимовно легко. Настільки, що книгу я сумарно ковтнула за добу. Дана Шварц, як на мене, доволі органічно змогла поєднати історичну основу з фентезійною вигадкою, що в уяві ці події легко припасовуються до знаної історії.
[Не можу не зазначити, як кумедно все візуалізувалося в моїй голові: принцеса Шарлотта, яку мала лікувати Гейзел, є онукою короля Георга III та королеви Шарлотти. Так-так, тих самих, про яких було знято окремий сезон «Бріджертонів». Тож в епізоди, коли вони зʼявлялися на сторінках книги, я уявляла лиш відповідних акторів 😂].
Я могла ще багато б додати по своїх емоціях від розвитку сюжету, однак для цього мені потрібно дещо вам проспойлерити, а я не можу собі цього дозволити. Скажу лиш одне: у мене було дві кардинально різні версії фіналу, одна з яких таки підтвердилася, чим я лишилася задоволена. Тому що, як на мене, він чудово припасовується до цієї історії кохання ♥️
Новий відгук
«Це іскра. Та сама бісова іскра, яка, здавалося, ніколи між ними не згасала. Те жахливе поколювання від знаття, яке обпікало щоразу, як вона заходила в кімнату, вдихала чи крутила ніжкою. Відчуття, у якому він тонув: відчуття, що може її покохати, якщо тільки дозволить собі. А цього він боявся найбільше».
За другу частину «Бріджертонів» я бралася приблизно з таким же налаштуванням, як і за першу: нестямно прагнула поринути в знаний романтичний вайб, яким унікально володіє ця серія. І знову ж таки, я НЕ чекала чого кардинально нового, адже, споживши спершу цю історію в серіальному вигляді, мала певний фундамент знання.
Та як тільки я помилялася! Адже ця частина змогла мене здивувати!
Попри дрібні відмінності [і зовнішній вигляд сестер Шеффілд, які, як і Саймон в першій частині, не здіймають ще й расової проблематики – це повноцінно вигадка Netflix🫣], книга містить один сюжетний поворот, який значно відрізняється від того, що був на екрані, і разюче змінює всі подальші подій. Він не кращий і не гірший. Просто він робить історію інакшою. І саме за нього я вдячна! Жодних спойлерів: лишаю за вами право самостійно пізнати цю відмінність і зловити приємне здивування 🙌🏻
З книгами у мене поки що складається рівно так само, як і з серіалом, в плані сприйняття: друга книга, як і другий сезон, зайшла мені більше. Думаю, тут причина в тому, що сама історія Ентоні та Кейт більше моя, ніж історія Дафни та Саймона [хоча до цієї парочки я теж прихильна]. Книга більше підсвічує психологізм їхніх стосунків, впливу привидів минулого на ті чи інші вчинки, що, своєю чергою, дає кращу можливість зрозуміти персонажів.
На противагу екранізації, у своїх книгах Джулія Куїнн більш камерно зосереджує увагу на головній парі. Через це мені, як і в першій книзі, дещо бракувало більшого шаленства сімейки Бріджертонів на фоні, однак це жодним чином не створює нудьги.
Фокуси майбутнього третього сезону та книг різняться: тож поки на екрані розгортатиметься історія Коліна, я з шаленим нетерпінням чекатиму на розкриття любовних секретів Бенедикта 🤍
За другу частину «Бріджертонів» я бралася приблизно з таким же налаштуванням, як і за першу: нестямно прагнула поринути в знаний романтичний вайб, яким унікально володіє ця серія. І знову ж таки, я НЕ чекала чого кардинально нового, адже, споживши спершу цю історію в серіальному вигляді, мала певний фундамент знання.
Та як тільки я помилялася! Адже ця частина змогла мене здивувати!
Попри дрібні відмінності [і зовнішній вигляд сестер Шеффілд, які, як і Саймон в першій частині, не здіймають ще й расової проблематики – це повноцінно вигадка Netflix🫣], книга містить один сюжетний поворот, який значно відрізняється від того, що був на екрані, і разюче змінює всі подальші подій. Він не кращий і не гірший. Просто він робить історію інакшою. І саме за нього я вдячна! Жодних спойлерів: лишаю за вами право самостійно пізнати цю відмінність і зловити приємне здивування 🙌🏻
З книгами у мене поки що складається рівно так само, як і з серіалом, в плані сприйняття: друга книга, як і другий сезон, зайшла мені більше. Думаю, тут причина в тому, що сама історія Ентоні та Кейт більше моя, ніж історія Дафни та Саймона [хоча до цієї парочки я теж прихильна]. Книга більше підсвічує психологізм їхніх стосунків, впливу привидів минулого на ті чи інші вчинки, що, своєю чергою, дає кращу можливість зрозуміти персонажів.
На противагу екранізації, у своїх книгах Джулія Куїнн більш камерно зосереджує увагу на головній парі. Через це мені, як і в першій книзі, дещо бракувало більшого шаленства сімейки Бріджертонів на фоні, однак це жодним чином не створює нудьги.
Фокуси майбутнього третього сезону та книг різняться: тож поки на екрані розгортатиметься історія Коліна, я з шаленим нетерпінням чекатиму на розкриття любовних секретів Бенедикта 🤍
Новий відгук
Імʼя вбивці є, справу закрито. Але чи дійсно саме ця людина зробила злочин?
5 років тому маленьке американське містечко сколихнула новина про вбивство красуні-школярки. Попри відсутність тіла, з особою вбивці проблем не було, адже її однокласника [і хлопця за сумісництвом] було знайдено теж мертвим разом з щиросердним текстовим зізнанням. Роки йдуть, шок потихеньку забувається аж допоки.. старшокласниця Піппа Фіц-Амобі не береться за розкриття секретів цієї справи в межах свого незалежного кваліфікаційного проєкту на тему журналістських розслідувань.
Завдяки своєму запалу та вродженій кмітливості, Піп вдається підмітити ті нюанси, які оминули пильні очі поліціянтів, та витягнути на поверхню не одну таємницю жертви та її потенційних убивць. Але всі ми знаємо, що коли починаєш лізти туди, куди тебе не просять, біди не оминути. Тож чи вдасться Піп знайти справжнього вбивцю? І чи зможе дівчина це зробити без загрози для себе та близьких?
Давненько я не читала детективів і так засумувала за цим вайбом розплутування загадок 😈 Логічно, що це мало б сприяти тому, щоб мій мозок працював в посиленому режимі з вибудовуванням різноманітних теорій, але він під час читання цієї книги вирішив вимкнути цю функцію взагалі, повноцінно довірившись Піппі та слідуючи за неї манівцями, які вели її до фіналу. А він таки зміг мене здивувати! Адже от-от тобі здається, що все – вбивцю [справжнього] знайдено, але попереду чекає ще один шар історії, під яким і ховається правда.
«Посібник…» – це перший роман авторки і маю зазначити, що з дебютом вона впоралася добре! І хоч це перша книга в серії про детективні пригоди Піппи, історію, яку тут описано, можна вважати абсолютно завершеною [тож не бійтеся відкритого фіналу].
5 років тому маленьке американське містечко сколихнула новина про вбивство красуні-школярки. Попри відсутність тіла, з особою вбивці проблем не було, адже її однокласника [і хлопця за сумісництвом] було знайдено теж мертвим разом з щиросердним текстовим зізнанням. Роки йдуть, шок потихеньку забувається аж допоки.. старшокласниця Піппа Фіц-Амобі не береться за розкриття секретів цієї справи в межах свого незалежного кваліфікаційного проєкту на тему журналістських розслідувань.
Завдяки своєму запалу та вродженій кмітливості, Піп вдається підмітити ті нюанси, які оминули пильні очі поліціянтів, та витягнути на поверхню не одну таємницю жертви та її потенційних убивць. Але всі ми знаємо, що коли починаєш лізти туди, куди тебе не просять, біди не оминути. Тож чи вдасться Піп знайти справжнього вбивцю? І чи зможе дівчина це зробити без загрози для себе та близьких?
Давненько я не читала детективів і так засумувала за цим вайбом розплутування загадок 😈 Логічно, що це мало б сприяти тому, щоб мій мозок працював в посиленому режимі з вибудовуванням різноманітних теорій, але він під час читання цієї книги вирішив вимкнути цю функцію взагалі, повноцінно довірившись Піппі та слідуючи за неї манівцями, які вели її до фіналу. А він таки зміг мене здивувати! Адже от-от тобі здається, що все – вбивцю [справжнього] знайдено, але попереду чекає ще один шар історії, під яким і ховається правда.
«Посібник…» – це перший роман авторки і маю зазначити, що з дебютом вона впоралася добре! І хоч це перша книга в серії про детективні пригоди Піппи, історію, яку тут описано, можна вважати абсолютно завершеною [тож не бійтеся відкритого фіналу].
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
16.02.2024
Новий відгук
Стосунки з кожним письменником можна прирівняти до закоханості. Спершу тебе охоплює та захоплення автором. Ти не можеш мовчати про свої почуття та готовий розповідати про нього всім та кожному. І одночасно в тебе виникає бажання відкривати його для себе далі, дізнаватися всі його потаємні секрети та особливості.
Та водночас ти цього боїшся. Адже хтозна: можливо, подальше пізнання принесе тобі зовсім не радість, а… розчарування?
В першу книгу Бакмана “Чоловік на ім’я Уве” я закохалася моментально та беззаперечно. Тому до наступної поставилася з певними острахами. Та оскільки багато з вас рекомендували “Моя бабуся просить її вибачити”, я їх відкинула та продовжила пізнання Бакмана.
Навіть якби я не знала імені автора, а спиралася б лише на сюжет та манеру оповідання, я б впізнала Бакман одразу. Його стиль має особливі риси, які не сплутаєш ні з ким іншим. Живі герої, яким присутня певна дивакуватість, опис складних тем простими словами та ненав’язлива повчальність.
Це історія про те, як змиритися з дивацтвами близької людини, пробачити її недоліки та прийняти її смерть. На всі події ми дивимося очима семирічної Ельзи, яка втратила свого найближчого друга, Бабусю, і тепер намагається зрозуміти, як відмежувати фантастичний світ, який вони створили разом з нею, від світу реального, де живуть дорослі. А в тих дорослих проблем хоч відбавляй! Тож хто як не Ельза, яка мислить далеко не на свій вік, через що постійно отримує кпини стосовно своєї інакшості, допоможе їм з ними розібрати та навести лад між усіма мешканцями їх великого будинку.
Хоч в цій історії фігурує втрата та смерть, це зовсім не сумна історія. В ній багато гумору, затишку, любові та… казковості. Вона пахне булочками з корицею, м’ятою, кавою та печивом. І точно відкидає думки про порівняння з Уве. Ці два твори написано на однаковій емоційній хвилі, проте вони зовсім різні. І прекрасні по-своєму 💛
Та водночас ти цього боїшся. Адже хтозна: можливо, подальше пізнання принесе тобі зовсім не радість, а… розчарування?
В першу книгу Бакмана “Чоловік на ім’я Уве” я закохалася моментально та беззаперечно. Тому до наступної поставилася з певними острахами. Та оскільки багато з вас рекомендували “Моя бабуся просить її вибачити”, я їх відкинула та продовжила пізнання Бакмана.
Навіть якби я не знала імені автора, а спиралася б лише на сюжет та манеру оповідання, я б впізнала Бакман одразу. Його стиль має особливі риси, які не сплутаєш ні з ким іншим. Живі герої, яким присутня певна дивакуватість, опис складних тем простими словами та ненав’язлива повчальність.
Це історія про те, як змиритися з дивацтвами близької людини, пробачити її недоліки та прийняти її смерть. На всі події ми дивимося очима семирічної Ельзи, яка втратила свого найближчого друга, Бабусю, і тепер намагається зрозуміти, як відмежувати фантастичний світ, який вони створили разом з нею, від світу реального, де живуть дорослі. А в тих дорослих проблем хоч відбавляй! Тож хто як не Ельза, яка мислить далеко не на свій вік, через що постійно отримує кпини стосовно своєї інакшості, допоможе їм з ними розібрати та навести лад між усіма мешканцями їх великого будинку.
Хоч в цій історії фігурує втрата та смерть, це зовсім не сумна історія. В ній багато гумору, затишку, любові та… казковості. Вона пахне булочками з корицею, м’ятою, кавою та печивом. І точно відкидає думки про порівняння з Уве. Ці два твори написано на однаковій емоційній хвилі, проте вони зовсім різні. І прекрасні по-своєму 💛
Новий відгук
Помста – це страва, яку подають холодною.
Як на мене, ця фраза ідеально підходить для опису історично-пригодницького роману від Селії Різ 🙌🏻
У більшості відгуках я зустрічала подібні коментарі: «читається легко», «неймовірно динамічний сюжет», «нерви були на межі від напруженості». Мені ж читалось важкувато, динаміка пролітала повз мою увагу, а напруженість я відчула лише на останніх 100 сторінках (при загальному обсязі в 500).
