«Дарунок - це те, що важливе для тебе і водночас для того, кому його віддаєш. Він значить багато, але не має ціни, бо його не продають і за нього не чекають нічого взамін» Володимир Аренєв «Музиканти. Четвертий дарунок» Щемлива та добра казка на основі міфів та інших літературних сюжетів про дружбу і підтримку, про те, що зі зневірою та розпачем треба боротись, а якщо не виходить, немає нічого поганого в допомозі близьких. Бо зневіра і розпач можуть затягнути на саме дно і їх треба перемогти. Досить багато відсиланок на міфологію та релігію, що робить твір ще яскравішим. Обережно, наприкінці можна пустити сьозу. Окрема тема, це малюнки. Вони дуже класні і якісні. Сподіваюсь, дівчинка дочекається свого тата. Буду чекати продовження. Читати і дорослим, і малим.

Ця книга – не просто історія, а ціле переживання. Вона обволікає вас атмосферою тихого святкування, де кожна сторінка наповнена ніжністю, радістю та чарівністю різдвяних традицій. Автору вдалося створити дуже атмосферний твір, який дозволяє відчути запах ялинки, смак імбирного печива і тепло родинного кола.

Трішки дивно в +25 за бортом читати абсолютно різдвяну — і по настрою, і по часу, і за подіями — історію, але від того вона не стала гірше ? От вкотре запевняюся, що Володимир Аренєв — це дитячий письменник, який пише для дорослих. В плані, що і дорослим цікавезно, і підліткам теж дуже круто зайде (заходить). (бал зняла за розмір — нє ну що це за "пробнічкі" романів, ну?) ?‍? Трійця героїв — сичуня, кіт та сліпий ньюф — шукають, де б переночувати в Особливу ніч і погоджуються постерегти склад, поки його господарі дещо роблять зі світовим балансом ? ? Звісно, ніч буде неспокійна, і не все так просто із тим складом, але... А от не скажу, чи зрештою все буде добре. Все як у житті — щось буде, а щось... ✅ Прекрасна добра історія, десь, можливо, трішки наївна, а десь — геть непроста. Повертає надію і вплітає магічний реалізм в наші воєнні реалії настільки філігранно і без жодних спекуляцій, що повчитися багатьом автор(к)ам, які пишуть про війну. #Дафа_радить всім, а автору — писати трішки більше за гомеопатичні 104 сторінки, в які до того входять ще й малюнки, післямова, питання до книжкового клубу і початок наступної історії про Музикантів ?

"Зло, може, ніколи й не спить, та в моєму серці бринить переконливий голос щирого невиспаного добра." Якщо вам посеред спекотного (може, й дощового) літа захотілося відчути Дух Різдва, то ось вам історія про кота, пса та сову, які отримують простеньке завдання від дванадцяти незнайомців?. Але завдання те просте лише на перший погляд, бо головним героям, яких ще називають Музикантами, доведеться зіткнутися з непростими перешкодами. При всій моїй любові до грубезних книжок інколи хочеться прочитати щось маленьке, але щоб емоції переправили по повній. І книга Володимира Аренєва впоралася з цією справою на всі 100% В цій маленькій історії ховаються купа сенсів: релігія, пам'ять, війна, дружба, підтримка, доброта, невпевненість в собі... Підняті теми відгукнулися в мені і я навіть пустила сльозу (не одну і не один раз)?. Тому хочу порадити цю книгу тим, кому зараз не вистачає дива. Нагадування собі: перечитати книгу на Різдво ✨.

“Пам'ять людей плинна, непевна - і в тому прокляття й дарунок їхній”. Невеличка повість для підлітків, у якій переплелися давнина і сьогодення, пам'ять і забуття. Довкола героїв Різдвяна ніч, і розпач, і надія. Я була попереджена. Так, я була попереджена іншими читачами, що сідаєш, аби проглянути кілька сторінок, - і вух! Ти вже занурений в історію. Але я все одно не була готовою, що це буде настільки інтенсивно. Що місцями забуватимеш, як дихати, як пектиме очі. Так, ми дорослі, ми швидко зчитуємо значення татуювання, чому Імперський марш на рінгтоні, хто ті “розбійники”, - але ж зрозуміти, що буде далі, і побачити, як іде розповідь - це зовсім різні речі, еге ж? Саме так. Саме тому забуваєш, як дихати, саме тому печуть очі. І, звісно, не можна вгадати появу вигаданих істот, яких доводиться знищувати героям. А ще у Музикантах є любов до котів і розуміння їхнього котячого єства. Дбайливо відібрані епіграфи до розділів додають атмосферності і багатоголосості історії. Цитата: "— Де ми? — Та ж не в Канзасі, — хмикнув Мавр. І вивалив язик від задоволення: — Завжди мріяв це сказати.” (уіііііііііііііііііііііііі! Це просто уіііііііііііііііііііііііі! Бо хто з нас не мріяв це влучно сказати?) Окрема подяка за ілюстрації Дмитра Кривоноса.

У цій книзі чимало сторінок, але мені от прям не вистачило, ти просто настільки захоплюєшся всіма героями, настільки прив'язуєшся вже до них, що не хочеш й відпускати. Та й те, як пише автор — читати неймовірно приємно, обов'язково ще щось почитаю у цього автора. До речі, цікаві події в книзі ще й доповнюють гарні ілюстрації, від яких теж інколи не можеш відвести погляд. Отже, ця книга однозначно заслуговує на 10/10, нереально класна знахідка для мене!

Антологія української фантастики 19 - 21 століть "Змієві вали". Видавництво Vivat, Харків, 2024 рік. Щиро радію, що мені до рук потрапила ця чудова збірка короткої фантастичної прози від українських авторів. Сподіваюсь у майбутньому подібні антології стануть більш кращими та досконалими, сучасні автори зможуть розкрити свій талант на повну і вражати новими ідеями та передбаченнями. Мені сподобався розділ із сучасними авторами, особливо хочу виділити класичне фантастичне оповідання від Макса Кідрука. "Ближче всіх до полюса" чудово ілюструє жагу задля досягнення мети і холодний розрахунок для виживання в екстремальних умовах. Також хочу виділити гумористичне оповідання Володимира Єшкілєва "Череп Довбуша і зелені діти". Це було моє перше знайомство з автором, сподіваюсь почитати щось ще з його творчого доробку. Оповідання Олександра Михеда, Павла Дерев'янка та Володимира Аренєва змушують поміркувати про цінність життя та про те що означає буди людиною. З мінусів тільки те, що оповідання Олекси Стороженко опубліковано не повністю. Мене це навіть обурило. Загалом збірка сподобалась, моя оцінка 8 з 10.

Прекрасна збірка, цікаві передмови перед розділами, чудова підбірка оповідань, кожне з яких, як грань на коштовному камені. Але останнє (для мене) точно в серденько, вибачте за кліше. Той варіант, коли досить швидко здогадуєшся, про що мова, і що буде далі, але не можеш відірватися від читання, тому що історія тримає тебе за вуха і душу. І навіть розуміючи, як сильно будеш плакати в кінці, не можеш відкласти в бік, не можеш пройти повз.