Книга дуже сподобалась. Автор доступно розказує про події та пояснює їх значення. Особливо сподобалось, що більший акцент зроблено саме на дії влади після вибуху, а не на сам вибух, адже це два рівноцінних злочини

Книга Сергія Плохія "Атоми і попіл" — це захопливе й водночас тривожне дослідження історії ядерних катастроф, які назавжди змінили світ. Автор майстерно поєднує історичні факти, аналіз міжнародної політики та людські історії, показуючи, як ядерні аварії вплинули на суспільство, науку та екологію. Сергій Плохій починає з випробувань на атолі Бікіні, Киштиму (про який в совєтські часи мовчали, і зараз не так багато літератури) й крок за кроком розглядає ключові ядерні трагедії: від Чорнобиля та Фукусіми до менш відомих, але не менш небезпечних аварій. Він показує, що їхні наслідки, на жаль, не завжди ставали уроком для людства. Навпаки, наступні катастрофи інколи виявлялися ще масштабнішими та руйнівнішими. Книга розкриває не лише технічні причини катастроф, а й політичні та соціальні чинники, що сприяли їх виникненню. Окремо варто відзначити стиль викладу. Попри складність теми, Плохій пише легко й доступно, роблячи книгу цікавою як для істориків і науковців, так і для широкого кола читачів. Ця книга – не лише про минуле, а й про майбутнє. Вона ставить перед читачем важливі запитання: чи можливо уникнути подібних катастроф у майбутньому? Чи зробило людство висновки з минулих помилок? Можливо, цивілізований світ і виніс ці уроки, але, як ми бачимо, наш ворог уже неодноразово порушував усі мислимі правила, знову погрожуючи світу ядерною катастрофою. Для мене ця книга стала особливо цікавою, адже, маючи фізичну освіту, я багато років захоплююся історією, а Сергій Плохій – один із моїх улюблених авторів. Рекомендую всім, хто цікавиться історією, наукою та сучасними викликами ядерної безпеки.

Про Чорнобильську АЕС та катастрофу, яка трапилась 26 квітня 1986 року, написано багато. Але дійсно вартих книг, як на мене, значно менше. Кажу зі знанням, адже даною тематикою цікавлюсь не одне десятиліття і прочитав дуже багато. Дана праця Сергія Плохія побудована як завжди максимально детально, з контекстом і зануренням в епоху. І саме це допомагає зрозуміти катастрофу, її причини та наслідки більш певно, і вбудувати їх в логічний хід дій, коли радянська командно-адміністративна економіка, секретність, великою мірою вседозволеність призвели до страшних наслідків. Книга розбита на доволі великі розділи і розповідає історію практично до самого кінця, тобто закриття станції. Але разом з тим, звісно, як ми знаємо, Чорнобильська АЕС знову опинилась в епіцентрі світової історії через 3 роки після виходу українського перекладу даної книги. Але про це вже інша праця Сергія Плохія... З мінусів даної книги (але не праці!) - доволі неприємний матеріал сторінок. Це особисто для мене.