Можливо, так сталося, тому що мій мозок налаштувався на максимально шпигунську історію з «скандалами інтригами, розслідуваннями», а в результаті отримав виважений, місцями неймовірно болючий та дорослий роман.
Величезним плюсом книги для мене став фінал 💥. Авторці вдалося мене вразити неочікуваним поворотом подій і справедливим завершенням. Це той випадок, коли очікування всього смаку наприкінці виправдовується!
Та все ж ця історія мене дещо виснажила. Однак цей роман щиро рекомендую тим, хто любить непрості закручені історії 🙌🏻
Як на мене, ця фраза ідеально підходить для опису історично-пригодницького роману від Селії Різ 🙌🏻
У більшості відгуках я зустрічала подібні коментарі: «читається легко», «неймовірно динамічний сюжет», «нерви були на межі від напруженості». Мені ж читалось важкувато, динаміка пролітала повз мою увагу, а напруженість я відчула лише на останніх 100 сторінках (при загальному обсязі в 500).
Можливо, так сталося, тому що мій мозок налаштувався на максимально шпигунську історію з «скандалами інтригами, розслідуваннями», а в результаті отримав виважений, місцями неймовірно болючий та дорослий роман.
Величезним плюсом книги для мене став фінал 💥. Авторці вдалося мене вразити неочікуваним поворотом подій і справедливим завершенням. Це той випадок, коли очікування всього смаку наприкінці виправдовується!
Та все ж ця історія мене дещо виснажила. Однак цей роман щиро рекомендую тим, хто любить непрості закручені історії 🙌🏻
Новий відгук
“Ця історія про міст, про ідіотів, про захоплення заручників, про показ квартири. Але ця історія також про любов і навіть не одну”.
Мені здається, що ця цитата – найбільш лаконічна та влучна характеристика цієї книги. Якщо ж обійтися без цитат, то все що вам треба про неї знати..
ЦЕ БАКМАН!
Це до чортиків майстерний та своєрідний Бакман. Хто мав за щастя прочитати та полюбити хоч одну його книгу, той зрозуміє, про що я.
Свого часу я дуже довго тікала від цього автора, та потім в моє життя наполегливо увірвався буркотливий “Чоловік на ім'я Уве” і розбив моє читацьке серце 💔 “Моя бабуся просить її вибачити” теж не стала пасти задніх. Тепер настала черга “Тривожних людей”.
Цього разу Бакман розповідає нам про невдалу спробу пограбування банку, яка перетворилася на захоплення заручників. Та аж ніяк не в банку, а в квартирі, де відбувався показ її потенційним покупцям. Опинившись у невдалому місці у невдалий час (а, можливо, якраз і навпаки), восьмеро людей знайомляться, спілкуються, відкривають одне одному свої таємниці і розбираються в життєвих негараздах.
Та коли все закінчується і поліції вдається вивести всіх людей, грабіжник немов розчиняється в квартирі. Тому двом поліціянтам, які виявляються батьком та сином, доведеться розплутати справу з таємничим зникненням порушника порядку та з'ясувати, хто з заручників бреше 👀
В книгах Бакмана радість та смуток завжди крокують пліч-о-пліч. У тому то і прекрасність. Бо тобі є над чим посміхнутися, посумувати і замислитися. Не мигцем, а довгенько. Бакман завжди змальовує дивакуватих персонажів, за рахунок яких він гіпертрофовано показує страхи та проблеми звичайних людей, якими є кожен з нас і які нас оточують. У цьому творі проблематика досить обширна і різноманітна: тривожність, самогубство, готовність до криміналу заради порятунку сім'ї, стосунки батьків і дітей, материнство, проблеми кредитування і ще купа всього.
Сказати, що цей твір полюбився мені так само палко, як “Чоловік…” та “Моя бабуся…”, я не можу, однак він по-своєму чудовий.
З усіма своїми дивацтвами і з усіма своїми ідіотами 🙌🏻
Мені здається, що ця цитата – найбільш лаконічна та влучна характеристика цієї книги. Якщо ж обійтися без цитат, то все що вам треба про неї знати..
ЦЕ БАКМАН!
Це до чортиків майстерний та своєрідний Бакман. Хто мав за щастя прочитати та полюбити хоч одну його книгу, той зрозуміє, про що я.
Свого часу я дуже довго тікала від цього автора, та потім в моє життя наполегливо увірвався буркотливий “Чоловік на ім'я Уве” і розбив моє читацьке серце 💔 “Моя бабуся просить її вибачити” теж не стала пасти задніх. Тепер настала черга “Тривожних людей”.
Цього разу Бакман розповідає нам про невдалу спробу пограбування банку, яка перетворилася на захоплення заручників. Та аж ніяк не в банку, а в квартирі, де відбувався показ її потенційним покупцям. Опинившись у невдалому місці у невдалий час (а, можливо, якраз і навпаки), восьмеро людей знайомляться, спілкуються, відкривають одне одному свої таємниці і розбираються в життєвих негараздах.
Та коли все закінчується і поліції вдається вивести всіх людей, грабіжник немов розчиняється в квартирі. Тому двом поліціянтам, які виявляються батьком та сином, доведеться розплутати справу з таємничим зникненням порушника порядку та з'ясувати, хто з заручників бреше 👀
В книгах Бакмана радість та смуток завжди крокують пліч-о-пліч. У тому то і прекрасність. Бо тобі є над чим посміхнутися, посумувати і замислитися. Не мигцем, а довгенько. Бакман завжди змальовує дивакуватих персонажів, за рахунок яких він гіпертрофовано показує страхи та проблеми звичайних людей, якими є кожен з нас і які нас оточують. У цьому творі проблематика досить обширна і різноманітна: тривожність, самогубство, готовність до криміналу заради порятунку сім'ї, стосунки батьків і дітей, материнство, проблеми кредитування і ще купа всього.
Сказати, що цей твір полюбився мені так само палко, як “Чоловік…” та “Моя бабуся…”, я не можу, однак він по-своєму чудовий.
З усіма своїми дивацтвами і з усіма своїми ідіотами 🙌🏻
Новий відгук
Втікачка з Альп.
Засновниця модної імперії з Ріо.
Мільйонерка з Нью-Йорка.
Це все вона.
63-річна Роза Кустачер, з якою ми знайомимося у 1991 році під час підготовки для важливої до неї зустрічі. З ким? Про це ми дізнаємося аж наприкінці книги. Поки ж ми бачимо жінку, яка неймовірно схвильовано підбирає наряд і, аби трохи себе заспокоїти, починає розповідає історію свого життя таємничій “ma cherie”. Особистість якої ми теж відкриємо лише наприкінці.
Роза згадує про своє дитинство в містечку Оберфальс та нацистську окупацію, яка поставила на ньому крапку. Про свою першу закоханість у рядового Томаса Фішера та жахливі обставини, які змусили її тікати до Швейцарії. Без нікого, самій. Про Париж, де зі звичайної кравчині вона перетворилася на музу самого Крістіана Діора та зустріла Чарльза. Про свої щасливі роки в Ріо та біль, який змусив її тікати і звідти. Про випробування Нью-Йорка і повернення у точку відліку – Оберфальс. Вже дорослою жінкою, яка, однак, так і не змогла позбутися всіх страхів юнацтва.
Мені не хочеться розкривати більше деталей сюжету, адже кожен, хто візьме цю книгу до рук, має зробити це самостійно. Але будьте готові до того, що ваше сердечко неодноразово розіб’ється. Це історія про кохання та втрату. Про душевний біль та зцілення. Про прощення інших та прощення себе. Про те, що в житті поруч зі щастям завжди крокує горе, яке й змушує цінувати його ще більше.
Роблячи зупинки на життєвому марштурі Рози, я часто обмірковувала її дії, намагаючись зрозуміти, правильно вона вчинила чи ні. Та кожного разу згадувала слова близької мені людини, що в житті немає правильних або ж неправильних вчинків. Є просто рішення та їх наслідки. Наслідки, які й змусили Розу розповісти свою історію.
Я була щиро вражена, коли дізналася, що це дебютний роман Джорджії Кауфманн. Як для проби пера вийшла неймовірна історія! І я з нетерпінням чекатиму на нові творіння авторки.
Засновниця модної імперії з Ріо.
Мільйонерка з Нью-Йорка.
Це все вона.
63-річна Роза Кустачер, з якою ми знайомимося у 1991 році під час підготовки для важливої до неї зустрічі. З ким? Про це ми дізнаємося аж наприкінці книги. Поки ж ми бачимо жінку, яка неймовірно схвильовано підбирає наряд і, аби трохи себе заспокоїти, починає розповідає історію свого життя таємничій “ma cherie”. Особистість якої ми теж відкриємо лише наприкінці.
Роза згадує про своє дитинство в містечку Оберфальс та нацистську окупацію, яка поставила на ньому крапку. Про свою першу закоханість у рядового Томаса Фішера та жахливі обставини, які змусили її тікати до Швейцарії. Без нікого, самій. Про Париж, де зі звичайної кравчині вона перетворилася на музу самого Крістіана Діора та зустріла Чарльза. Про свої щасливі роки в Ріо та біль, який змусив її тікати і звідти. Про випробування Нью-Йорка і повернення у точку відліку – Оберфальс. Вже дорослою жінкою, яка, однак, так і не змогла позбутися всіх страхів юнацтва.
Мені не хочеться розкривати більше деталей сюжету, адже кожен, хто візьме цю книгу до рук, має зробити це самостійно. Але будьте готові до того, що ваше сердечко неодноразово розіб’ється. Це історія про кохання та втрату. Про душевний біль та зцілення. Про прощення інших та прощення себе. Про те, що в житті поруч зі щастям завжди крокує горе, яке й змушує цінувати його ще більше.
Роблячи зупинки на життєвому марштурі Рози, я часто обмірковувала її дії, намагаючись зрозуміти, правильно вона вчинила чи ні. Та кожного разу згадувала слова близької мені людини, що в житті немає правильних або ж неправильних вчинків. Є просто рішення та їх наслідки. Наслідки, які й змусили Розу розповісти свою історію.
Я була щиро вражена, коли дізналася, що це дебютний роман Джорджії Кауфманн. Як для проби пера вийшла неймовірна історія! І я з нетерпінням чекатиму на нові творіння авторки.
Новий відгук
Для приготування страви під назвою “Рецепт ідеальної дружини” необхідно:
🏠 взяти 1 симпатичний будиночок у невеличкому містечку Грінвіль
👥 додати до нього 1 молоде подружжя, яке переїздить з гамірного Мангеттена
🗣 а також дрібку секретів від дружини Еліс та велике бажання її коханого Нейта завести дитину
🥣 1 кулінарну книгу, яка знайомить Еліс з попередньою власницею будинку – Неллі
👤 поєднати Неллі з видним та заможним Річардом Мердоком (обережно: цей компонент цілком ймовірно виявиться з цвіллю та гниллю всередині)
Все це гарненько перемішуємо та даємо настоятися для того, щоб піднялася інтрига таємничого розвитку історій двох жінок, яким не пощастило пізнати долю “ідеального шлюбу”.
Фінальний штрих у вигляді декору лишаємо на вибір кожного, хто візьметься за приготування страви та подаємо до столу🍴
Як тільки я побачила обкладинку та прочитала анотацію цієї історії від Карми Браун, то відразу відчула аромат серіалу “Чому жінки вбивають”. Жіночі персонажі в центрі уваги, тематика нещасливого шлюбу, атмосфера життя в передмісті, переплетення декількох часових проміжків… Справді, певна схожість є. Однак тих, хто очікує такий же рівень накалу емоцій та саспенсу, я змушена засмутити: серіал в цьому плані яскравіший!
Хоч як мені не хочеться порівнювати книгу та кінотворіння, яке напряму з нею не пов'язане, але саме ось це очікування зіграло зі мною злий жарт. Бо я була спрагла до більшої заплутаності та напруги. Тим не менш своє задоволення від історії я отримала 🙌🏻, адже читається вона легко, а частково відкритий фінал дає люфт для фантазії, як розвиватиметься доля Еліс та Нейта далі (відповідями щодо долі Неллі та Річарда посмакувати вдалося ❤️🔥).
І не можу оминути невеликі цитати з різних посібників про шлюб та подружнє життя минулого століття, які було подано на початку кожного розділу. Читаючи їх, я сміялася і плакала: бо зважаючи на мій характер, заміж мене ніхто не взяв би і статус ідеальної дружини ніхто не присвоїв би 😅 Впевнена, що для більшості сучасних дівчат вони теж здалися б, як мінімум, кумедними.
🏠 взяти 1 симпатичний будиночок у невеличкому містечку Грінвіль
👥 додати до нього 1 молоде подружжя, яке переїздить з гамірного Мангеттена
🗣 а також дрібку секретів від дружини Еліс та велике бажання її коханого Нейта завести дитину
🥣 1 кулінарну книгу, яка знайомить Еліс з попередньою власницею будинку – Неллі
👤 поєднати Неллі з видним та заможним Річардом Мердоком (обережно: цей компонент цілком ймовірно виявиться з цвіллю та гниллю всередині)
Все це гарненько перемішуємо та даємо настоятися для того, щоб піднялася інтрига таємничого розвитку історій двох жінок, яким не пощастило пізнати долю “ідеального шлюбу”.
