Починається історія з подорожі вже знайомого нам з першої книжки, проскурівського хірурга, Якова Соломоновича Ровнєра в губернське місто Кам’янець, на прохання його друга, щоб допомогти розібратися з незвичними смертями в місті, де якраз би згодився досвід Ровнєра-хірурга. Супутник в дорозі у нього непростий, видатний подільський краєзнавець Юхим Сіцінський. Вже цей лише факт викликає у нас передчуття, що подорож ця буде дуже незвичайною і сповненою місцевого колориту, міфів, загадок, історій. А читає в подорожі наш лікар книжку Стокера «Дракула». Отакі от підказки від автора про майбутні події. А далі карколомні пригоди, розслідування, упирі і вовкулаки (чи може і не упирі і не вовкулаки), знані роди міста, вбивства, зникнення, багато таємниць, містична атмосфера, яку вміє створити автор в кожній зі своїх книжок. Реальні та нереальні пригоди нашого лікаря, майстерно вплетена в сюжет міфологія як місцева, так і світова (легенда про Ромула і Рема дуже вийшла тут доречною) та цілий калейдоскоп незвичайних пригод. Автор одночасно написав і історичний детектив, і трилер, і містичну історію з міфологією та фольклором. Багато краєвидів старого міста, каньйону, фортеці, де відбуваються події, сни Якова, нові персонажі (колоритний священний Олексій, з яким нам ще доведеться колись зустрітися в інших книжках серії), неймовірна кава та багато інших майстерних прийомів автора, щоб тримати читача в напрузі та саму інтригу роману до останньої сторінки. Не жалкую, що відклала читання книжки аж до написання останньої з циклу, яка вийшла цього місяця з друку. І хоча їх можна читати окремо, бо кожна – окрема історія в різні проміжки часу, але все ж читання всієї серії підряд додала мені насолоди. Раджу всю серію, матимете незабутні враження від всіх подорожей та розслідувань Якова Соломоновича реальними локаціями Поділля (автор – майстер з підбору локацій) на тлі реальних історичних подій, які є постійним фоном в романах, і майстерно вплетені в сюжет, весь час підживлюючи фантазію автора і читачів.

Остання книга з серії, теж цікава та захоплююча але мені найтяжча морально, в книзі війна і за вікном теж війна...

Всі 5 книг Юрій Даценка на висоті." Книга в камені " це 100/10

Колись я прочитала першу книгу з цього циклу і мені так хотілося прочитати усі. І ось моє бажання справдилося. Остання книга цього циклу, останні дні з життя головного героя і його останні години Про що? 1942 рік. Проскурів. На одній частині передмістя - гетто, на іншій - табір для військовополонених. Яків Соломонович у гетто, йому 70 з гаком і він відчуває поступове знесилення. Це і не дивно, враховуючи, скільки перепетій зазнав він у своєму житті, скількох друзів втратив. Але пригоди ще не закінчилися. Німці дають йому ще одне завдання і стимулюють його розшуки у своїй жорстокій манері, бо вони хочуть володіти часом. "Яків хотів було запитати, з якого дива фон Баум та йому подібні раптом вирішили, що часом взагалі можна керувати, та ще й зробили це завдяки казці, однак вчасно прикусив язика. І зовсім не через страх бути покараним. Страх був іншим. Страх того, що фон Баум знав те, чого не знали інші. А над фон Баумом стояли ще могутніші люди…" І розслідування розпочалося. Воно виявилося, як завжди, сповнене містикою та артефактами, і якщо раніше Яків намагався знайти "раціональне" пояснення усьому, що відбувається, то зараз він просто прийняв світ таким, яким він виявився. На щастя, поруч з ним опинилися старі (інколи у буквальному розумінні) друзі та знайомі, а також зовсім нові, які допомогли йому здійснити місію, як він і обіцяв над тілом померлого хлопчика. Книга сповнена почуттів. Різних. Світлих і сумних. Але таке життя... І навіть, коли я помічала певні невідповідності у розповіді, мене це не зупиняло. Єдине знаю точно - війна - це непоправне зло, хто б що не казав про велич будь-якої нації та прогрес. Своїх цілей треба досягати мирним шляхом.

Чергова книга циклу, що закінчена автором уже під час війни. Він вірив, що настане Перемога і ми читатимемо її у мирний час. Не так сталося, як гадалося, але будемо сподіватися, працювати та наближати. Про що? Про пошуки реліквій, що даруватимуть вождям революції вічне життя. І так, у світі нічого не змінюється: вожді прагнуть жити і керувати вічно. А до чого тут Ровнєр? А він, як завжди, опинився в тому місці і в той час. Як і отець Олексій (той, що теж боровся з вампірами) І ось до села, у якому вони тепер волею долі стали мешкати, приїхав комісар. Начебто для організації колгоспів. А насправді для пошуку артефактів. "- Я вірю в те, що сьогодні ми можемо добряче заробити по шиї, коли не зможемо розкрутити нашого комісара на відвертість. Або ж він якимось робом дізнається про наші плани. Тому — так, я вірю у вроки, в дурне око та в чорта лисого! — Він тричі сплюнув через ліве плече, постукав по стільниці, а для вірності ще й підкріпив це все хресним знаменням." Ця історія читалася у мене хвилями: то дійсно цікаво, то геть нудно, то знову цікаво. Тому раджу і вам, якщо візьметеся, не кидайте, а читайте далі. У нашому ж житті теж не суцільні феєрверки. Так само і в книзі.

