Якесь дивне враження: чим далі просуваєшся з «Темною Вежею», тим товщою стає книга. Але питання не в тому, скільки часу пішло на читання, а наскільки воно того варте, так? Варте. Але ж диявол, як відомо, ховається в деталях, чи не так?
«Загублена Земля» — це ще те випробування! Звісно, не одне з тих, що вимагає зусиль і впертості, а радше те, яке здатне довести до сказу і змушує тримати себе в руках. Навіть якщо ви вже знаєте якісь спойлери про події книги (як це було зі мною), повірте — це нічого не означає. Кінг піднімає градус божевілля майже до максимуму й мчить просто у психлікарню. Якщо не буквально, то метафорично — точно. Тільки здається, що все почало ставати на свої місця, як книга робить крок убік, і ось ти знову запитуєш себе: «Якого біса?»
Важливо, що глибина нікуди не зникла. Незважаючи на те, що серія, здається, тільки й робить, що ставить нові запитання, практично не даючи відповідей на старі, ми все одно не втрачаємо здоровий глузд. Автор покроково додає контекст до нашого сприйняття світу серії, що надає подіям небаченої раніше глибини та складності.
Щоб не повторюватися про класичні плюси стилю Кінга, краще розкажу про мінуси. Інколи автор занадто заграється з передісторією персонажів. Це не є глобальною проблемою, але після динамічного сетапу в «Крізь час», дивує, коли ціла п’ята частина книги витрачається на введення ще одного героя групи мандрівників. Це мене спантеличило. Я очікував розвитку подій, екшену та роботи з всесвітом, а отримав спірний ритм і затягнутість деяких частин.
До мінусів можна додати й сни. Так, це моя особиста проблема — я ненавиджу сни в книгах. А Кінг їх, здається, просто обожнює. І не тільки обожнює, а робить їх ключовими для сюжету. Так ключовими, але не ненезамінними. На мою думку, історія нічого б не втратила без цих епізодів, та це, мабуть, це вже справа смаку.
Що ж, чудова робота, пане Кінг. Попереду одна з найбільш спірних книг серії, а «Загублена Земля» залишиться в моїй пам’яті як органічне та якісне продовження історії, яке лише трохи поступається попередній частині.
Кажуть, що трійка – магічне число. Може, саме тому, подія, якої очікуєш ще від першої книги стається тут — повернення Джека. Чия подорож закинутим будинком нагадує класичні історії жахів. Водночас дізнаєшся більше про Роландів світ, теж по своєму жахливий. Чужий, здається не лише для прибулих з інших часів і просторів американців, а й для самого Роланда. Дуже атмосферно.
Парадокс цієї книжки в тому, що я читала її кілька разів, і вона була чи не найпершою з Кінга. І хоч це тільки маленька часточка з пазлу, мені так вона подобалася!
В "Загубленій землі" Роланд, Едді та Сюзанна видобувають з нашого світу хлопчика Джейка і продовжують свою подорож вже з ним. Картинка змінюється на раз - від густого лісу до напівзруйнованого аналогу Нью Йорку і до спустошених земель. І хоч я й не люблю товстуни, але тут стільки дії - від будинку, що хотів з'їсти Джейка, до подій на мосту і в підземеллі. Втеча з міста-привида і подорож на схибленому поїзді - то взагалі, ніби постапокаліптичний фільм дивишся.