Фінальний штрих у вигляді декору лишаємо на вибір кожного, хто візьметься за приготування страви та подаємо до столу🍴
Як тільки я побачила обкладинку та прочитала анотацію цієї історії від Карми Браун, то відразу відчула аромат серіалу “Чому жінки вбивають”. Жіночі персонажі в центрі уваги, тематика нещасливого шлюбу, атмосфера життя в передмісті, переплетення декількох часових проміжків… Справді, певна схожість є. Однак тих, хто очікує такий же рівень накалу емоцій та саспенсу, я змушена засмутити: серіал в цьому плані яскравіший!
Хоч як мені не хочеться порівнювати книгу та кінотворіння, яке напряму з нею не пов'язане, але саме ось це очікування зіграло зі мною злий жарт. Бо я була спрагла до більшої заплутаності та напруги. Тим не менш своє задоволення від історії я отримала 🙌🏻, адже читається вона легко, а частково відкритий фінал дає люфт для фантазії, як розвиватиметься доля Еліс та Нейта далі (відповідями щодо долі Неллі та Річарда посмакувати вдалося ❤️🔥).
І не можу оминути невеликі цитати з різних посібників про шлюб та подружнє життя минулого століття, які було подано на початку кожного розділу. Читаючи їх, я сміялася і плакала: бо зважаючи на мій характер, заміж мене ніхто не взяв би і статус ідеальної дружини ніхто не присвоїв би 😅 Впевнена, що для більшості сучасних дівчат вони теж здалися б, як мінімум, кумедними.
Новий відгук
«Не буду я плакати. Розчулюся однозначно, а от плакати – навряд», – подумала я. З цим переконанням мені вдалося протриматися рівно до другої історії «яку розповів мамин рюкзак». «Як?! Чому це мене назвали «тривожною валізкою»? Я рюкзак, і я спокійний, – хотілося кричати, аж дихання перехоплювало». На цьому моменті я не зчулася, як зрадливі сльози потекли по щоці. Адже, хоч вже і пройшло достатньо часу, спогади про ранок 24 лютого, коли й збиралася та сама тривожна валізка, не хочуть покидати свідомість. Та навряд чи покинуть її.
«Таємні історії маленьких і великих перемог» – це 10 оповідань та казкових історій з терапевтичним ефектом. Першочергово, цю книгу написано для дітей, яким у досить малому та часом ще не зовсім свідомому віці довелося дізнатися, що таке вiйнa, та батьків, яким потрібно розуміти, як правильно говорити з ними на всі ті нелегкі теми, які вона з собою приносить. І хоч я вже не є дитиною сама та ще не маю власних, ця збірка оповідань не змогла лишити моє серце байдужим.
«Не потрібно читати всі історії за один раз. Вони насичені змістами й емоціями, тож варто давати собі та дитині час для їх опрацювання», – радить дитяча сімейна психологиня Світлана Райз. Можливо, якщо читати ці оповідання з дітками разом саме так і варто робити. Однак насправді прочитавши одну зупинитися важко. А єдине, що хочеться зробити, коли перегортаєш останню сторінку, це міцно-міцно обійняти цю книгу і не випускати з рук 🫂
«У цих казках оживають і розповідають свої історії квіти, сирена, навіть страшна ракета. За допомогою цих посередників дитина отримує можливість мʼяко торкнутися спогадів і можливих тривог та обережно вирушити до зцілення. … Ці історії створені саме для зцілення».
І, попри доторк до тривожних та болючих тем, вони саме це і роблять. Зцілюють ❤️🩹
«Таємні історії маленьких і великих перемог» – це 10 оповідань та казкових історій з терапевтичним ефектом. Першочергово, цю книгу написано для дітей, яким у досить малому та часом ще не зовсім свідомому віці довелося дізнатися, що таке вiйнa, та батьків, яким потрібно розуміти, як правильно говорити з ними на всі ті нелегкі теми, які вона з собою приносить. І хоч я вже не є дитиною сама та ще не маю власних, ця збірка оповідань не змогла лишити моє серце байдужим.
«Не потрібно читати всі історії за один раз. Вони насичені змістами й емоціями, тож варто давати собі та дитині час для їх опрацювання», – радить дитяча сімейна психологиня Світлана Райз. Можливо, якщо читати ці оповідання з дітками разом саме так і варто робити. Однак насправді прочитавши одну зупинитися важко. А єдине, що хочеться зробити, коли перегортаєш останню сторінку, це міцно-міцно обійняти цю книгу і не випускати з рук 🫂
«У цих казках оживають і розповідають свої історії квіти, сирена, навіть страшна ракета. За допомогою цих посередників дитина отримує можливість мʼяко торкнутися спогадів і можливих тривог та обережно вирушити до зцілення. … Ці історії створені саме для зцілення».
І, попри доторк до тривожних та болючих тем, вони саме це і роблять. Зцілюють ❤️🩹
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
08.02.2024
Новий відгук
Disclaimer: це не легке пригодницьке підліткове фентезі. Це історія з темною атмосферою, моторошністю та болем, який відгукнеться й в дорослому серці.
Рішення почати відгук саме з цих слів прийшло одразу. Адже я налаштувалася на перше, а отримала друге. Це жодним чином не говорить про те, що історія виявилася поганою! Але мені здається, що на цьому моменті варто зробити великий акцент, аби сформувати правильне налаштування 🙌🏻
Все? Готово? Тоді розгортаємо книгу і…
…потрапляємо до Англії середини 17 століття – країни, яку охопила громадянська війна. Король та парламент опинилися по різні боки політичної арени, розколовши цим самим і народну підтримку. Аби скомпроментувати протилежну сторону в хід йдуть всі засоби. А всім відомо, що в політичних шахах спершу страждають пішаки – звичайні люди.
Та й незвичайні теж. Дівчинка з промовистим імʼям Мироносиця з самого дитинства зрозуміла, що життя медом не буде: кошмари, які переслідують її щоночі, матір, яка використовує доволі тиранічні методи, щоб допомогти дитині позбутися цих кошмарів, і прихована особистість батька. Та коли мама Мироносиці гине, а сама ж дівчинка протрапляє до рук рідні по батьківській лінії, вона усвідомлює – найгірше тільки попереду. Адже привиди минулого родини батька [в прямому та переносному сенсі] не залишать Мироносицю в спокої, прагнучи використати її в своїх цілях і затягнувши дитину в політичні інтриги.
Хоч я вже доволі часто використала епітет «політичний», перенасичення цього елементу в тексті боятися не треба. Політика тут лиш фон, який допомагає розкритися характерам персонажів. Як і війна. Адже тут в центрі протистояння не зовнішнє, а внутрішнє. Протистояння, яке наповнює душу кожної людини в прагненні чути СВІЙ голос та СЕБЕ.
Окрім того, що ця історія нагадала мені романи про стару [не]добру Англію з дрібкою містики, я несвідомо згадувала «Дитину півночі» Едіт Патту. Це історія з зовсім іншим сюжетом [хоч тут теж є ведмідь 🐻], з зовсім інших посилом, але емоційні спогади мене чомусь відкинули саме до неї.
Тож якщо ви готові впустити в свою душу тіні, які ховаються за невимовно красивою обкладинкою цієї книги, робіть крок вперед.
Сміливо і беззастережно ✨
Рішення почати відгук саме з цих слів прийшло одразу. Адже я налаштувалася на перше, а отримала друге. Це жодним чином не говорить про те, що історія виявилася поганою! Але мені здається, що на цьому моменті варто зробити великий акцент, аби сформувати правильне налаштування 🙌🏻
Все? Готово? Тоді розгортаємо книгу і…
…потрапляємо до Англії середини 17 століття – країни, яку охопила громадянська війна. Король та парламент опинилися по різні боки політичної арени, розколовши цим самим і народну підтримку. Аби скомпроментувати протилежну сторону в хід йдуть всі засоби. А всім відомо, що в політичних шахах спершу страждають пішаки – звичайні люди.
Та й незвичайні теж. Дівчинка з промовистим імʼям Мироносиця з самого дитинства зрозуміла, що життя медом не буде: кошмари, які переслідують її щоночі, матір, яка використовує доволі тиранічні методи, щоб допомогти дитині позбутися цих кошмарів, і прихована особистість батька. Та коли мама Мироносиці гине, а сама ж дівчинка протрапляє до рук рідні по батьківській лінії, вона усвідомлює – найгірше тільки попереду. Адже привиди минулого родини батька [в прямому та переносному сенсі] не залишать Мироносицю в спокої, прагнучи використати її в своїх цілях і затягнувши дитину в політичні інтриги.
Хоч я вже доволі часто використала епітет «політичний», перенасичення цього елементу в тексті боятися не треба. Політика тут лиш фон, який допомагає розкритися характерам персонажів. Як і війна. Адже тут в центрі протистояння не зовнішнє, а внутрішнє. Протистояння, яке наповнює душу кожної людини в прагненні чути СВІЙ голос та СЕБЕ.
Окрім того, що ця історія нагадала мені романи про стару [не]добру Англію з дрібкою містики, я несвідомо згадувала «Дитину півночі» Едіт Патту. Це історія з зовсім іншим сюжетом [хоч тут теж є ведмідь 🐻], з зовсім інших посилом, але емоційні спогади мене чомусь відкинули саме до неї.
Тож якщо ви готові впустити в свою душу тіні, які ховаються за невимовно красивою обкладинкою цієї книги, робіть крок вперед.
Сміливо і беззастережно ✨
Новий відгук
Це історія про одне заворожене село посеред лісу та древній Коростень.
Це переплетення вигадки та реальності, легенд та міфів.
Це мандрівка у далекий 1242 рік.
Тут ви зустрінете Ляльку [доньку Богатиря, про яку ходять не дуже добрі плітки у селі] та Андрія [гульвісу, через якого ті чутки потім і пішли, як зʼясувалося, хоч він про те й не памʼятає]. Разом їх поєднає одна дорога, та з різною метою: вона має вирушити до нареченого, а він має порятувати друга. І на цьому шляху їх чекатимуть чорт, ох, вихор, росавки та ще багато створінь, які захочуть полишити межі міфології.
Попри те, що КОЖЕН герой тут доволі суперечливий, певно, ця суперечливість [разом з харизматичністю] і притягує. Час від часу Андрія мені добряче хотілося довбанути, а Ляльку запитати «що ти твориш, дівко?», але той трепетний звʼязок, який між ними вигулькував, притягує. Але ж тут є ще далеко непроста Млада, норовливий Підсокольник, богатирі Ілля й Бориня, сестри-зміючки… Загалом, сумувати не доведеться 😉
Розмінною монетою творів авторки для мене завжди є їхня легкість, адже ти дійсно летиш крізь сторінки. З одного боку, це величезний плюс, коли душа прагне необтяжливої пригодницькості. З іншого ж – деталі подій не так сильно відчеканюються в голові, як хотілося б, а темп іноді задається надто швидкий. Однак в цьому конкретному випадку, здається, правильний баланс вдалося витримати [лиш тріііішечки більше розгорнутості між кульмінацією і розвʼязкою – і ще голосніше волала б від захвату] 🙌🏻
Тож якщо ви полюбляєте зустрічати в книгах 👇🏻
• використання реальних історичних локацій
• міфологічне нашарування
• звернення до українського коріння
«Витязь і Вірлиця» саме для вас 🤍
Це переплетення вигадки та реальності, легенд та міфів.
Це мандрівка у далекий 1242 рік.
Тут ви зустрінете Ляльку [доньку Богатиря, про яку ходять не дуже добрі плітки у селі] та Андрія [гульвісу, через якого ті чутки потім і пішли, як зʼясувалося, хоч він про те й не памʼятає]. Разом їх поєднає одна дорога, та з різною метою: вона має вирушити до нареченого, а він має порятувати друга. І на цьому шляху їх чекатимуть чорт, ох, вихор, росавки та ще багато створінь, які захочуть полишити межі міфології.