За сюжетом — це класична історія пошука вбивці повій (ага, того самого), але не у далекому Вайтчепелі, а у Проскурові (якщо ви народилися до 50-х років 20 століття, то, можливо, навіть певний час продовжували так називати Хмельницький). ?За Джеком-різником гоняється молодий хірург Яків Ровнєр, який ось-ось став виконувачем обов'язків головного лікаря міста і головним (бо єдиним) поліцейським експертом від медицини. Ну ж бо традиційно звичайній поліції нічо не треба, а тим більше якісь повії. ?Сюжет традиційний, колізії передбачувані, набір героїв також без несподіванок. З позитивного - критичних провалів у сюжеті особливо не помічено (окрім одного), але не заходьте у кущі без фраку, ризикуєте дисонувати із захованими там роялями. Так, він там не один. І всі такі потужні, яскраві, красиві, прям як зі сцени якої-небудь Гранд Опера (чи де там вони найпафосніші?). ?Також з позитивного - атмосфера майже 150-річної давнини передана майстерно, містечко буквально оприявнюється живим й самобутнім, але повторений двічі один й той самий прийом в описі майже однакових подій (будівництва чогось досі небаченого у Проскурові) виглядав дуже дешево. Не треба так. ?Так само дешево і несвоєчасно виглядала раптова закоханість героя у одну з жертв, його так само раптова пристрасть до розслідувань і агресія до поліцмейстера. Зрозуміло, що це рушій сюжету: закохався - шукає вбивцю, конфліктує з поліцією - тому самотужки, але виглядало то всьо награно і наче у любительській трупі провінційного театру. ?Загалом, як на 320 сторінок усього тексту, то автор трішки зловживає терпінням читача, нарешті вписавши тільки на 51 сторінці зав'язку, себто перше вбивство (а саме задля цього нас тут зібрали - розказати про злочин та його розв'язання). До вбивства він вправляється у графоманії та прішвінізмах, яких - буду чесна, як і обіцяла, у другий половині книги практично немає. Скидаться на те, що автор нарешті розписався і, можливо, варто було б після завершення книги ретельно знову відредагувати першу її половину. Ну, наприклад, шість сторінок тексту головний герой прокидається, вмивається і йде на роботу. Нагадаю, це детектив і в ньому лише 320 сторінок на все. Або ось такими реченнями рясніє перша половина: ?"Десь далеко за видноколом причаїлася незрозуміла загроза, що жалючими батогами періжила змилених коней його втечі". ?"Ті думки породжували відчуття, ніби хтось сторонній нашіптує йому на вухо, вимощує лунку порожнечу черепа кавалками тривожної втоми, наказує та змушує, страхає і жене у безвість чужих вокзалів, готелів, перегонів і станцій". ?"Об шибку ледь чутно шкреблися сніжинки" ?"Коли в серце заповзали крижані мацаки переляку" ?"З-під кущистих брів ножем блиснув погляд" ?"Шмагаючи безжальним батогом страху" Ну і моє улюблене: ?"Приніс Дарцю, точніше, її понівечену оболонку, в якій ледве жевріло життя!" - аби вирозуміли, мова йде про єдиний розріз на щоці. Справедливості раді - це не перша половина книги, та і моя претензія тут не до стилю, а до надмірної драматизації й перебільшені. В цілому, книга отримала від мене законні 3 ⭐️ з п'яти, читалося практично без закочувань очей і фейспалмів (окрім місць із роялями). ?Я казала, що не буде згадки про шкіряний диван? Я збрехала. На описі найдорожчого борделю міста із традиційно червоним інтер'єром - милий, приємний, затишний та комфортний - кричала чаєчкою.

Третя книга з циклу. Цю я взагалі не вважаю детективом, для мене це радше містичний реалізм. І якщо за відчуттями вона поки що мені сподобалася найменше, то цитат я виписала все ж немало. А ще величезний плюс усього циклу - чудовий опис міст і містечок. Просто лагоминка! Про що? Селяни бачили дивне світло. Старосту одного села викрали і відпустили. Хто? Хтось. А враховуючи, що це 1912 рік, є зауваги щодо австрійських шпигунів. І ось Якову Ровнєру пропонують приїхати у Меджибіж прочитати лекції для фельдшерів, а ще й з'ясувати, що ж то бачили селяни. Але щось пішло не так, то розслідування наш неугомонний лікар продовжив уже на власний розсуд. І тут почалася фантасмагорія: легенди, міфи, православні, католики, хасиди, Кармалюк, Довбиш та інші "достойниє ліца". Додайте ще радіацію та авіацію, то зрозумієте, що читати є про що. Головне - не заплутатися у сенсах подій, бо мені щось їх було забагато. "Людина ж — наче сходи, що вершиною впираються в небеса. Всі її діяння і слова впливають на небесні сфери104. А звідти сходить мудрість. Тому благими діяннями ми набуваємо мудрості, а не самими прожитими роками." А фінал книги мене взагалі добив. Добре, що я знаю, що є 4 та 5 книги, а то було б сумно.

Чи любите ви Кам'янець, той, що Подільський, як люблю його я? Якщо так, то вам точно треба прочитати цю книгу. Кам'янець містичний, Кам'янець кавовий, Кам'янець крізь тисячоліття. Про що? У Кам'янці відбувається серія вбивств. І так сталося, що запросили допомогти розслідуванню лікаря Ровнєра (нагадаю, що це друга книга циклу), бо вбитий слідчий був його приятелем. Ну, як допомогти, швидше - провести. І Яків Соломонович розслідування проводить, щоправда, долучивши місцевого мешканця та свого друга. І виявляється, що Кам'янець - не просто місто, а арена боротьби двох небезпечних родів. Боротьби за виживання і володіння Книгою. "— Звісно, не вірю, — пирхнув Яків. — Не вірю, не можу повірити, не хочу повірити, тому що упирів просто не існує! Це вигадки темного люду, та й квит." Ну, вірю-не вірю, але познайомитися доведеться, і не тільки з ними. А вбивцю теж знайдуть.