Я навіть не очікувала, що мені настільки сподобається. Але це дуже цікаво, автору вдалось не перевантажити текст технічними деталями та датами, але дуже детально розказати важливі факти та описати події. Чесно, я в захваті і від стилю, і від теми, дуже класна книжка. Суть її зазначив сам автор уже в післямові, але дуже влучно: "Попри те, що великі аварії завжди локальні і стаються в межах юрисдикції конкретної країни, їхні наслідки незмінно міжнародні." Ось кілька важливих і цікавих для мене цитат з тексту: Про Киштим: У помешканнях вони перевірили меблі й особисті речі. В одній квартирі вони знайшли надзвичайно радіоактивну колиску, склепану з металевих труб, що їх викрали з плутонієвого заводу за місяці, а то й роки до аварії-черговий приклад хронічного дефіциту в радянській економіці. Дитина, яка спала в колисці, померла. Те саме сталося і з матір'ю, яка за нею доглядала. Батько був дуже хворий. Про Британію: Перший британський атомний комплекс отримав славу найкебетнішого міста в країні. Якщо порахувати людей із науковими ступенями, він був одним із найосвіченіших місць у Британії. До того ж там навчалися дуже розумні діти — успішність у тамтешніх школах була вищою, ніж будь-де. Один колишній учень пригадував, що в його школу не могли знайти вчителя фізики:домашні завдання діти ядерних науковців виконували на такому рівні, що звичайні вчителі боялися туди йти. Про Чорнобиль: Той факт, що ключові рішення про розвиток атомної енергетики приймали такі люди, як Славський, Доллежаль та Александров-творці радянських бомб-зробив вибір на користь РВПК (графітово-водяних реакторів) не тільки природним, а й неминучим... "РВПК народився в системі дефіциту й амбіцій, винахідливості і фаталізму, секретності і пропаганди." Майбутнє...належало водно-водяним реакторам....Однак безпечне майбутнє забарилося, і небезпечне минуле наздогнало Доллежаля та інших членів радянського ядерного істеблішменту. Сталося це в місті під назвою Чорнобиль. Рижков не заперечував цього, але через кілька днів вирішив заборонити постачати до Москви продовольство з районів, які постраждали від чорнобильської радіації. Решти Союзу ця заборона не стосувалася. Для прибічників атомної енергетики ризик аварій-це настільки дражлива тема, що слово "аварія" жодного разу не вжили в "Історичному нарисі атомної енергетики", підготованому Всесвітньою ядерною асоціацією.

Сергій Плохій, як завжди, дуже професійно й доступно пояснює складні історичні процеси. Він розкриває причини російської агресії, аналізує дії путіна і ставлення світу до України. Особливо цінним для мене було те, як автор пов’язує теперішнє з минулим, показуючи, що ця війна — не випадковість, а наслідок тривалих імперських амбіцій Росії. Плохій дає зрозуміти, що цей конфлікт — не лише про території чи політику, а й про ідентичність, боротьбу за свободу й гідність. Книжка читається легко, хоча тематика дуже важка. Мені сподобалося, що автор не лише аналізує події, але й розмірковує над майбутнім. Думаю, ця книжка важлива для прочитання кожному, вона змушує замислитися не лише про нашу боротьбу, але й про місце України у світі та нашу відповідальність перед майбутніми поколіннями.

⠀ Я взяла цю книжку насамперед через прізвище Плохія на обкладинці, одного з найвідоміших українських істориків, чиї книги "Брама Європи", "Ялта" і "По червоному сліду" сподобалися дуже. Ця книжка їм поступається, хоча виявилося, що Плохій автор лиш одного розділу. ⠀ Ця книжка стане вам у нагоді, якщо ви лиш трошки пам'ятаєте про козаків з шкільної програми. І загалом вона справляє враження підручника для підлітків. ⠀ Про козацтво тут інформації багато - від походження слова і появи перших козаків аж до смерті останнього кошового. Книга гарно структурована: є розділи про основні поняття, географічне розташування, найважливіші битви, список гетьманів і кошових отаманів. Читач має можливість дізнатися, якою були Січі і як формували табір під час облоги і нападу. Що їли, у що одягалися і чим воювали козаки. ⠀ Книжка багата ілюстраціями, на жаль, трохи маленькими і не дуже якісними. У сучасних реаліях можна було б зробити QR-коди з посиланнями на карти, гравюри та інші візуальні елементи, що доповнюють оповідь. ⠀ Ще один мінус - повтори. При чому не повтори фактів, а фрагменти тексту, з мовленнєвими зворотами, що трапляються не один раз. Схоже на не надто ретельну вичитку. ⠀ Найбільше мені сподобався розділ про культуру авторства Плохія.