Попри те, що КОЖЕН герой тут доволі суперечливий, певно, ця суперечливість [разом з харизматичністю] і притягує. Час від часу Андрія мені добряче хотілося довбанути, а Ляльку запитати «що ти твориш, дівко?», але той трепетний звʼязок, який між ними вигулькував, притягує. Але ж тут є ще далеко непроста Млада, норовливий Підсокольник, богатирі Ілля й Бориня, сестри-зміючки… Загалом, сумувати не доведеться 😉
Розмінною монетою творів авторки для мене завжди є їхня легкість, адже ти дійсно летиш крізь сторінки. З одного боку, це величезний плюс, коли душа прагне необтяжливої пригодницькості. З іншого ж – деталі подій не так сильно відчеканюються в голові, як хотілося б, а темп іноді задається надто швидкий. Однак в цьому конкретному випадку, здається, правильний баланс вдалося витримати [лиш тріііішечки більше розгорнутості між кульмінацією і розвʼязкою – і ще голосніше волала б від захвату] 🙌🏻
Тож якщо ви полюбляєте зустрічати в книгах 👇🏻
• використання реальних історичних локацій
• міфологічне нашарування
• звернення до українського коріння
«Витязь і Вірлиця» саме для вас 🤍
Новий відгук
Мені хочеться охарактеризувати цю історію як по-затишному романтичну та по-приємному дивакувату. «Хай би що сталося, полюби це» – цю мантру разом з будинком заповідає Блікс Марні, а разом з тим і всім читачам. Адже наше життя – це не рух за злагодженим маршрутом, доволі часто доводиться робити відхилення від курсу. Тож треба навчитися приймати всі неочікуваності без ненависті та злості.
Новина про те, що це перша книга дилогії, стала для мене несподіванкою, коли книга тільки потрапила мені до рук і коли я перегорнула останню сторінку. Адже, як на мене, цю книгу абсолютно спокійно можна читати відсторонено і я не сказала б, що фінал вимагає продовження. Поза тим, все ж цікаво, що там авторка приготувати для Марні далі, тож планую читати другу книгу.
P.S. Бабця Блікс, ти 🔥 Полюбилася мені ця панянка всім серцем!
Новина про те, що це перша книга дилогії, стала для мене несподіванкою, коли книга тільки потрапила мені до рук і коли я перегорнула останню сторінку. Адже, як на мене, цю книгу абсолютно спокійно можна читати відсторонено і я не сказала б, що фінал вимагає продовження. Поза тим, все ж цікаво, що там авторка приготувати для Марні далі, тож планую читати другу книгу.
P.S. Бабця Блікс, ти 🔥 Полюбилася мені ця панянка всім серцем!
Новий відгук
Феменізм + Фентезі = це потужне поєднання, яке у випадку неправильних акцентів може виявитися провальною затією. Тож Сіжань Джей Джао зайшла на небезпечну територію 💥 Але вона, як і її героїня, не з лякливих: поставила собі виклик написати книгу зазначеного напрямку і гідно його виконала.
Ву Дзетянь – чи не головна приваба книги для мене! Ну вона й зірвиголова! Серйозно, давно мене так не дивували головні персонажки, адже ти не знаєш, що вона вчудить: кого вбʼє, кого поцілує, кого зрадить, кого врятує. Дівчина-вогонь ❤️🔥 [недарма ж вона пілотеса саме вогняної хризаліди «Жар-птаха»]. Часом вона дуже яскраво нагадувала мені Катніс Евердін, яку я обожнюю [до речі, окрім цього деякі епізоди дуже сильно відкидували мене до «Голодних ігор»].
І до гарячого пункту, який цікавить багатьох 😏 Поліаморія. Дзетянь має 2 партнерів, з якими взаємодіє на різних рівнях і які.. ще й потім взаємодіять між собою. До того як почати книгу, я знала, що тут буде такий тип стосунків, але все одно щоразу дивувалася, коли ці епізоди вигулькували. Зізнаюся, я чітко бачила Дзетянь з одним, а третій був зайвий, але побачимо, як авторка викрутить це в другій частині.
Ву Дзетянь – чи не головна приваба книги для мене! Ну вона й зірвиголова! Серйозно, давно мене так не дивували головні персонажки, адже ти не знаєш, що вона вчудить: кого вбʼє, кого поцілує, кого зрадить, кого врятує. Дівчина-вогонь ❤️🔥 [недарма ж вона пілотеса саме вогняної хризаліди «Жар-птаха»]. Часом вона дуже яскраво нагадувала мені Катніс Евердін, яку я обожнюю [до речі, окрім цього деякі епізоди дуже сильно відкидували мене до «Голодних ігор»].
І до гарячого пункту, який цікавить багатьох 😏 Поліаморія. Дзетянь має 2 партнерів, з якими взаємодіє на різних рівнях і які.. ще й потім взаємодіять між собою. До того як почати книгу, я знала, що тут буде такий тип стосунків, але все одно щоразу дивувалася, коли ці епізоди вигулькували. Зізнаюся, я чітко бачила Дзетянь з одним, а третій був зайвий, але побачимо, як авторка викрутить це в другій частині.
Новий відгук
[Не]свята Безодня! Я не чекала, що ця книга сподобається мені аж настільки! Я бралася за неї без жодних очікувань. Не раз обпікалася об красу обкладинок, за якими ховаються доволі посередні історії [а погодьтеся, тут обкладинка 😍], тож відкинула будь-які емоції.
⠀
*єдиний момент, який я чітко усвідомлювала: цю книгу орієнтовано на підліткову аудиторію ☝🏻 мені це усвідомлення дуже допомогло, тож рекомендую і вам мати це на увазі
⠀
Перше, з чим в мене склався total match, – манера викладу і стилістика! А гумор! Максимально мій! Помірний, доречний, з закидами на територію дорослого, але без перетинання межі.
⠀
Ще одна приваба книги – головна героїня. Ця демониця підкорила моє 🖤 своїм характером і його трансформацією. Так і чешеться язик навести вам декілька прикладів, але вони будуть спойлерними, тож 🤐
⠀
Хоч «Інститут шляхетних убивць» – це лише 1-ша частина трилогії «Слідство з демонічним елементом», вона дає відповідь, хто ж таки той Душохват. Однак лишає свої зачіпки для продовження, з яким я теж охоче познайомлюся 🙌🏻
⠀
*єдиний момент, який я чітко усвідомлювала: цю книгу орієнтовано на підліткову аудиторію ☝🏻 мені це усвідомлення дуже допомогло, тож рекомендую і вам мати це на увазі
⠀
Перше, з чим в мене склався total match, – манера викладу і стилістика! А гумор! Максимально мій! Помірний, доречний, з закидами на територію дорослого, але без перетинання межі.
⠀
Ще одна приваба книги – головна героїня. Ця демониця підкорила моє 🖤 своїм характером і його трансформацією. Так і чешеться язик навести вам декілька прикладів, але вони будуть спойлерними, тож 🤐
⠀
Хоч «Інститут шляхетних убивць» – це лише 1-ша частина трилогії «Слідство з демонічним елементом», вона дає відповідь, хто ж таки той Душохват. Однак лишає свої зачіпки для продовження, з яким я теж охоче познайомлюся 🙌🏻
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
31.01.2024
Новий відгук
Один заповіт дідуганя мільярдера. Четверо його онуків, які згідно з волею старого отримали лиш невелику частину статків. Та десяток загадок, які лишив по собі Тобіас Готорн і які має розгадати 17-річна Айворі. Найголовніша серед яких наступна:
❔ чому багатій зробив головною спадкоємницею її [якщо вона до моменту оголошення його заповіту, навіть ніколи не чула про нього], поставивши умову прожити рік у Готорн-хаусі [розкішному маєтку з потайними ходами та загадками] разом з його родичами
До того як взялася за цю історію, я встигла наслухатися багато хвалебних відгуків про неї, тож намалагася стримувати всі свої очікування, аби не задати завищену планку. Однак можна було не перейматися, адже з перших сторінок книга підкорила мене
• легкістю занурення в сюжет – з перших розділів ти вже повноцінно в історії – та подальшою плавністю просування ним
• харизматичними персонажами – четвірка братів [Неш, Грейсон, Джеймсон та Ксандр] обговорюється багато недарма, адже кожен з братів характерно вирізняється, однак і поза ними є не менш яскраві персонажі [старий Готорн хоч і полишив світ, а все одно задає всім жару]
• пригодами, інтригами та секретами – не можу сказати, що авторка бездоганно закрутила інтригу, адже відповідь на частину загадок можна знайти раніше, ніж вона їх подає, однак це жодним чином не псує сприйняття
Ця книга належить до категорії тих, читаючи які ти точно усвідомлюєш «ну не буває такого в реального житті!» 🙈[зараз мова про НЕфентезійні історії]. Проте попри всі «ідеальні» збіги подій, ти все одно спрагло спостерігаєш за історією, адже нерельно цікаво: ну а що ж буде далі? чи правильні теорії вибудувала моя уява? і, чорт забирай, з яким з хлопців таки лишиться Айворі?
Це лише перша частина історії і хоч вона достатньго насичена подіями, вона є лише завʼязкою подальших пошуків ключів до таємниць, які Готорн лишив своїм спадкоємцям.
❔ чому багатій зробив головною спадкоємницею її [якщо вона до моменту оголошення його заповіту, навіть ніколи не чула про нього], поставивши умову прожити рік у Готорн-хаусі [розкішному маєтку з потайними ходами та загадками] разом з його родичами
До того як взялася за цю історію, я встигла наслухатися багато хвалебних відгуків про неї, тож намалагася стримувати всі свої очікування, аби не задати завищену планку. Однак можна було не перейматися, адже з перших сторінок книга підкорила мене
• легкістю занурення в сюжет – з перших розділів ти вже повноцінно в історії – та подальшою плавністю просування ним
• харизматичними персонажами – четвірка братів [Неш, Грейсон, Джеймсон та Ксандр] обговорюється багато недарма, адже кожен з братів характерно вирізняється, однак і поза ними є не менш яскраві персонажі [старий Готорн хоч і полишив світ, а все одно задає всім жару]
• пригодами, інтригами та секретами – не можу сказати, що авторка бездоганно закрутила інтригу, адже відповідь на частину загадок можна знайти раніше, ніж вона їх подає, однак це жодним чином не псує сприйняття
Ця книга належить до категорії тих, читаючи які ти точно усвідомлюєш «ну не буває такого в реального житті!» 🙈[зараз мова про НЕфентезійні історії]. Проте попри всі «ідеальні» збіги подій, ти все одно спрагло спостерігаєш за історією, адже нерельно цікаво: ну а що ж буде далі? чи правильні теорії вибудувала моя уява? і, чорт забирай, з яким з хлопців таки лишиться Айворі?
Це лише перша частина історії і хоч вона достатньго насичена подіями, вона є лише завʼязкою подальших пошуків ключів до таємниць, які Готорн лишив своїм спадкоємцям.
Новий відгук
Парадокс Леві: писати про важливе легко та незавуальовано.
Можливо, це буде не зовсім коректно, але, коли я читаю його твори, у мене подумки напрошується порівняння «Сара Джіо в штанях» 🙈 Вони використовують різні прийоми, але от відчуття після їхніх книг у мене приблизно однакові. Беручи їхні романи до рук, я не очікую чогось карколомно вражаючого, я просто налаштовуюся на 1-2 вечори розслаблячого читання з дрібкою чогось магічного та чарівного.
«Закоханий привид» – це історія про талановитого піаніста Тому, в життя якого несподівано вривається привид його батька з проханням допомогти виконати його найзаповітніше бажання. Все б нічого, тільки от це прохання охоплює подорож до Сан-Франциско 🛫 та викрадення праху коханої батька Камілли, яку Тома і близько не знав. І, звісно, ця мандрівка допоможе не тільки привиду батька, а й самому чоловіку розкрити сімейні таємниці та навіть зустріти своє кохання.
Що ж, принаймні з прахом Леві зоригіналив! Адже ідея привидів для нього далеко не нова. Його роман «Між небом і землею» – чудова історія, яка використовує аналогічний прийом, однак в результаті виходить в рази сильнішою. І я розумію всю глибину, яку хотів вкласти Леві в «Закоханого привида», як на мене, йому це повноцінно не вдалося.
Однак це хороша історія не тільки для того, щоб відпочити декілька вечорів над книгою, а й замислитися про те, наскільки часом мало ми знаємо про життя своїх батьків.
Можливо, це буде не зовсім коректно, але, коли я читаю його твори, у мене подумки напрошується порівняння «Сара Джіо в штанях» 🙈 Вони використовують різні прийоми, але от відчуття після їхніх книг у мене приблизно однакові. Беручи їхні романи до рук, я не очікую чогось карколомно вражаючого, я просто налаштовуюся на 1-2 вечори розслаблячого читання з дрібкою чогось магічного та чарівного.
«Закоханий привид» – це історія про талановитого піаніста Тому, в життя якого несподівано вривається привид його батька з проханням допомогти виконати його найзаповітніше бажання. Все б нічого, тільки от це прохання охоплює подорож до Сан-Франциско 🛫 та викрадення праху коханої батька Камілли, яку Тома і близько не знав. І, звісно, ця мандрівка допоможе не тільки привиду батька, а й самому чоловіку розкрити сімейні таємниці та навіть зустріти своє кохання.
Що ж, принаймні з прахом Леві зоригіналив! Адже ідея привидів для нього далеко не нова. Його роман «Між небом і землею» – чудова історія, яка використовує аналогічний прийом, однак в результаті виходить в рази сильнішою. І я розумію всю глибину, яку хотів вкласти Леві в «Закоханого привида», як на мене, йому це повноцінно не вдалося.
