❤️‍🩹А меч в його руках пером легеньким стане. Це збірка з 15 коротких різдвяних (і дуже різних за характером) історій, - про традиції, про кохання і #про_війну. Про ворожіння на Андрія, про дитячі спогади і про рішення залишитись тут, вдома, серед своїх. Про ложку куті, яку залишаєш для тих, кого вже немає поруч. Про родину, що нарешті зібралась разом, про скорботну зірку Різдва, про коляду, щедру і посівання. Про складну сімейну динаміку, лицемірство і свята, які стають випробуванням. Про родинні реліквії, блекаути і вогник надії серед суцільного мороку. Про спалення дідуха, про метушливі дні підготовки до Різдва і про людей, які не знають іншого шляху, окрім нищення. Про дитяче свято у Маріуполі, якого ще не торкнулась війна. Про вертеп і про заборону релігійних свят. Про присягу замість світової слави, про полон, про побратимів, які відійшли у засвіти. І про довгожданий кінець війни. ✨ Мої улюблені історії з цієї збірки створили Юлія Мак, Ольга Богомаз, Анастасія Левкова і Валерій Пузік, але вся збірка дуже хороша (мені не сподобалась тільки історія Сашка Столового). Книжка дуже комфортна, дуже «своя». Я чомусь навіть не дивилась в її бік, але виявилось, що це саме те, що мені було потрібно. Автори: Ольга Богомаз, Анна Грувер, Віталій Дуленко, Таня Касьян, Юлія Лаба, Софія Мокій, Кирило Половінко, Валерій Пузік, Надія Сухорукова, Марія Титаренко, Христина Шалак, Юлія Мак, Олена Пшенична, Сашко Столовий, Анастасія Левкова

Книга велика за обсягом, оформлення додає естетичної ваги й візуального задоволення. В антології як уже досвідчені автори, так і молодші. Тут зустрічаються теми пам’яті, ідентичності, соціальних трансформацій, інтимного життя, територій, внутрішнього світу. Є тексти, що мають експериментальну форму або глибоко символічний, поетичний стиль, а є такі, що йдуть прямими шляхами — це дає напруження, дає простір для порівнянь. Читаючи збірку, маєш відчуття, ніби переливаєшся крізь часові шари: бачиш, як змінюється Україна — і не тільки історично, політично, географічно, але внутрішньо — в стилі, у темах, у способах говорити.

Лише тепер зрозуміла, навіщо я нині читаю такі книги. Щоденні жахливі для країни новини перетворюють мене з часом на практично беземоційну істоту. Саме тоді організм вимагає таких глибоких і щемких історій про окремих людей, яким так само гірко, печально і страшно. Вони повертають мені здатність... просто виплакати гнів і горе, замість застигати. Автор пише вельми майстерно, бо вкотре важкі тексти читалися легко і невимушено.

Я була захоплена і зачарована цією історією... а потім вона різко і незрозуміло завершилась((( Дуже сильно сподіваюсь, що це автор так натякнув на продовження серії... колись... після нашої перемоги...

Знаєте, є книги, які перевертають душу і ти не знаєш, що і як про них сказати, бо вони настільки вражають своєю правдою, від якої нема де дітися, та й не треба. Ця історія саме така. 🇺🇦Для мене "З любов'ю - тато" - це, ніби, сповідь військового, чоловіка, батька, якого розлучили з найріднішими і він не знає чи зустрінеться з ними ще. Тому не залишається нічого, окрім, як писати листи та спогади для дружини Ірини та маленького сина Ореста, про те, як цінує те, що було "до", як прийшли вороги і забрали ідилію мирного життя. 🇺🇦Книга містить спогади автора про дитинство, про участь в російсько-український війні до та під час повномасштабного вторгнення. Дуже цінними та щемливими є поради, які пан Валерій пише своєму сину в листах, вміщених в книзі, бо не знає чи зможе це зробити, коли Орест виросте, чи доживе до тих часів. "Люби і обіймай людей, які тобі дорогі. Все, що у нас є, - це вона. Любов. Її не купиш за гроші. Вона безцінна. Не бійся її показувати. Інколи обійми в тиші значать більше, ніж тисячі слів" 🇺🇦Ця книга про кожну українську родину, в якій є військові, вона про біль, розпач розлуку, яку принесла ця клята війна, але, водночас, про безмежну любов та надію на краще майбутнє для своїх дітей. "Єдине, чого я не хочу, - передавати цю війну наступному поколінню: своїм дітям, племінникам, онукам". 🇺🇦Читаючи цю історію, я плакала, розуміючи, скільки синів та дочок, не почують таких слів від своїх батьків, бо їх забрала ця клята війна і це найстрашніше... Ця книга зовсім не розважальний контент, а жорстока правда, якій багато хто боїться поглянути в очі, та я скажу, що читати її треба обов'язково, щоб не забувати і не забуватися, якою ціною ми зараз живі і як твориться майбутнє для наших дітей

