«Я пишу листи сину, адже не факт, що зможу сказати ці слова, коли він виросте» «Це якась площина болю, куди нас чомусь затягнуло» 5/5 ⭐️ Я б хотіла ніколи не читати цю книгу. Я б хотіла познайомитися з творчістю автора через фентезі для дітей. Я б хотіла, щоб пан Валерій писав інші книги, знімав фільми, та будь-що, що йому приносило радість, насолоджувався подружнім життям та виховував сина. Але Війна. Це щоденник, це сповідь, це зізнання у коханні, це вірші, листи до сина з батьківськими настановами. Ця книга важлива. Вона багато про що. Війну. Кохання до дружини. Біль. Втому. Смерть. Надію. Любов до сина. Спогади, які допомагають триматися. Сум. Будні військових. Важливість це все памʼятати. Не прощати. Та робити кожен день хоч щось, щоб наблизити перемогу. Я плакала декілька разів. У мене були мурашки по тілу. Я посміхалась, коли читала слова кохання. Я відчувала почуття автора через текст. Книга чудова. Дякую пану Валерію за захист мене та нашої України. Дякую його за те, що написали цю книгу. «Знаєш, інколи мені здається, що наша країна тримається на таких людях. На людях, які, незважаючи на обставини, й далі роблять свою роботу. Наша країна тримається на людях, які ще вчора розносили пошту, а сьогодні бʼють та палять російські танки; на людях, які з літа думають про зиму і роблять заготовки; на людях, які знають свою роботу і виконують її, навіть коли поруч вибухає.» «Сину, Україна прекрасна. Нам є за що боротися. Бережи її в собі і для себе.» «Війна вставляє в мене магазин і пересмикує затвор» «Одного разу я хотів загадати бажання - думав, що падає зірка. Але то падав дрон.»

📖Книга «З любов'ю — тато» Валерія Пузіка як щоденник, котрий тобі довірили прочитати. Між рядками звуки цикад, блимання світлячків, солона морська вода, літеплий смак шовковиці. Тут між сторінками квітне тепло, підсилене роздумами про тривкість і кришталеву крихкість всього найбільш особливого у житті. І про те, чим є істинна розкіш: ✒️«Небувала розкіш – шепотіти на вухо «я тебе кохаю» і пити одне капучино на двох. Дивитись у вічі. Тонути в їхній безодні. Називати її ім'я. Обіймати. Цілувати. Ми — щасливі. А потім була повітряна тривога». 🫂Про любов: до дружини, сина, осінньо-затишної книгарні, морських хвиль, персиково-золотих липневих заходів сонця: ✒️«Люби і обіймай людей, які тобі дорогі. Все, що у нас є, — це вона. Любов. Її не купиш за гроші. Вона безцінна. Не бійся її показувати. Інколи обійми в тиші значать більше, ніж тисячі слів» ✒️«Я хочу дивитись на свою дружину. Зараз. Дивитись на її волосся, яке спадає на плечі, чітко бачити кожну волосинку, бачити її очі не пікселями по відеозв'язку, бо інтернет поганий...». ✒️«Я ловлю твою руку під водою. Не відпускай, чуєш? Відчувати твою присутність означає бути живим». 🖇Радість зустрічей, щем розлук, фізичні відстані, знаки питань. Автор торкається душі своєю щирістю, пересипає прозу віршами. У книзі хочеться тисячі разів підкреслити суголосні слова. Бо вона буде близька всім, хто чекає рідну людину з війни⏳️ ✨️Читання нагадує розмови на кухні пізно вночі. Коли ділишся наболілим, а співрозмовник вміє все: слухати, жартувати, готувати в процесі твою улюблену пасту з лисичками й пармезаном. Бо наділений найголовнішим — тактом як виявом поваги до шляху, котрий проходиш: ✒️«Ми — покоління війни. І я не знаю, що чекає нас далі. І таких, як ми, тисячі. Так мало часу, аби набутись разом. Потрібно повертатись додому, одягати військову форму, частіше позирати на годинник. Тік-так! Тік-так! Дорогою назад ми ще встигнемо з'їсти абрикос, змастити губи шовковицею, заплющити очі» «Часу мало. І цей час — розкіш, але я мрію про ранок і вечір. Зранку прокидатися разом, а ввечері засинати. І ще: перед сном розповідати історії синові. Я скучив за казками. Скучив за магією слів, що плететься у напівсні»

