3 читацькі враження про книжки Макса Кідрука. Переможці конкурсу

Але ж не може все бути аж так добре?

😷 Через страшні епідемії ризик не вижити після пересадки нівелює досконалість сердець;

💊Теломід — ліки, що дарують довголіття, — доступні тільки марсіанам та земним можновлaдцям…

🥵 Глобальне потепління лишило зими у спогадах. Клімат змінюється загрозливими темпами…

 💣 Віũнu спалахують, винищуючи демократію, цінності, людей і здоровий глузд. 

🤮 Вишенька на торті: нeдодepжaвa не тільки існує, а й дошкуляє цивілізованому світу, а особливо тим, кому не пощастило бути їхніми cyciдами… 

🪐 На Марсі справи також далекі від ідеалу, бо люди притягли всі пороки з собою і туди:

«Колонія на Марсі мала стати взірцевою спільнотою, що позбулася всього найгіршого із Землі, але стала строго контрольованим суспільством, де купка багатіїв забороняє всім іншим робити будь-що, що ніби загрожує суспільним інтересам. Колонія на Марсі мала встановити новий стандарт для гуманістичної цивілізації, натомість стала сумішшю олігархії з бюрократичною диктатурою Ради Дев'ятнадцятьох. Колонізація не зробила колонізаторів кращими, вона просто перенесла їхню гріховність на нове місце».

Якби мене попросили описати книгу одним словом, я б вибрала «diversity», бо в ній розмаїття характерів з різних країн і бекграундів, чимало сюжетних ліній, достобіса важливих тем (екологія, людська природа, взаємини між поколіннями та націями, булінг, війни тощо). Персонажі абсолютно реальні! Сильно вболівала за них!

Були сцени, від яких «пробрало»: розгерметизація скафандра; вчинок Заґарії після концерту; вечеря Еландона з членами ради та відео, що зняли народжені на Марсі…

Пан Максим вдавався до цікавих описів і порівнянь по всьому тексту, як от: 

• «На галявині довкола басейну росло кілька вʼязів і червоний клен. Листя немовби охолоджувало промені, що струменіли крізь крони».
• «На знімку Суворкін усміхався — усмішкою недоречною, наче перемальованою з іншого лиця».
• «Обличчя Бʼєрлінга було з тих, на яких неможливо уявити усмішку — бліде та обвисле, так ніби складки шкіри тягнула до землі значно більша за нормальну сила тяжіння, проте голос він мав глибокий, як у диктора».
• «Кроудерів погляд заметався кімнатою, наче незакріплений садовий шланг».
• «Зеленкуваті зіниці потемніли, а Ґорана накрило моторошне відчуття, наче він зазирає в розбиті вікна будинку-пустки».
• «Кроудер подумав, що варто тільки напружити слух, і він почує, як проростає плющ, що душить поперечини металевої огорожі довкола бібліотеки».

Чекаю продовження!

Перший український техно-трилер. 

Тимур Коршак український програміст, якому пророкують перспективне майбутнє. Він отримує пропозицію високооплачуваної роботи в Чилі не знаючи, що наражає себе на смертельну небезпеку. Прибувши в Чилі, Тимур опиняється в таємному лабораторному комплексі. Завдання Тимура, разом з іншими співробітниками бази, зупинити ботів — дітей-солдатів, керованих колективним розумом, які вирвалися на волю.

Але життя вносить свої корективи. Тепер же єдина мета Тимура — знищити ботів, вижити та повернутися до своєї нареченої.

Спеціально для «Бота» був написаний код! (Прикро, що я не айтівець і для мене це скоріше набір слів та знаків.) А ще була створена детальна карта місцевості та лабораторного комплексу!

«Не озирайся і мовчи» стала книгою-знайомством для мене з автором. Не беручи до уваги те, що я не є цільовою аудиторією жанру, книга з перших сторінок перенесла мене на вулички Рівного. 

Міста я ніколи не відвідувала, але завдяки таким детальним описам ніби стала місцевою з улюбленими закладами, привітними і не дуже сусідами та власною думкою щодо тих чи інших ситуацій у місті. Словом, мене зачепило відразу.

Після сторінки 50-ї, я вже доймала друзів порадою читати Макса Кідрука. І це спрацювало! За декілька тижнів моя подруга взяла до рук «Доки світло не згасне назавжди». От і літо, Карпати, ми читаємо наукову фантастику.

• Так про що ж «Не озирайся і мовчи»?

Чотирнадцятирічного Марка змушують призвичаюватися до всього нового. Квартира, школа, люди. Його неймовірний розум, особливо як на підлітка, мав би торувати йому дорогу до дружніх компаній та яскравих можливостей, проте після жахливої ситуації з однією з однокласниць він стає ідеальною мішенню для булінгу. Тільки дід, як його найкращий друг, підтримує його та хоч якось намагається зарадити ситуації.

Школа — непростий період, а особливо коли ти сам-один. Проте нова подруга Соня, яку Марк зустрів за дуже нетипових обставин, дарує хлопцю промінь надії на місце, де він може бути собою, цікавитися довкіллям, не перейматися за все. Ліфт багатоповерхівки — їхній шлях туди, а правильна послідовність натискання кнопок — єдиний спосіб дістатися цього місця. Після низки недовірливих думок, Марк переходить на бік Соні та знаходить щось набагато важливіше. Шанс будувати життя, хоча б у мріях, без сімейних проблем та страху чогось не встигнути. Там час застиг, та це й затягує його.

Той світ небезпечний, але чи зрозуміє це Марк достатньо вчасно, щоб врятуватися і чи зможуть вони із Сонею втримати цей секрет при собі? Фінал покаже.

Історія важлива, захоплива, моторошна, з абсолютно разючою кількістю неочікуваних моментів. Теми, підняті там, настільки на часі, що я не можу назвати якогось невдалого моменту для її читання.

Раджу усім. З цією книгою не варто зволікати. Ви про неї ніколи не забудете, обіцяю.