Книжка — вогонь, особливо з огляду на те, що чимало її фігурантів живі, здорові і все ще огризаються. Перші 200 сторінок нуднуваті, бо заснування династії не так цікаво, навіть коли йдеться про виробництво валіуму. Але вже про бізнес по оксиконтину — дуже захопливе чтиво, 450 сторінок пролітають непомітно, судіть самі:
"Незабаром лікарі почали виписувати транквілізатори "Рош" при такому комічно широкому спектрі станів, що один лікар, пишучи про валіум у медичному журналі, запитав: "А коли ми не використовуємо цей препарат?"

"Для рекламіста нові транквілізатори були ідеальним продуктом, хімічною необхідністю для тривожного сучасного життя, або, як дехто називав їх, "пеніциліном від депресії".

"Однак відмінність між залежністю і псевдозалежністю, вочевидь, була радше семантичною, аніж клінічною. Якщо ви переживаєте напади болісної ломки між прийомами препарату, то не зовсім правильно називати це "больовою залежністю". "Немає ніякої різниці, - сказала Марта Вест про свою дедалі більшу залежність від оксиконтину.-"Тобі стає зле, коли ти припиняєш його приймати... "Наркозалежний" чи "псевдозалежний" - називайте це як завгодно. Проблема та сама. Ви не можете припинити приймати його."

"Маєр дуже цікавився іще чинною на той час програмою "Пердью" з видачі пацієнтам "стартових" купонів на безкоштовний місячний запас оксиконтину."

"Проте він наполягав на тому, що оксиконтин був високоефективним знеболювальним засобом.
- Але те, ефективний він чи ні, залежить також від інших чинників, таких як зловживання,- зауважив Томпсон. Я маю на увазі, що можна вбити когось і позбавити його болю. Але ж це не буде ефективним, чи не так?"

"- Опіоїдна криза - це, посеред іншого, ще й притча про дивовижну здатність приватної індустрії підривати державні інституції."

Я навіть не очікувала, що мені настільки сподобається. Але це дуже цікаво, автору вдалось не перевантажити текст технічними деталями та датами, але дуже детально розказати важливі факти та описати події. Чесно, я в захваті і від стилю, і від теми, дуже класна книжка. Суть її зазначив сам автор уже в післямові, але дуже влучно: "Попри те, що великі аварії завжди локальні і стаються в межах юрисдикції конкретної країни, їхні наслідки незмінно міжнародні."
Ось кілька важливих і цікавих для мене цитат з тексту:
Про Киштим: У помешканнях вони перевірили меблі й особисті речі. В одній квартирі вони знайшли надзвичайно радіоактивну колиску, склепану з металевих труб, що їх викрали з плутонієвого заводу за місяці, а то й роки до аварії-черговий приклад хронічного дефіциту в радянській економіці. Дитина, яка спала в колисці, померла. Те саме сталося і з матір'ю, яка за нею доглядала. Батько був дуже хворий.

Про Британію: Перший британський атомний комплекс отримав славу найкебетнішого міста в країні. Якщо порахувати людей із науковими ступенями, він був одним із найосвіченіших місць у Британії. До того ж там навчалися дуже розумні діти — успішність у тамтешніх школах була вищою, ніж будь-де. Один колишній учень пригадував, що в його школу не могли знайти вчителя фізики:домашні завдання діти ядерних науковців виконували на такому рівні, що звичайні вчителі боялися туди йти.

Про Чорнобиль: Той факт, що ключові рішення про розвиток атомної енергетики приймали такі люди, як Славський, Доллежаль та Александров-творці радянських бомб-зробив вибір на користь РВПК (графітово-водяних реакторів) не тільки природним, а й неминучим... "РВПК народився в системі дефіциту й амбіцій, винахідливості і фаталізму, секретності і пропаганди." Майбутнє...належало водно-водяним реакторам....Однак безпечне майбутнє забарилося, і небезпечне минуле наздогнало Доллежаля та інших членів радянського ядерного істеблішменту. Сталося це в місті під назвою Чорнобиль.
Рижков не заперечував цього, але через кілька днів вирішив заборонити постачати до Москви продовольство з районів, які постраждали від чорнобильської радіації. Решти Союзу ця заборона не стосувалася.

Для прибічників атомної енергетики ризик аварій-це настільки дражлива тема, що слово "аварія" жодного разу не вжили в "Історичному нарисі атомної енергетики", підготованому Всесвітньою ядерною асоціацією.

Мені книжка не сподобалась, автору вдається влучно формулювати цікаві думки, але поєднати їх у книжку, по моєму, не вдалось.
Початок схожий на Оскара Вайлда за афористичністю, і це мені дуже зайшло, але тут нема ні сюжету, ні зв'язної якоїсь історії, тому все це не тримається купи, на жаль. Звісно, автору добре зміг показати по кожній країні проблематику вибору "старих добрих часів", але ж це ніяк не втілено в сюжет і не розвинено, просто привід поговорити.
Ближче до фіналу роман скочується в абсурд, навіть є діалог між 2 бабцями, що сприймається як діалог між подружжям у п'єсі абсурду Ежена Іонеско "Голомоза співачка". У фіналі взагалі якийсь набір банальностей про бібліотеки як часосховище, про забуття війни як причина її повторення.
Мушу також зауважити, що це книжка антирадянська, але проросійська. Росія тут лізе з усіх щілин, від згадок Чехова з Євтушенко і алюзій до текстів Толстого до повернення територій референдумами (і це максимальний рівень іронії, який автор собі дозволив у критиці). Мені таке не до душі.
Двічі на книгу пасаж про Цюрих, що виглядає як реклама евтаназії — такої поки унікальної швейцарської послуги, на кшталт банків, сиру і годинників.
Одним словом, заповідалось на інтелектуальну гру розуму про колективну та індивідуальну пам'ять, а переросло в есе про різні часи різних держав, і то досить схематичними мазками

Це була довга подорож, адже я читала по 1-2 оповідання за раз, відкладала, переключалась на інші книжки, але поверталась, щоб поритись в цій шкатулці з коштовностями ще і ще. Оповідання різні за жанром, довжиною, сетингом, але в кожному є щось заворожливе, як завжди у Бредбері. Найбільше вразило оповідання "Вишивання", дуже жаске. Дуже люблю його оповідання про космос.
І хочу поділитись кількома цитатами-перлинками, знайденими в цій скрині скарбів:

- А я завжди гадав, що Бог може бути тільки серйозним.
- І при цьому створити качкодзьоба, верблюда, страуса і людину? Я вас прошу! -- засміявся отець Перегрин.

Коли дівчина закохується, вона зовсім втрачає глузд. Саме на це й попадається чоловік. Він думає: "О, яка мила й дурненька дівчина, вона кохає мене, одружуся-но я з нею". Він одружується з нею, а одного чудового дня прокидається й бачить: вся замріяність його дружини кудись щезла, повернувся весь її тверезий глузд і висить тепер, як білизна, по всьому будинку. Отак чоловік і опиняється мов на безлюдному острові, сам-один у квартирі, з фатою у руках, що раптом перетворилася на ведмежий капкан, з метеликом, що перевтілився в осу.

Якби початок вечері затримався ще хоч на мить, картопля б охолола, а бабуся-навпаки.

Людям, як автомобілям, час від часу треба перевіряти гальма; гальма своїх відчуттів, розумієте мене? І акумулятори, і вогні, і реакцію, і ставлення до життя

Неочікувано приємний скандинавський детектив з елементами трилера. Трішки кліповий за структурою розділів, але ми зараз десь так і сприймаємо інформацію, тому мені було дуже ок