Однак це хороша історія не тільки для того, щоб відпочити декілька вечорів над книгою, а й замислитися про те, наскільки часом мало ми знаємо про життя своїх батьків.
Новий відгук
«Коли друзі запитують мене, про що йдеться у «Пляжному чтиві», я кажу, що про розчаровану авторку любовних романів і белетриста, які вирішують помінятися жанрами на літо. Коли інші письменники запитують мене, про що йдеться у «Пляжному чтиві», я кажу, що про творчу кризу або ж письменницький блок».
Такі слова значаться у післямові авторки, і вони чудово ілюструють цю історію.
Дженьюері звикла дивитися на життя крізь призму хеппіендового «довго та щасливо», яке було вибудувано шлюбом батьків, яке вона переносить у свої романи і яке… було розбито смертю її тата та відкриттям невтішного для дівчини секрету, який мати відмовляється з нею обговорювати. Частиною цього секрету є ключі від будинку батька, куди вона приїжджає на літо, аби знайти порятунок від творчої кризи. Та замість того вона знаходить Оґастуса Еверета – її пихатого однокурсника в минулому та популярного прозаїка в теперішньому. Ну і її сусіда на додачу.
В усіх традиціях романів, які пише Дженьюері обидва вирішують укласти парі – довести одне одному [та й собі], що вони можуть створити достойні історії в діаметрально протилежних для себе жанрах: дівчина має написати серйозний драматичний роман, а хлопець – те саме хеппіендове «довго та щасливо». Тому кожної пʼятниці вони поринають у вир вивчення психології вчинків персонажів, а щосуботи в романтику. І ледь не забула! Все відбувається з умовою «не закохатися» [spoiler: failed]
Хоч короткий опис книги дійсно відгомонить легкістю романтики, для мене ця книга зовсім про інше. Окрім цитати зазначеної вище, у післямові Емілі Генрі зазначає, що перед написанням цього роману вона відчувала, що вичерпала натхнення. Тож прагнення зрозуміти, що викликає такі стани у письменників і породили історію Дженьюері та Оґастуса. Людей, які мають навести лад у своїх будинках, головах та життях.
Це не було так палко, як я уявляла [хоча сцени 18+ присутні].
Не так запаморочливо дахозносно [розгорання емоційності дещо сповільнене]
Але деякі моменти і слова так відгукнулися в 💔
Такі слова значаться у післямові авторки, і вони чудово ілюструють цю історію.
Дженьюері звикла дивитися на життя крізь призму хеппіендового «довго та щасливо», яке було вибудувано шлюбом батьків, яке вона переносить у свої романи і яке… було розбито смертю її тата та відкриттям невтішного для дівчини секрету, який мати відмовляється з нею обговорювати. Частиною цього секрету є ключі від будинку батька, куди вона приїжджає на літо, аби знайти порятунок від творчої кризи. Та замість того вона знаходить Оґастуса Еверета – її пихатого однокурсника в минулому та популярного прозаїка в теперішньому. Ну і її сусіда на додачу.
В усіх традиціях романів, які пише Дженьюері обидва вирішують укласти парі – довести одне одному [та й собі], що вони можуть створити достойні історії в діаметрально протилежних для себе жанрах: дівчина має написати серйозний драматичний роман, а хлопець – те саме хеппіендове «довго та щасливо». Тому кожної пʼятниці вони поринають у вир вивчення психології вчинків персонажів, а щосуботи в романтику. І ледь не забула! Все відбувається з умовою «не закохатися» [spoiler: failed]
Хоч короткий опис книги дійсно відгомонить легкістю романтики, для мене ця книга зовсім про інше. Окрім цитати зазначеної вище, у післямові Емілі Генрі зазначає, що перед написанням цього роману вона відчувала, що вичерпала натхнення. Тож прагнення зрозуміти, що викликає такі стани у письменників і породили історію Дженьюері та Оґастуса. Людей, які мають навести лад у своїх будинках, головах та життях.
Це не було так палко, як я уявляла [хоча сцени 18+ присутні].
Не так запаморочливо дахозносно [розгорання емоційності дещо сповільнене]
Але деякі моменти і слова так відгукнулися в 💔
Новий відгук
Перші.
Почуття закоханості.
Емоції легкості та піднесення.
Побачення. Поцілунки.
Доторки. Бажання.
А потім…
Непорозуміння. Погляди в сторону інших.
Паузи. Мовчання.
Спогади.
Перші враження завжди лишають в памʼять яскравий слід. І хоч як Влада не намагається втекти від них, їхнє минуле з Равликом наздоганяє її.
Вони познайомилися влітку 2002. У гамірному таборі, у легковажні 14. Вона побачила його у светрі свого улюбленого помаранчевого кольору і, попри соромʼязливість, не змогла побороти бажання дізнатися, що то за хлопець такий. Так і почалася їхня історія, яка тривала..
Чи таки триває й досі? Адже парадокс життя Влади полягає в тому, що, намагаючись втекти від підліткового минулого з Равликом, вона не може відпускати думки про нього. І той, як на зло, ставши відомими архітектором, так і вигулькує перед її очима в новинах під солідним імʼям Павло Стельмах, не даючи їй змоги забути.
Я не налаштовувалася на ромком чи ванільну історію про підліткове кохання. Певно, я бралася за перший любовний роман видавництва Віхола a та дебют Марії Олекси без жодного чіткого розуміння, що саме я хочу отримати від нього. І це спрацювало для мене в шалений плюс. Адже мене чекала по-доброму ностальгічна історія з меланхолійною нотою, яка так прекрасно їй пасувала.
Хоч ці історії неможливо порівняти, але перегортаючи останні сторінки я відчула схожі емоції, як наприкінці перегляду фільмів «Перш ніж піти» та «Минулої ночі в Нью-Йорку». Фінал відкритий. Попереду життя. І яким воно буде далі – питання.
Ось так от не очікуючи нічого, я знайшла прекрасну історію. Яку від усього серця раджу і вам 🧡
Почуття закоханості.
Емоції легкості та піднесення.
Побачення. Поцілунки.
Доторки. Бажання.
А потім…
Непорозуміння. Погляди в сторону інших.
Паузи. Мовчання.
Спогади.
Перші враження завжди лишають в памʼять яскравий слід. І хоч як Влада не намагається втекти від них, їхнє минуле з Равликом наздоганяє її.
Вони познайомилися влітку 2002. У гамірному таборі, у легковажні 14. Вона побачила його у светрі свого улюбленого помаранчевого кольору і, попри соромʼязливість, не змогла побороти бажання дізнатися, що то за хлопець такий. Так і почалася їхня історія, яка тривала..
Чи таки триває й досі? Адже парадокс життя Влади полягає в тому, що, намагаючись втекти від підліткового минулого з Равликом, вона не може відпускати думки про нього. І той, як на зло, ставши відомими архітектором, так і вигулькує перед її очима в новинах під солідним імʼям Павло Стельмах, не даючи їй змоги забути.
Я не налаштовувалася на ромком чи ванільну історію про підліткове кохання. Певно, я бралася за перший любовний роман видавництва Віхола a та дебют Марії Олекси без жодного чіткого розуміння, що саме я хочу отримати від нього. І це спрацювало для мене в шалений плюс. Адже мене чекала по-доброму ностальгічна історія з меланхолійною нотою, яка так прекрасно їй пасувала.
Хоч ці історії неможливо порівняти, але перегортаючи останні сторінки я відчула схожі емоції, як наприкінці перегляду фільмів «Перш ніж піти» та «Минулої ночі в Нью-Йорку». Фінал відкритий. Попереду життя. І яким воно буде далі – питання.
Ось так от не очікуючи нічого, я знайшла прекрасну історію. Яку від усього серця раджу і вам 🧡
Новий відгук
Це історія про привидів.
Не знаю, як мій мозок оминув цю інформацію, але до перших проявів паранормального я й гадки не мала, що в цьому романі Гувер обере майданчиком для своїх експериментів межу між реальним та потойбічним. До останніх сторінок я була впевнена, що все отримає логічне пояснення. І хоч пояснення всьому, що відбувалося, ми отримали, привиди нікуди не ділися.
Та що це вже я починаю відгук з загадок. Прямо як Гувер. Давайте спершу коротко пройдемося по сюжету.
Лідс та Лейла познайомилися на весілля її сестри. Кохання з першого погляду, поцілунку і не тільки (це ж Гувер, у неї на поцілунку справа не завершується). Та один трагічний випадок з участю колишньої Лідса та пістолета, запроторює закоханих в лікарню, з якої Лейла виходить з провалами в памʼяті.
Аби відновити вогник в їхніх стосунках, Лідс вирішує повернутися до початку – влаштувати з коханою тиждень відпочинку у будинку, де вони познайомилися і який дуже вдало виставили на продаж. Та тільки будинок не пустує. В ньому живе Віллов. Лідсу з Лейлою б зі своїми проблемами розібратися, та до них доєднуються проблеми Віллов. І саме бажання Лідса допомогти останній породжує всю цю шалену історію.
На цьому моменті мені б відчувати сором, адже фраза про привидів є певним спойлером. Думаю, саме тому в анотації майстерно приховано цю інформацію. Адже не знаючи цього ти відчуваєш відповідний спантеличуючий ефект. Однак, з іншого боку, сорому я не відчуваю. Адже інакше відгук не напишеш та і знання цього факту вбереже від промаху тих, хто не любить історії з паранормальним.
Після того, як дочитала «Лейлу», звісно ж, я пішла мандрувати відгуками інших і була здивована кількістю негативних. Так, я розумію, що не найкращий варіант проби пера Гувер в іншому жанрі. Так, у мене є логічні питання до нелогічних моментів. Так, я відмовлялася розуміти героїв та ловила wtf час від часу. Але! Я проковтнула цю історію трохи більше ніж за добу. Вона тримала мене до останньої сторінки, бо було ж цікаво, куди Гувер заверне.
Тож навіть попри той факт, що це не найкращий її твір, розчаруванням «Лейлу» я не назвала б аж ніяк.
Не знаю, як мій мозок оминув цю інформацію, але до перших проявів паранормального я й гадки не мала, що в цьому романі Гувер обере майданчиком для своїх експериментів межу між реальним та потойбічним. До останніх сторінок я була впевнена, що все отримає логічне пояснення. І хоч пояснення всьому, що відбувалося, ми отримали, привиди нікуди не ділися.
Та що це вже я починаю відгук з загадок. Прямо як Гувер. Давайте спершу коротко пройдемося по сюжету.
Лідс та Лейла познайомилися на весілля її сестри. Кохання з першого погляду, поцілунку і не тільки (це ж Гувер, у неї на поцілунку справа не завершується). Та один трагічний випадок з участю колишньої Лідса та пістолета, запроторює закоханих в лікарню, з якої Лейла виходить з провалами в памʼяті.
Аби відновити вогник в їхніх стосунках, Лідс вирішує повернутися до початку – влаштувати з коханою тиждень відпочинку у будинку, де вони познайомилися і який дуже вдало виставили на продаж. Та тільки будинок не пустує. В ньому живе Віллов. Лідсу з Лейлою б зі своїми проблемами розібратися, та до них доєднуються проблеми Віллов. І саме бажання Лідса допомогти останній породжує всю цю шалену історію.
На цьому моменті мені б відчувати сором, адже фраза про привидів є певним спойлером. Думаю, саме тому в анотації майстерно приховано цю інформацію. Адже не знаючи цього ти відчуваєш відповідний спантеличуючий ефект. Однак, з іншого боку, сорому я не відчуваю. Адже інакше відгук не напишеш та і знання цього факту вбереже від промаху тих, хто не любить історії з паранормальним.
Після того, як дочитала «Лейлу», звісно ж, я пішла мандрувати відгуками інших і була здивована кількістю негативних. Так, я розумію, що не найкращий варіант проби пера Гувер в іншому жанрі. Так, у мене є логічні питання до нелогічних моментів. Так, я відмовлялася розуміти героїв та ловила wtf час від часу. Але! Я проковтнула цю історію трохи більше ніж за добу. Вона тримала мене до останньої сторінки, бо було ж цікаво, куди Гувер заверне.
Тож навіть попри той факт, що це не найкращий її твір, розчаруванням «Лейлу» я не назвала б аж ніяк.
Новий відгук
Попри життя під софітами камер Евелін Гʼюґо продовжила лишатися загадкою для багатьох. І ось нарешті легенда старого Голлівуду готова розповісти публіці про свою карʼєру, скандали, інтриги, сенсації та… сімох чоловіків, за яких вона виходила заміж, змушуючи фанатів та ненависників шаленіти. Треба лиш вибрати людину, яка працюватиме з колишньою кінозіркою. Дивно, але Евелін вибирає нікому невідому журналістку Монік. У них немає спільних знайомих, вони ніколи не зустрічалися, тож чому Евелін обрала саме її?
💭 «– Я – не дуже хороша людина, Монік. Чітко покажи це на сторінках моєї біографії. Я не претендую на звання хорошої людини. Своїми вчинками я завдала болю багатьом людям. І, якби довелося, зробила б це знову.