Дуже душевна, атмосферна книга. Короткі історії, різні, легкі і не дуже, приємні і щемкі, мабуть кожний знайде ту, яка відгукнеться у серці спогадами, думками, мріями. Бажано читати у зимовий період і з теплим напоєм у руках)

Чудова збірка 15 оповідань сучасних українських письменників про Різдво і українські традиції, про війну і любов, про родину і дитячі спогади. Люблю такі збірки, бо обовʼязково відкриваю для себе нового автора, - цього разу це Юлія Мак (розумію упорядника книги, що розмістив це оповідання першим).

❤️‍?А меч в його руках пером легеньким стане. Це збірка з 15 коротких різдвяних (і дуже різних за характером) історій, - про традиції, про кохання і #про_війну. Про ворожіння на Андрія, про дитячі спогади і про рішення залишитись тут, вдома, серед своїх. Про ложку куті, яку залишаєш для тих, кого вже немає поруч. Про родину, що нарешті зібралась разом, про скорботну зірку Різдва, про коляду, щедру і посівання. Про складну сімейну динаміку, лицемірство і свята, які стають випробуванням. Про родинні реліквії, блекаути і вогник надії серед суцільного мороку. Про спалення дідуха, про метушливі дні підготовки до Різдва і про людей, які не знають іншого шляху, окрім нищення. Про дитяче свято у Маріуполі, якого ще не торкнулась війна. Про вертеп і про заборону релігійних свят. Про присягу замість світової слави, про полон, про побратимів, які відійшли у засвіти. І про довгожданий кінець війни. ✨ Мої улюблені історії з цієї збірки створили Юлія Мак, Ольга Богомаз, Анастасія Левкова і Валерій Пузік, але вся збірка дуже хороша (мені не сподобалась тільки історія Сашка Столового). Книжка дуже комфортна, дуже «своя». Я чомусь навіть не дивилась в її бік, але виявилось, що це саме те, що мені було потрібно. Автори: Ольга Богомаз, Анна Грувер, Віталій Дуленко, Таня Касьян, Юлія Лаба, Софія Мокій, Кирило Половінко, Валерій Пузік, Надія Сухорукова, Марія Титаренко, Христина Шалак, Юлія Мак, Олена Пшенична, Сашко Столовий, Анастасія Левкова

Книга велика за обсягом, оформлення додає естетичної ваги й візуального задоволення. В антології як уже досвідчені автори, так і молодші. Тут зустрічаються теми пам’яті, ідентичності, соціальних трансформацій, інтимного життя, територій, внутрішнього світу. Є тексти, що мають експериментальну форму або глибоко символічний, поетичний стиль, а є такі, що йдуть прямими шляхами — це дає напруження, дає простір для порівнянь. Читаючи збірку, маєш відчуття, ніби переливаєшся крізь часові шари: бачиш, як змінюється Україна — і не тільки історично, політично, географічно, але внутрішньо — в стилі, у темах, у способах говорити.

Лише тепер зрозуміла, навіщо я нині читаю такі книги. Щоденні жахливі для країни новини перетворюють мене з часом на практично беземоційну істоту. Саме тоді організм вимагає таких глибоких і щемких історій про окремих людей, яким так само гірко, печально і страшно. Вони повертають мені здатність... просто виплакати гнів і горе, замість застигати. Автор пише вельми майстерно, бо вкотре важкі тексти читалися легко і невимушено.

Я була захоплена і зачарована цією історією... а потім вона різко і незрозуміло завершилась((( Дуже сильно сподіваюсь, що це автор так натякнув на продовження серії... колись... після нашої перемоги...