Він хотів би гуляти одеськими пляжами разом з коханою дружиною, ділячи одну каву на двох... Він хотів би бавитися із сином, читати йому казки та бачити, як той росте... Він хотів би писати фентезі для підлітків, знімати фільми і реалізовувати круті проєкти, а натомість... Натомість він воює в лавах ЗСУ, лічить хвилини проведені з рідними і пише про війну. Ця книга - це щоденник українського війського. Історії, вірші, листи, замальовки, слова, які автор мріє казати своєму сину, своїй коханій дружині, але боїться, що може не встигнути. Вони щемкі, відверті, наповнені любов'ю аж по вінця. Вони прості і короткі, бо коли ти на передовій, то не знаєш, скільки часу тобі відміряно, чи допишеш задумане і котра зустріч може стати останньою. Ох і наревілася я читаючи цю книгу! У ній є сум, біль і втрати, але є життя, бажання жити попри біль і жахи війни, прагнення перемоги навіть ціною власного життя, аби тільки ми стали останнім поколінням російсько-української війни, аби нашим дітям не довелося знову брати до рук зброю! Мені дуже хотілося б, щоб цієї книги ніколи не було! Щоб подій, описаних у ній, ніколи не було! От тільки вони є, і кожен з нас, як автор, збирає себе по крихтах зранку, після нічних тривог, обстрілів і жахливих новин, щоб у новому дні продовжувати жити, любити, цінувати миті і наближати нашу перемогу. Читайте такі книги, доки маєте змогу, доки їхні автори серед нас і не забувайте донатити на ЗСУ!

"Війна обнулила всі календарі". Це збірка щемких коротких оповідань про спокійні часи відпочинку на морі, прогулянок сонячною Одесою. Польові записи з фронту, тяжкі моменти зникнення побратимів; втрат, подій з окупованих міст, дітей-квіток. Віртуальна розмова листами з дружиною і сином, побажання для нього. Це згадки про приємні моменти, мрії; бажання. Вірші-присвяти, слова, які важко сказати, написати.

"Я пишу листи сину, адже не факт, що зможу сказати ці слова, коли він виросте" "Це якась площина болю, куди нас чомусь затягнуло" 10/10 ⭐️ Я б хотіла ніколи не читати цю книгу. Я б хотіла познайомитися з творчістю автора через фентезі для дітей. Я б хотіла, щоб пан Валерій писав інші книги, знімав фільми, та будь-що, що йому приносило радість, насолоджувався подружнім життям та виховував сина. Але Війна. Це щоденник, це сповідь, це зізнання у коханні, це вірші, листи до сина з батьківськими настановами. Ця книга важлива. Вона багато про що. Війну. Кохання до дружини. Біль. Втому. Смерть. Надію. Любов до сина. Спогади, які допомагають триматися. Сум. Будні військових. Важливість це все памʼятати. Не прощати. Та робити кожен день хоч щось, щоб наблизити перемогу. Я плакала декілька разів. У мене були мурашки по тілу. Я посміхалась, коли читала слова кохання. Я відчувала почуття автора через текст. Книга чудова. Дякую пану Валерію за захист мене та нашої України. Дякую його за те, що написали цю книгу. "Знаєш, інколи мені здається, що наша країна тримається на таких людях. На людях, які, незважаючи на обставини, й далі роблять свою роботу. Наша країна тримається на людях, які ще вчора розносили пошту, а сьогодні бʼють та палять російські танки; на людях, які з літа думають про зиму і роблять заготовки; на людях, які знають свою роботу і виконують її, навіть коли поруч вибухає." "Сину, Україна прекрасна. Нам є за що боротися. Бережи її в собі і для себе." "Війна вставляє в мене магазин і пересмикує затвор" "Одного разу я хотів загадати бажання - думав, що падає зірка. Але то падав дрон."