– Навіть не знаю…Евелін, ви не схожу на погану людину.
– Хто-хто, а ти точно скоро зміниш свою думку про мене. Дуже скоро»
Історія захопила мене в свій полон з перших сторінок. До цього я не була знайома з творчістю Тейлор Дженкінс Рід, але тепер точно можу сказати: я однозначно буду читати її книги далі! Вона настільки легко занурює читача в історію, створює неймовірну атмосферу кінематографічного бекгрунду середини 20 століття, тим самим легко малюючи візуальну картинку в твоїй уяві. Ти летиш від розділу до розділу, які доповнюють вирізки з газет часів популярності Евелін і не помічаєш, як ти опиняєшся на останніх сторінках.
Історія Евелін – максимально контроверсійна. Вона сама не хоче виправдовувати свої вчинки і не хоче давати такої можливості іншим. Вона просто розповідає свою історію, чи не вперше за все життя по-чесному, і віддає її на суд читачів.
І Монік.
Адже в цей конкретний момент саме для неї Евелін все розповідає. Аби дати зрозуміти, що… все-все-все, на цьому моменті ми завершуємо 🙌🏻
Я боялася, що популярність цієї книги перебільшено і мене обпечуть завищені очікування. Але ні. Я лишилася в любові 🤎
💭 «– Я – не дуже хороша людина, Монік. Чітко покажи це на сторінках моєї біографії. Я не претендую на звання хорошої людини. Своїми вчинками я завдала болю багатьом людям. І, якби довелося, зробила б це знову.
– Навіть не знаю…Евелін, ви не схожу на погану людину.
– Хто-хто, а ти точно скоро зміниш свою думку про мене. Дуже скоро»
Історія захопила мене в свій полон з перших сторінок. До цього я не була знайома з творчістю Тейлор Дженкінс Рід, але тепер точно можу сказати: я однозначно буду читати її книги далі! Вона настільки легко занурює читача в історію, створює неймовірну атмосферу кінематографічного бекгрунду середини 20 століття, тим самим легко малюючи візуальну картинку в твоїй уяві. Ти летиш від розділу до розділу, які доповнюють вирізки з газет часів популярності Евелін і не помічаєш, як ти опиняєшся на останніх сторінках.
Історія Евелін – максимально контроверсійна. Вона сама не хоче виправдовувати свої вчинки і не хоче давати такої можливості іншим. Вона просто розповідає свою історію, чи не вперше за все життя по-чесному, і віддає її на суд читачів.
І Монік.
Адже в цей конкретний момент саме для неї Евелін все розповідає. Аби дати зрозуміти, що… все-все-все, на цьому моменті ми завершуємо 🙌🏻
Я боялася, що популярність цієї книги перебільшено і мене обпечуть завищені очікування. Але ні. Я лишилася в любові 🤎
Новий відгук
Забудьте все, що ви знаєте про однорогів, тому що зараз мова піде не про створінь з веселковим розмалюванням шерсті та добродушною аурою навколо!
Мова піде про норовливих створінь, які повʼязані з магією стихій 🔥 Однак ця магія не найголовніша, адже найцінніший зв’язок в житті однорогів – звʼязок зі своїми вершниками, якими можуть стати 13-річні підлітки після того, як пройдуть іспит, що є їхнім квитком до Брами Розплідника. І тільки якщо її вдасться відчинити, знайти яйце та допомогти однорогу зʼявитися на світ, у підлітків є шанс стати вершниками та навчитися керувати магією разом з однорогом.
Саме такий шанс ледь-ледь не втратив Скандер. Адже була вся ймовірність, що він далі лишиться жити на Материку разом з батьком та сестрою, так і не потрапивши на Острів, щоб знайти свого однорога. Однак доля опиняється на його стороні: окрім свого одногорога на ймення Талан Пройдисвіта, він знаходить друзів, яких у нього ніколи не було, а також купу таємниць, повʼязаних з його силою та минулим.
Ця історія як захопила з перших сторінок, так і не відпускала до останніх! Головна причина тому – ностальгія за підлітковими читанням однієї з моїх улюблених серій того часу – «Персі Джексон та Олімпійці». Сюжети цих книг різняться, однак емоційно протягом читання «Скандер та викрадення однорога» я ловила флешбеки до пригод в Таборі Напівкровок. Неможливо передати словами, яку насолоду я від цього отримувала.
Настільки, що готова заплющити очі на дещо поверхнево прописану лінію з антагоністом та його мотивацією. Можливо, то я вже як доросла чіпляюся [все ж таки серія позиціонується як дитяча], але тут мені хотілося більшої пропрацьованості. А ось від змалювання дружби між Скандером, Боббі, Фло та Мітчеллом, які представляють як різні стихії, так і максимально різні характери, а також їхньої взаємодії з однорогами, моє серце тануло 🤎
Сміливо рекомендую цю книгу не тільки підліткам, а й дорослим, які засумували за підлітковим пригодницьким фентезі.
Мова піде про норовливих створінь, які повʼязані з магією стихій 🔥 Однак ця магія не найголовніша, адже найцінніший зв’язок в житті однорогів – звʼязок зі своїми вершниками, якими можуть стати 13-річні підлітки після того, як пройдуть іспит, що є їхнім квитком до Брами Розплідника. І тільки якщо її вдасться відчинити, знайти яйце та допомогти однорогу зʼявитися на світ, у підлітків є шанс стати вершниками та навчитися керувати магією разом з однорогом.
Саме такий шанс ледь-ледь не втратив Скандер. Адже була вся ймовірність, що він далі лишиться жити на Материку разом з батьком та сестрою, так і не потрапивши на Острів, щоб знайти свого однорога. Однак доля опиняється на його стороні: окрім свого одногорога на ймення Талан Пройдисвіта, він знаходить друзів, яких у нього ніколи не було, а також купу таємниць, повʼязаних з його силою та минулим.
Ця історія як захопила з перших сторінок, так і не відпускала до останніх! Головна причина тому – ностальгія за підлітковими читанням однієї з моїх улюблених серій того часу – «Персі Джексон та Олімпійці». Сюжети цих книг різняться, однак емоційно протягом читання «Скандер та викрадення однорога» я ловила флешбеки до пригод в Таборі Напівкровок. Неможливо передати словами, яку насолоду я від цього отримувала.
Настільки, що готова заплющити очі на дещо поверхнево прописану лінію з антагоністом та його мотивацією. Можливо, то я вже як доросла чіпляюся [все ж таки серія позиціонується як дитяча], але тут мені хотілося більшої пропрацьованості. А ось від змалювання дружби між Скандером, Боббі, Фло та Мітчеллом, які представляють як різні стихії, так і максимально різні характери, а також їхньої взаємодії з однорогами, моє серце тануло 🤎
Сміливо рекомендую цю книгу не тільки підліткам, а й дорослим, які засумували за підлітковим пригодницьким фентезі.
Новий відгук
«Історії наших родоводів – це лише історії. Легенди, які ми вигадуємо про людей, що жили до нас, аби краще зрозуміти самих себе. Найстарша донька, Ніна, вважала, що історія її батьків, Джун і Міка Рів, – трагедія. Джей, старший син, вважав, що це комедія помилок. Для молодшого сина, Гуда, це була точка відліку, точка початку всіх координат. Для наймолодшої доньки, Кіт, це була загадка. Для самого Міка – лише розділ у мемуарах. Але для Джун це завжди була романтична історія кохання».
Анотація обіцяє нам розповідь про четвірку знаменитих нащадків співака Міка Ріва, які влаштовують традиційну серпневу вечірку – гулянку, яка завжди потрапляє на перші шпальти завдяки тому шаленству, що на ній відбувається. Однак ця вечірка далеко не головна сцена розвитку події. Вона лиш фінальний акорд. Або ж початок. Тут вже як подивитися.
Композиційно цей твір Дженкінс Рід поділено на 2 частини. І якщо друга охоплює виключно події гуляння, то перша містить в собі флешбеки про історію кохання батьків головних героїв – Джун і Міка Рів. Якщо ви вже знайомі з творчістю авторки, а саме з її романом «Сім чоловіків Евелін Гʼюґо», то останній персонаж вам зустрічався, адже один з шлюбів Евелін за ним [тому «Світанок» я радила б читати після «Сім чоловіків…», адже окрім цього моменту, там буде ще не одне посилання на попередній роман, і хоч оминання цих згадок некритичне, їх розпізнавання додасть смакоти].
До того як почати «Світанок» я не знала, що достатньо уваги буде приділено взаєминам Міка та Джун. Але саме тут і сконцентровано важливістю головного меседжу книги: показати, як історії та життєві рішення наших батьків впливають на нас самих, а також дати відповідь на питання, а що ж таке сімʼя взагалі?
💭 «Головне в сімʼї – це звʼязок. І байдуже, на чому він ґрунтується – на кровній спорідненості, чи так склалися обставини, чи хтось зробив такий вибір. Значення мають лише самі взаємини»
Анотація обіцяє нам розповідь про четвірку знаменитих нащадків співака Міка Ріва, які влаштовують традиційну серпневу вечірку – гулянку, яка завжди потрапляє на перші шпальти завдяки тому шаленству, що на ній відбувається. Однак ця вечірка далеко не головна сцена розвитку події. Вона лиш фінальний акорд. Або ж початок. Тут вже як подивитися.
Композиційно цей твір Дженкінс Рід поділено на 2 частини. І якщо друга охоплює виключно події гуляння, то перша містить в собі флешбеки про історію кохання батьків головних героїв – Джун і Міка Рів. Якщо ви вже знайомі з творчістю авторки, а саме з її романом «Сім чоловіків Евелін Гʼюґо», то останній персонаж вам зустрічався, адже один з шлюбів Евелін за ним [тому «Світанок» я радила б читати після «Сім чоловіків…», адже окрім цього моменту, там буде ще не одне посилання на попередній роман, і хоч оминання цих згадок некритичне, їх розпізнавання додасть смакоти].
До того як почати «Світанок» я не знала, що достатньо уваги буде приділено взаєминам Міка та Джун. Але саме тут і сконцентровано важливістю головного меседжу книги: показати, як історії та життєві рішення наших батьків впливають на нас самих, а також дати відповідь на питання, а що ж таке сімʼя взагалі?
💭 «Головне в сімʼї – це звʼязок. І байдуже, на чому він ґрунтується – на кровній спорідненості, чи так склалися обставини, чи хтось зробив такий вибір. Значення мають лише самі взаємини»
Новий відгук
«Чотири вітри принесли нас сюди, людей з усіх куточків країни, на краєчок цієї великої землі, і сьогодні нарешті ми повстанемо й битимемося за те, що вважаємо правильним. Ми битимемося за американську мрію, за те, щоб вона знову стала реальністю».
Якби мене попросили назвати найкращу прочитану книгу 2023-го року, то на даний момент я обрала б «Соловей» Крістін Генни. Історія, яка розірвала моє серце на шмаття і змусила вмиватися сльозами, чого давно не було 💔
Думаю, моя боязнь братися за інші книги авторки очевидна: адже перевершити такий емоційний ефект складно. Поза тим, я вирішила знову звернутися до творчості Генни і потрапила у вихор чотирьох вітрів.
Якщо у «Соловʼї» авторка змальовувала Європу часів 2 СВ, то в цьому романі вона звертається до темної сторінки американської історії, а саме – 1930-х років, коли країна потерпала не лише від наслідків Великої депресії, а й масштабної природної катастрофи у вигляді пилових бурь, нещадної засухи та стрімкого краху аграрної сфери, яка потягнула за собою соціально-демографічний занепад. І хоч історична складова грає тут вагому роль, у центрі уваги Генни – постать жінки. Сильної, витривалої, войовничої. Постать Ельзи.
Уявіть собі лиш, що, окрім того, що в юному віці вам довелося пережити складну хворобу, ваші батьки постійно торочать, що ви некрасива настільки, що навіть попри ваші гроші та статус, жоден чоловік не захоче з вами одружитися. Що ви тягар. Та спражній тягар – це їхні слова, які вони вселили вам в голову і які пустили таке міцне коріння, що жоден буревій їх не вирве.
Та якщо ви подумали, що це єдина проблема життя Ельзи – аж ніяк. На сторінках книги її чекає невдалий шлюб, виснажлива дорога в тисячі кілометрів, боротьба за благополуччя дітей, життя у відразливих умовах, тисячі годин роботи з мізерною платнею та ставленням як до непотребу.
Без сліз не обійшлося в мене й цього разу. Вони супроводжували як фінал книги, так і декілька моментів взаємодії Ельзи та Лореди, матері та доньки [яку іноді хотілося добряче пригріти через її вчинки]. І хоч перевершити себе Генні не вдалося, бо я все ж не змогла уникнути порівнянь з «Соловʼєм», «Чотири вітри» теж лишила по собі яскравий емоційний слід.