На перший погляд книга - про співпрацю радянців із американцями під час Другої світової – цілком конкретний проект "Шаленець" (Frantic): авіабази на Полтавщині, відкриті у квітні 1944 р. для американських пілотів і механіків. Ця американо-радянська «колаба» забезпечила човникові бомбардування, що дозволяли американцям злітати з Британії чи Італії, бомбити німецькі об'єкти на території окупованої Європи і замість повертатися, тобто бути прив’язаним на шворку у "півбака", приземлятись на базах українського Лівобережжя. Красивий, здавалося б проект, і момент у книзі, де описано як на Полтаву і Миргород заходили американські "летючі фортеці" реально вражаючий (фоточки красунчиків Boeing B-17 Flying Fortress є у Вікі), але книга зовсім не про те. Це не історія співпраці як така, це її точна протилежність – історія принципової несумісності американського (читай ширше – західного) світогляду / способу мислення / сприйняття дійсності із радянською формою життя. Що цікаво, Сергій Плохій пише, по суті, документальну розвідку – книга практично повністю базується на документах. Автор працює з архівними джерелами: американськими – це особисті листи, спогади, документи щодо операції «Шаленець» відомі раніше; та радянськими – архіви КГБ і документи очевидно специфічного характеру – хто б сумнівався, що параноїдальні радянці візьмуть «союзничків» під ледве чи не герметичний «ковпак». До речі, мене оце «радянці» аж ніяк не дратувало – треба ж якусь нейтральну назву для мешканців «страни совєтов». Що дратувало увесь час, так це визначення радянських громадян як «росіян». Це якраз зрозуміло – автор досить дисципліновано слідує за записами своїх американських героїв, не надто правлячи їх формулювання і враження з точки зору сучасного історика. Тому маємо «росіян» на Полтавщині (не без них, звісно, та все ж) або дуже специфічне визначення українського модерну Полтавського музею як «необароко» – прийнятно як враження американського офіцера і наче здрастє у історичній розвідці (підручникова ж пам’ятка, робота Василя Кричевського). Втім, у більшості випадків талант Плохія «впіймати» емоцію у архівних документах просто захоплює. Він дуже круто передає настрій із цих документів: американці, особливо попервах, так наївно прагнуть подобатись, оця готовність грати за правилами гри господарів – наприклад, їхні жахливі застілля з тостами. «Як жива» у тексті вийшла непробиваєма дубова впевненість молодих, вихованих вже комсомолом радянських солдат і офіцерів у правильності і кращості їх соціалістичної системи. От прямо "іііі-хі-хі-хі" коли радянці переконали американців, що їх кирзяки кращі за черевики – американці замовили своїм тиловикам скількись там шкіряних чобіт. Або коли радянські система намагалась взути американців із курсом долара до рубля – амери вперше за війну відчули себе бомженятами, бо не могли собі дозволити ресторан у Полтаві. І що взяти з капіталістів – американці організували комівояжерську торгівлю в степах України – попередньо саморобні каталоги поширювали. Ну красунчики ж! Запам'ятались побутові непорозуміння: наскільки різне бачення "бардаку" – коли радянці шоковані незаселеними під лінієчку солдатськими ліжками, а американці – немитими руками на маршруті "тубзик-столовка". Проте недовга співпраця не просто виявила такі курйози, а показала конфлікт глибоко відмінних світоглядів та цінностей. Як на мене, дві найбільш показові історії – це задушене заради амбіцій Сталіна Варшавське повстання 1944 р., а також і боротьба за повернення додому американських військовополонених. Політичні ігрища Сталіна і їх роль у поразці Варшавського повстання з усіма його жертвами аж ніяк не секрет, але тут – точка зору американців, їх нерв, коли вони знають, що можуть допомогти, але не отримують радянських дозволів підняти літаки у повітря, навіть для передачі вантажів із допомогою (такі дозволи лише для скидання допомоги надійшли аж через п’ять тижнів від початку повстання). Інша історія – про ставлення до своїх бійців. На фінальному етапі війни Полтавська база повинна була стати американським представництвом для витягання військовополонених із радянської зони окупації у Європі. Показово, що радянців всіх своїх полонених вважали зрадниками, екстраполюючи це ж ставлення на американців. Звідси – осатаніння офіційного Вашингтона, аж до обурених телеграм Рузвельта особисто Сталіну через затримки у переправці додому і жахливими умовами для визволених полонених. І у відповідь – роздратоване невдоволення радянців, для яких, підозрюю, це не було навіть дрібною підлотою дорогим союзникам, вони просто не розуміли "а що такоє?". Так що якщо комусь цікаві саме військові подробиці операції «Шаленець», у книзі їх не надто багато, набагато більше політики, просто прекрасне і дотошне пояснення світоглядної несумісності «совка» і «вільного світу».

Доступне, але при цьому глибоке та всебічне дослідження історії України від давніх часів до сьогодення. Надважлива праця для того, щоб глибше зрозуміти коріння та розвиток української нації та її значення в європейській історії. Обов’язково до прочитання для кожного українця.