Читацькі враження про книжки «Видавництва Старого Лева». Переможці конкурсу

Як же Марічка Крижанівська любить Карпати! Це почуття відлунює в кожному слові та веде читача легко і невимушено сторінками її книг. Авторка створила власний гімн любові до гір, першою частиною якого є "Тіні'", а другою - "Танґо з духами". 

Карпатські духи з прадавніх часів володіють різними силами і до того ж, вважайте, безсмертні. Тому не дивуйтеся, що духа можна зустріти й десь у лісі, на його споконвіку рідних стежках, або на променаді у Львові на початку ХХ століття в стильному вбранні джентельмена/леді. 

Але навіть духу, щоб мати щастя мало бути безсмертним, треба бути ще й безстрашним. Адже в протистоянні з підступним ворогом безсмертя з переваги може обернутися на прокляття. 

В цьому романі вигадливими узорами переплітаються долі людей та духів. 

Львів в 30-х роках ХХ ст. викликає захват розкішною оздобою та електричним освітленням оперного театру, чарує співом прими Ренати Грохольської, полонить сучасними музичними ритмами "Ябцьо-джазу", п'янить розвагами товариства в кав'ярні "Штука" та наганяє смуток традиційною дощовою погодою. 

Саме з такого розмаїтого міста одного літнього дня в гори на пошуки скарбів Довбуша вирушає доволі строката компанія: археолог та професор університету Лев Ковалевич, вільний художник Беньо Тріска, співачка вар'єте Емілія та її молодший брат Олесь. Попереду у них цікава подорож з багатьма несподіванками. 

Чи знайдуть вони скарби Довбуша, чи здобудуть щось набагато цінніше? 

Читайте.😉

Богом забутий хутір, де ховають ікони, малюють захисні кола і дивні знаки. Тут миють руки "мертвою" водою, а п'ють - тільки "живу". З острахом вимовляють ім'я демона і вірять, що за рогом - вхід до пекла, яке не втомлюється про себе нагадувати - знов і знов вкривається земля білим попелом мов першим снігом. Рясно-рясно сипле, споминаючи про гріхи і розплату. 

Тут Хома Брут знову вбиває кохану, а панночка підіймається з домовини. І якщо вам здається, що ви це вже десь бачили, то вам не здається. Проте не поспішайте ставити хрест на "Білому попелі", адже це зовсім інша історія. 

Павлюк створив напрочуд закручений ретро-детектив, смачно приправивши його містичними родзинками і відсилками до класичного сюжету Гоголя. Так, Хома Брут вбив панночку, все село в курсі, але нещасний батько вбитої бажає, аби вину вбивці довів досвідчений детектив з Києва. Славнозвісний "білий циган" (о так, білого кольору тут вистачає!) не те, щоб погоджується взятися за справу, але йому не залишають вибору. І починається динамічний танок з розслідуванням, бійками і перестрілками в маленькому українському хуторі. Одна таємниця тягне за собою іншу, а дивні сни головного героя тільки додають інтриги. Як він насправді пов'язаний з усім цим? 

В якийсь момент я зрозуміла, що всією цією балаганною містикою замасковано звичайні людські злочини і навіть здогадалася, хто є головним винуватцем, але це аж ніяк не зіпсувало враження. Читалося легко, з вогником, місцями навіть трохи не встигала за зміною подій - настільки стрімкими вони були. 

Треба також наголосити, що в книзі багато злободенних думок, які відгукнулися саме зараз, наприклад ось ця цитата: "Хоча цей нещасний хутір якимсь дивом звільнили від кріпацтва, його мешканці так і зосталися кріпаками...Тож ніякий це не вибір. Це їхнє прокляття. Робити, що наказують - це в них у крові..." Когось нагадує, чи не так? 

Нарешті всі три книги Ілларіона Павлюка прочитані і кожна потрапила в серце. Всі романи дуже різні і всі по-своєму круті. І кожен однозначно заслуговує на екранізацію 💛💙

Террі Пратчетт, незмінно дивуючи своєю уявою, в "Поштовій лихоманці" переносить нас у світ, де навіть пошта стає приводом для захопливих пригод. Історія про Мокра фон Губперука, колишнього шахрая, який стає поштмейстером, – це не просто легка комедія, а й глибокий роздум про людські стосунки, значення спілкування та боротьбу з бюрократією. 

Книга відзначається блискучою сатирою на бюрократію, політику й корпоративні інтриги. Пратчетт майстерно грається з ідеями прогресу й традицій, ставлячи під сумнів ефективність сучасних технологій і розкриваючи романтичність старих, на перший погляд, архаїчних систем. Він також торкається питань людської природи, таких як відновлення довіри та важливість спілкування. Як людина, яка мала честь працювати у одній з держ структур, я від душі насміялась від всіх жартів про бюрократію та її "нюанси". Після прочитання я і сама захотіла прийти на нашу Анк-Моркпорську Укрпошту і відправити листа комусь з рідних) 

Головний герой, Мокр фон Губперук, – це справжній скарб. Його трансформація з пройдисвіта на відповідального працівника – одна з найцікавіших ліній сюжету. Пратчетт майстерно показує, як навіть найнесподіваніші люди здатні змінитися на краще. Поки що "Поштова лихоманка" - це мій фаворит у всесвіті Дискосвіту і я продовжую радити її всім.