Якби мене попросили назвати найкращу прочитану книгу 2023-го року, то на даний момент я обрала б «Соловей» Крістін Генни. Історія, яка розірвала моє серце на шмаття і змусила вмиватися сльозами, чого давно не було 💔
Думаю, моя боязнь братися за інші книги авторки очевидна: адже перевершити такий емоційний ефект складно. Поза тим, я вирішила знову звернутися до творчості Генни і потрапила у вихор чотирьох вітрів.
Якщо у «Соловʼї» авторка змальовувала Європу часів 2 СВ, то в цьому романі вона звертається до темної сторінки американської історії, а саме – 1930-х років, коли країна потерпала не лише від наслідків Великої депресії, а й масштабної природної катастрофи у вигляді пилових бурь, нещадної засухи та стрімкого краху аграрної сфери, яка потягнула за собою соціально-демографічний занепад. І хоч історична складова грає тут вагому роль, у центрі уваги Генни – постать жінки. Сильної, витривалої, войовничої. Постать Ельзи.
Уявіть собі лиш, що, окрім того, що в юному віці вам довелося пережити складну хворобу, ваші батьки постійно торочать, що ви некрасива настільки, що навіть попри ваші гроші та статус, жоден чоловік не захоче з вами одружитися. Що ви тягар. Та спражній тягар – це їхні слова, які вони вселили вам в голову і які пустили таке міцне коріння, що жоден буревій їх не вирве.
Та якщо ви подумали, що це єдина проблема життя Ельзи – аж ніяк. На сторінках книги її чекає невдалий шлюб, виснажлива дорога в тисячі кілометрів, боротьба за благополуччя дітей, життя у відразливих умовах, тисячі годин роботи з мізерною платнею та ставленням як до непотребу.
Без сліз не обійшлося в мене й цього разу. Вони супроводжували як фінал книги, так і декілька моментів взаємодії Ельзи та Лореди, матері та доньки [яку іноді хотілося добряче пригріти через її вчинки]. І хоч перевершити себе Генні не вдалося, бо я все ж не змогла уникнути порівнянь з «Соловʼєм», «Чотири вітри» теж лишила по собі яскравий емоційний слід.
Новий відгук
Знаєте такий собі ефект переглядання відео з видавлюванням прищів або ж чищенням пор? Відверто, естетики тут мало і переглядати подібне бридко. Але ти чомусь не можеш зупинитися і переглядаєш аж до кінця. Певно, через очікування фінального результату, щоб побачити чисту шкіру.
Кращого порівняння для того, щоб описати свої відчуття від цієї книги я не знайду 🙌🏻
Адже з кожним наступним розділом ти починаєш кривитися ще більше від того, в яких ситуаціях опиняються герої та які рішення вони приймають.
Ця історія відбувається одночасно в площині однієї доби та 50 років: одна лінія показує нам події серпневого сьогодення в «Паперовому палаці» – сімейній резиденції, куди кожного літа приїздить Елла разом з родиною; друга ж – дає нам ретроспективний погляд в минуле жінки, її мами та бабусі, аби так чи інакше пояснити, чому її життя виглядає саме так [з нещодавно прочитаного схожа сюжетна побудова була в «Світанку Малібу»]
💭«Елеоноро, просто підкинь монетку. Якщо відповідь тебе розчарує, зроби навпаки. Ми від початку знаємо правильну відповідь, навіть коли здається, що ні».
Таку пораду одного разу дала Еллі мати. І я обожнюю це, назвімо його, життєве правило і сама намагаюся ним послуговуватися. Та Елла все одно сумнівається в тому, як їй треба чинити в тому чи іншому випадку.
💭«Але якщо ця монета для фокуса? Що, як у ній обидві сторони однакові? Обидві правильні та водночас обидві неправильні».
Загалом, якщо коротко описати, то це книга про вибір. Який ми робимо або ж ні. Та про наслідки.
Більш ніж впевнена, що останні сторінки дві одразу ж захочеться перечитати, адже «чекайте-чекайте, що вона зробила?» – ось такі думки виникають в голові спершу. Не скажу, що для мене ця книга 10/10. Але давненько я подібного не читала, тож принаймні за момент неодноразового дивування ➕
Кращого порівняння для того, щоб описати свої відчуття від цієї книги я не знайду 🙌🏻
Адже з кожним наступним розділом ти починаєш кривитися ще більше від того, в яких ситуаціях опиняються герої та які рішення вони приймають.
Ця історія відбувається одночасно в площині однієї доби та 50 років: одна лінія показує нам події серпневого сьогодення в «Паперовому палаці» – сімейній резиденції, куди кожного літа приїздить Елла разом з родиною; друга ж – дає нам ретроспективний погляд в минуле жінки, її мами та бабусі, аби так чи інакше пояснити, чому її життя виглядає саме так [з нещодавно прочитаного схожа сюжетна побудова була в «Світанку Малібу»]
💭«Елеоноро, просто підкинь монетку. Якщо відповідь тебе розчарує, зроби навпаки. Ми від початку знаємо правильну відповідь, навіть коли здається, що ні».
Таку пораду одного разу дала Еллі мати. І я обожнюю це, назвімо його, життєве правило і сама намагаюся ним послуговуватися. Та Елла все одно сумнівається в тому, як їй треба чинити в тому чи іншому випадку.
💭«Але якщо ця монета для фокуса? Що, як у ній обидві сторони однакові? Обидві правильні та водночас обидві неправильні».
Загалом, якщо коротко описати, то це книга про вибір. Який ми робимо або ж ні. Та про наслідки.
Більш ніж впевнена, що останні сторінки дві одразу ж захочеться перечитати, адже «чекайте-чекайте, що вона зробила?» – ось такі думки виникають в голові спершу. Не скажу, що для мене ця книга 10/10. Але давненько я подібного не читала, тож принаймні за момент неодноразового дивування ➕
Новий відгук
Важлива примітка: я людина, яка практично не читає подібну літературу. Однак любов до всесвіту ГП і бажання прочитати щось нетипове для себе переважили.
Спойлер: я лишилася в шаленому захваті!
Магічний збіг: ця книга потрапила до моїх рук 22 вересня – у день народження Тома. Якщо це не знак, то який ще він має бути? 😏
У першій частині книги мені хотілося охарактеризувати цю історію як легку та невимовно затишну. Адже Том ділиться моментами свого дитинства, розповідає про трійку братів та свої перші зйомки. Коли ж він переходить безпосередньо до опису моментів зйомок ГП, то приносить з ним приємну ностальгію. Приблизно таку ж я відчула від спецепізоду «Гаррі Поттер 20 років по тому: Повернення до Гоґвортсу», де команда, яка працювала над створенням магічного кіновсесвіту ділиться своїми спогадами. Том дарує можливість зазирнути за лаштунки знімального процесу та дізнатися, як поводили себе актори першої величини, з ким він боявся заговорити аж до знімання останніх частин і як інакше могли б виглядати деякі епізоди.
Однак друга частина мемуарів такою не є. Її пронизано болем, який ти відчуваєш від розповіді Тома про наслідки здобуття слави в дитячому віці та реабілітаційний період. Щиро, відверто, без намагань викликати до себе співчуття.
Зізнаюся, я не очікувала, що вподобаю книгу аж настільки! Тому щиро рекомендую її як тим, хто безмежно любить всесвіт ГП, так і тим, хто хоче відкрити для себе мемуарну літературу.
Lumos ✨
Спойлер: я лишилася в шаленому захваті!
Магічний збіг: ця книга потрапила до моїх рук 22 вересня – у день народження Тома. Якщо це не знак, то який ще він має бути? 😏
У першій частині книги мені хотілося охарактеризувати цю історію як легку та невимовно затишну. Адже Том ділиться моментами свого дитинства, розповідає про трійку братів та свої перші зйомки. Коли ж він переходить безпосередньо до опису моментів зйомок ГП, то приносить з ним приємну ностальгію. Приблизно таку ж я відчула від спецепізоду «Гаррі Поттер 20 років по тому: Повернення до Гоґвортсу», де команда, яка працювала над створенням магічного кіновсесвіту ділиться своїми спогадами. Том дарує можливість зазирнути за лаштунки знімального процесу та дізнатися, як поводили себе актори першої величини, з ким він боявся заговорити аж до знімання останніх частин і як інакше могли б виглядати деякі епізоди.
Однак друга частина мемуарів такою не є. Її пронизано болем, який ти відчуваєш від розповіді Тома про наслідки здобуття слави в дитячому віці та реабілітаційний період. Щиро, відверто, без намагань викликати до себе співчуття.
Зізнаюся, я не очікувала, що вподобаю книгу аж настільки! Тому щиро рекомендую її як тим, хто безмежно любить всесвіт ГП, так і тим, хто хоче відкрити для себе мемуарну літературу.
Lumos ✨
Новий відгук
«Життя — не гіпотеза, яку можна без жодних наслідків перевіряти й доводити — щось несподіване завжди трапляється»
Життя Елізабет Зотт, дослідниці в галузі хімії, не стало виключенням з цього правила.
Несподіванка 1: бажання куратора її магістерської довести свою «вищість» за допомогою грубої фізичної сили, яка, хвала випадку, наштовхувалася на гостро заточений олівець №2, з яким надалі Елізабет ніколи не розлучалася та перетворила на свій незмінний аксесуар
Несподіванка 2: зустріч з Келвіном Евансом, вченим Гейстінгського науково-дослідного інституту, який, на відміну від Елізабет, що працювала в тисняві з іншими науковцями, мав у власному розпорядженні цілу лабораторію, та глибока любов до нього
Несподіванка 3: розтрощене серце і маленька донька, яку Елізабет взагалі не планувала, на руках
Несподіванка 4: перекваліфікація з дослідниці у зіркову ведучу кулінарного шоу для домогосподарок «Вечеря о шостій»
Несподіванка…
Перелік можна продовжувати довго, адже життя подало на блюдечці Елізабет достатньо ситуацій, яких вона не чекала. Та попри все, вона змогла лишитися вірною собі, своїм принципам та переконанням.
Жінка в 1950-60 роках. Жінка в науці. Жінка в патріархальному суспільстві. Це наскрізна проблематика цієї книги, яку вона чудово [хоч і моментами надто злагоджено] розкриває.
«І чоловіки, і жінки передусім люди. Ми всі перебуваємо під впливом виховання, нашої недолугої освітньої системи, власного вибору моделі поведінки. Коротко кажучи, вважати жінок гіршими від чоловіків, а тих, відповідно, кращими від жінок, є хибним з погляду біології: це радше культурні установки. І починаються вони з того ж таки відокремлення кольорів — рожевий чи блакитний. Далі ці дурощі тільки набирають обертів».
Гідно. Смачно. Рекомендовано до споживання.
Життя Елізабет Зотт, дослідниці в галузі хімії, не стало виключенням з цього правила.
Несподіванка 1: бажання куратора її магістерської довести свою «вищість» за допомогою грубої фізичної сили, яка, хвала випадку, наштовхувалася на гостро заточений олівець №2, з яким надалі Елізабет ніколи не розлучалася та перетворила на свій незмінний аксесуар
Несподіванка 2: зустріч з Келвіном Евансом, вченим Гейстінгського науково-дослідного інституту, який, на відміну від Елізабет, що працювала в тисняві з іншими науковцями, мав у власному розпорядженні цілу лабораторію, та глибока любов до нього
Несподіванка 3: розтрощене серце і маленька донька, яку Елізабет взагалі не планувала, на руках
Несподіванка 4: перекваліфікація з дослідниці у зіркову ведучу кулінарного шоу для домогосподарок «Вечеря о шостій»
Несподіванка…
Перелік можна продовжувати довго, адже життя подало на блюдечці Елізабет достатньо ситуацій, яких вона не чекала. Та попри все, вона змогла лишитися вірною собі, своїм принципам та переконанням.
Жінка в 1950-60 роках. Жінка в науці. Жінка в патріархальному суспільстві. Це наскрізна проблематика цієї книги, яку вона чудово [хоч і моментами надто злагоджено] розкриває.
«І чоловіки, і жінки передусім люди. Ми всі перебуваємо під впливом виховання, нашої недолугої освітньої системи, власного вибору моделі поведінки. Коротко кажучи, вважати жінок гіршими від чоловіків, а тих, відповідно, кращими від жінок, є хибним з погляду біології: це радше культурні установки. І починаються вони з того ж таки відокремлення кольорів — рожевий чи блакитний. Далі ці дурощі тільки набирають обертів».
Гідно. Смачно. Рекомендовано до споживання.
Новий відгук
Я навмисно відкладала читання цієї книги аж до нині. Якщо про мою любов до трилогії «Голодні ігри» я зазначала вже не один раз [власне, як і перечитувала її], «Баладу про співочих пташок і змій» я відкриваю для себе вперше – адже хоч я й довго чекала на можливість повернутися в цей світ, перегляд екранізації я планувала з максимально свіжими емоціями від першоджерела.
Приквел закидує нас за 64 роки до подій основної трилогії і дає змогу познайомитися з 18-річним Коріоланом Сноу. Єдина мрія хлопця, який живе з бабусенцією та кузиною Тигріс [памʼятаєте таку?] – повернути сімʼї втрачену велич і заможність. А реалізувати це він може завдяки менторській роботі з одним із трибутів, яку вперше впроваджують під час Десятих Голодних ігор. І якщо на початку Коріоланом керує лише прагматичне бажання перемогти заради себе, поступово воно витісняється прагненням врятувати на Арені свою підопічну – норовливу та харизматичну Люсі Грей із Округу 12.
Скажу одразу: такої ж любові, як з історією Катніс 🏹 тут у мене не склалося.
По-перше, я вже знаю, які жахіття чинитиме Сноу в своєму житті далі. І на моє сприйняття впливає не спойлерне знання цього наперед, а сам факт того, що жодна передісторія мені його не виправдає.
По-друге, якщо в «Голодні ігри» я була занурена з головою, тут я ніби перебувала осторонь історії. Часом складалося враження, що Коллінз не розповідає історію, а ПЕРЕповідає її, що часом робило певні моменти досить сухими.
Поза тим, цей приквел – це чудовий подарунок всім фанатам основної трилогії. Оскільки він закидує в минуле та дозволяє побачити:
• як формувалися правила «Голодних ігор»
• хто взагалі стояв за лаштунками їхнього створення
• історію виникнення та значення тієї самої балади «Прийди, прийди, Під дерево оте…»
• зародження ненависті Коріолана до переспівниць
Сноу для мене продовжує лишатися максимально контроверсійним персонажем. Адже ось він викликає співчуття, а наступним вчинком спопеляє його. Та попри все я радію, що дізналася про його минуле більше.
Приквел закидує нас за 64 роки до подій основної трилогії і дає змогу познайомитися з 18-річним Коріоланом Сноу. Єдина мрія хлопця, який живе з бабусенцією та кузиною Тигріс [памʼятаєте таку?] – повернути сімʼї втрачену велич і заможність. А реалізувати це він може завдяки менторській роботі з одним із трибутів, яку вперше впроваджують під час Десятих Голодних ігор. І якщо на початку Коріоланом керує лише прагматичне бажання перемогти заради себе, поступово воно витісняється прагненням врятувати на Арені свою підопічну – норовливу та харизматичну Люсі Грей із Округу 12.
Скажу одразу: такої ж любові, як з історією Катніс 🏹 тут у мене не склалося.
По-перше, я вже знаю, які жахіття чинитиме Сноу в своєму житті далі. І на моє сприйняття впливає не спойлерне знання цього наперед, а сам факт того, що жодна передісторія мені його не виправдає.
По-друге, якщо в «Голодні ігри» я була занурена з головою, тут я ніби перебувала осторонь історії. Часом складалося враження, що Коллінз не розповідає історію, а ПЕРЕповідає її, що часом робило певні моменти досить сухими.
Поза тим, цей приквел – це чудовий подарунок всім фанатам основної трилогії. Оскільки він закидує в минуле та дозволяє побачити:
• як формувалися правила «Голодних ігор»
• хто взагалі стояв за лаштунками їхнього створення
• історію виникнення та значення тієї самої балади «Прийди, прийди, Під дерево оте…»
• зародження ненависті Коріолана до переспівниць
Сноу для мене продовжує лишатися максимально контроверсійним персонажем. Адже ось він викликає співчуття, а наступним вчинком спопеляє його. Та попри все я радію, що дізналася про його минуле більше.
Новий відгук
Бійтеся своїх бажань. Адже вони мають властивість здійснюватися 💫
Особливо, якщо озвучити їх поряд із чарівною сніговою кулею людині, яка володіє магічною друкарською машинкою, що легко може написати, а точніше переписати, вашу історію відповідно до промовленого бажання.
Саме таке нещастя [a, можливо, і зовсім навпаки] спіткало Ноель та Джона – подружжя, тривалий шлюб якого пішов тріщинами через полярні бажання та карʼєрні пріоритети обох. Якби не випадкове вторгнення їхнього собаки Еліота [він же мастиф, він же «Лось», він же наймиліше слюняве створіння у світі] в захаращену крамницю старенького Падрейґа, то розлучення було б не за горами. А так, після цього візиту, вони лиш прокидаються в різних ліжках, у різних квартирах, а при зустрічі відчувають, що ніби знають одне одного, але звідки? Загадка! А точніше – різдвяна магія ✨
Минулого року у стопочці моїх тематичних зимових читань опинилася інша книга авторки – «Різдвяна сукня». Ця легка романтична історія влучно підпала мені тоді під настрій, тож я без жодних сумнівів була переконана, що наступну книгу Кортні Коул я теж читатиму [а той факт, що над перекладом цієї історії знову працювала @_hellisa лише підсилив мою впевненість]. І це знову потрапляння в #christmasmood!
[тепер точно можу зазначити: якщо сподобалася «Різдвяна сукня» можете братися за «Різдвяне бажання» і навпаки]
Це не той штиб історій, від яких варто чекати карколомного сюжету та нашарування глибинної проблематики. Це ті історії, які потрібно читати для відпочинку та відчуття затишку!
Часом я дещо дратувалася від вчинків та висловлювань Ноель та Джона, адже – чорт забирай! – вони будують діалог так, як він би виглядав в якомусь ідеальному всесвіті, де люди дійсно вміють РОТОМ промовляти всі свої переживання, висловлювати вдячність та ОБГОВОРЮВАТИ проблеми з рідними. Та, з іншого боку, мені дійсно хотілося б, щоб цю здатність мали всі люди світу. Тоді жити було б набагато легше.
«Присвячую всім, хто вірить у різдвяну магію», – пише Кортін Коул про цю історію.
Та навіть якщо ви не вірите, але хочете все ж її відчути, тоді «Різдвяне бажання» для вас!
Особливо, якщо озвучити їх поряд із чарівною сніговою кулею людині, яка володіє магічною друкарською машинкою, що легко може написати, а точніше переписати, вашу історію відповідно до промовленого бажання.
Саме таке нещастя [a, можливо, і зовсім навпаки] спіткало Ноель та Джона – подружжя, тривалий шлюб якого пішов тріщинами через полярні бажання та карʼєрні пріоритети обох. Якби не випадкове вторгнення їхнього собаки Еліота [він же мастиф, він же «Лось», він же наймиліше слюняве створіння у світі] в захаращену крамницю старенького Падрейґа, то розлучення було б не за горами. А так, після цього візиту, вони лиш прокидаються в різних ліжках, у різних квартирах, а при зустрічі відчувають, що ніби знають одне одного, але звідки? Загадка! А точніше – різдвяна магія ✨
Минулого року у стопочці моїх тематичних зимових читань опинилася інша книга авторки – «Різдвяна сукня». Ця легка романтична історія влучно підпала мені тоді під настрій, тож я без жодних сумнівів була переконана, що наступну книгу Кортні Коул я теж читатиму [а той факт, що над перекладом цієї історії знову працювала @_hellisa лише підсилив мою впевненість]. І це знову потрапляння в #christmasmood!
[тепер точно можу зазначити: якщо сподобалася «Різдвяна сукня» можете братися за «Різдвяне бажання» і навпаки]
Це не той штиб історій, від яких варто чекати карколомного сюжету та нашарування глибинної проблематики. Це ті історії, які потрібно читати для відпочинку та відчуття затишку!
Часом я дещо дратувалася від вчинків та висловлювань Ноель та Джона, адже – чорт забирай! – вони будують діалог так, як він би виглядав в якомусь ідеальному всесвіті, де люди дійсно вміють РОТОМ промовляти всі свої переживання, висловлювати вдячність та ОБГОВОРЮВАТИ проблеми з рідними. Та, з іншого боку, мені дійсно хотілося б, щоб цю здатність мали всі люди світу. Тоді жити було б набагато легше.
«Присвячую всім, хто вірить у різдвяну магію», – пише Кортін Коул про цю історію.
Та навіть якщо ви не вірите, але хочете все ж її відчути, тоді «Різдвяне бажання» для вас!
Новий відгук
Ну чим ця книга може мене здивувати?
Подумала я і все одно потягнулася до «Бріджертонів». З цією сімейкою я познайомилася в 2020 році, коли вийшов 1-ий сезон однойменного серіалу. Тоді мені знесло від нього дах. Досі намагаюся зрозуміти, в чому його феномен, адже подібних історій багацько. Але тоді спрацювало декілька факторів: моральне виснаження від карантину, нестримна жага до романтики та правильна збалансованість візуальної подачі / історичного бекграунду / нетфліксової фрівольності 🤌🏻
І хоч ні для кого не секрет, що книга та екранізації – це часом полярні речі, все ж я була впевнена, що тут особливо нічого нового я для себе не відкрию. Загалом, так і сталося. Але! Чорт забирай, книга затягнула мене так, що я не могла від неї відірватися, поки не перегорнула останню сторінку 😍 Моя читацька душа прагнула саме такої романтичної історії, тож вона сповна насолодилася тим, що їй запропонувала Джулія Куїнн!
Поза тим, я не можу не відзначитися, як все ж таки постаралися сценаристи Нетфліксу! Адже якщо порівняти виключно 1-ші книгу та сезон, маю визнати: серіал вийшов нашарованіший та яскравіший.
❗️ДАЛІ СПОЙЛЕРИ та ВІДМІННОСТІ❗️
• основна лінія сюжету в книзі та фільмі однакова, критичні розбіжності відсутні
• книгу більш зосереджено саме на взаєминах Дафни та Саймона, а інші персонажі дещо губляться
• колоритну королеву Шарлотту та її титул diamond of the season ви тут не знайдете 🥲
• якщо Фібі Дайневор чудово підходить на роль Дафни, то Реге-Жан Пейдж далекий від «блакитноокого» Саймона [але це не претензія 😏]
• в 1 частині взагалі не показано Елоїзу, а ця дівчина – моя улюблениця!
• особливо відмінний по характеру Колін: тут він більш жвавий чи що [і в книзі він мені сподобався набагато більше]
Але це жодним чином не мінуси! Це смачна цукерка, яку загорнули в красиву обгортку та подали глядачам!
+ не все то я знала 😅 тому що епілог 2 зміг мене здивувати як наявністю, так і тим, що там відбулося.
Оскільки 2-ий сезон серіалу відгукнувся мені більше за перший, 2-гу книгу українською я чекаю неймовірно! Обіцяють, що вона буде в лютому, тож очікування 3-го сезону буде не таким нестерпним🤞🏻
Подумала я і все одно потягнулася до «Бріджертонів». З цією сімейкою я познайомилася в 2020 році, коли вийшов 1-ий сезон однойменного серіалу. Тоді мені знесло від нього дах. Досі намагаюся зрозуміти, в чому його феномен, адже подібних історій багацько. Але тоді спрацювало декілька факторів: моральне виснаження від карантину, нестримна жага до романтики та правильна збалансованість візуальної подачі / історичного бекграунду / нетфліксової фрівольності 🤌🏻
І хоч ні для кого не секрет, що книга та екранізації – це часом полярні речі, все ж я була впевнена, що тут особливо нічого нового я для себе не відкрию. Загалом, так і сталося. Але! Чорт забирай, книга затягнула мене так, що я не могла від неї відірватися, поки не перегорнула останню сторінку 😍 Моя читацька душа прагнула саме такої романтичної історії, тож вона сповна насолодилася тим, що їй запропонувала Джулія Куїнн!
Поза тим, я не можу не відзначитися, як все ж таки постаралися сценаристи Нетфліксу! Адже якщо порівняти виключно 1-ші книгу та сезон, маю визнати: серіал вийшов нашарованіший та яскравіший.
❗️ДАЛІ СПОЙЛЕРИ та ВІДМІННОСТІ❗️
• основна лінія сюжету в книзі та фільмі однакова, критичні розбіжності відсутні
• книгу більш зосереджено саме на взаєминах Дафни та Саймона, а інші персонажі дещо губляться
• колоритну королеву Шарлотту та її титул diamond of the season ви тут не знайдете 🥲
• якщо Фібі Дайневор чудово підходить на роль Дафни, то Реге-Жан Пейдж далекий від «блакитноокого» Саймона [але це не претензія 😏]
• в 1 частині взагалі не показано Елоїзу, а ця дівчина – моя улюблениця!
• особливо відмінний по характеру Колін: тут він більш жвавий чи що [і в книзі він мені сподобався набагато більше]
Але це жодним чином не мінуси! Це смачна цукерка, яку загорнули в красиву обгортку та подали глядачам!
+ не все то я знала 😅 тому що епілог 2 зміг мене здивувати як наявністю, так і тим, що там відбулося.
Оскільки 2-ий сезон серіалу відгукнувся мені більше за перший, 2-гу книгу українською я чекаю неймовірно! Обіцяють, що вона буде в лютому, тож очікування 3-го сезону буде не таким нестерпним🤞🏻
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Нова оцінка:
Полиць поки немає