Прекрасна книжка: де треба, похмура, де треба, драматична, де треба, кумедна чи добра, але вся пронизана світлом та м"яким гумором.

З мінусів - муляло як камінчик у взутті слово "позавіч" по тексту. Бо в контексті численних діалогів і реакції на почуте напрошувалось "повз вуха", але то дрібниці.

Отже, чудова книга, рада, що автор пише ще, ось кілька яскравих для мене цитат з неї:
"Зміни часто починаються з найтихішого шепоту, який однодумці доводять до реву".
"- Не думаю, що людські голови сприяли б сну чи душевному здоров"ю пана Бейкера, попри те, що їх зроблено з пап"є-маше.
- Людські голови? - пробелькотів Лайнус.
Люся зітхнув.
- Голови моїх ворогів. Папа римський, Євангелісти, які відвідують церкви. Ну, розумієте, як у нормальних людей.
Лайнус не був певен, що Люся розуміє значення слова "нормальний", але вирішив не озвучувати цієї думки.
"- Їх не можна вбивати, бо це роблять серійні вбивці, а якщо вони вже мертві, то я не можу бавитися їхніми останками, бо кепсько пахнутиму.
- І?
- І це погано.
- Наступного разу почнемо із цього,- сказав пан Парнас. - Звучатиме більш людяно.
- Це обмежує мою креативність,- пробурмотів Люся."
"- Дякую.
- За що?
Він збирав докупи думки.
- За більшість речей.
- Вичерпно.
- Так я не забуду чогось важливого."
"- Так. Це...прикро. Ми застрягаємо у своїх бульбашках, і, хоча світ широкий і загадковий, ці бульбашки, на, жаль, відділяють нас від нього. - Вона зітхнула.- Але це так просто, бо рутина заспокоює. Завжди одне й те саме. Коли бульбашка лускає, часом важко осягнути все, що прогавили. Може бути страшно. Дехто навіть бореться, щоб повернути все назад"

Для відповідальних батьків читати цю книгу - наче трилер: і відірватись не можна, і прибити декого хочеться, і дух перехоплює від того як же так можна. Те, що діти виросли пристойними людьми в такій сім"ї - не інакше як чудо, бо ж мати такий приклад перед очима і так потерпати протягом дитинства від голоду, холоду і не опуститись на дно - це неймовірно.

Як мамі мені здається, що левова доля тих негараздів, які спіткали цю родину, все ж вина матері. Бо для мене особисто читати про такі дикі факти було боляче:
"Вечорами вона ходила насупленою і щось бурмотіла собі під ніс. Уранці прокидалася пізно і вдавала, що захворіла. Ми з Лорі та Браяном мали стежити за тим, щоб вона все ж уставала, одягалася і вчасно приходила до школи.

- Я - доросла жінка, - говорила мама майже щоранку. - Чому я не можу займатися тим, чим хочу?
- Бути вчителем - це благородно й весело, - відповідала Лорі. - Тобі сподобається з часом."

"Одного голодного вечора... ми всі сиділи у вітальні, намагаючись не думати про їжу. Мама лежала на своєму дивані й час від часу зникала під ковдрою. Під час одного з таких разів Браян уважно подивився на неї.
- Ти щось жуєш?- запитав він.
- У мене болять зуби, - сказала мама, але очі в неї забігали, вона роздивлялась кімнату, уникаючи наших поглядів... Браян зірвав з неї ковдру. На матраці біля мами лежала велетенська, "сімейного розміру", плитка шоколаду...Вона вже з"їла половину плитки."

"Здавалося, мама ледь стримує сльози.
- Не засмучуйся, мамо. Я писатиму.
- Я засмучена не тим, що сумуватиму за тобою,- промовила мама. - Я засмучена тим, що ти поїдеш до Нью-Йорка, а я залишуся тут. Це несправедливо."
Були в мене кілька питань по перекладу, бо трохи різали око формулювання "неможливо зростити пристойну зграю овець чи іншої худоби, неможливо навіть виростити просапні культури, хіба що в такій кількості, що вистачить прогодувати свою родину."
Книгу щиро раджу, бо дуже цікава.

Дивний роман, дуже легко читається, але післясмак...

Я абсолютно не зрозуміла, що хотіла сказати мені авторка. Звісно, у 50-ті роки в США бути жінкою було складно, якщо взяти шлюб з чоловіком, поганим як людина. Але та героїня якраз таки справилась із ситуацією, зберегла себе, і щиро жаль, що ми не знаємо подробиць як саме склалась її доля. А от героїня з 2018 року якась недотепа на всіх напрямках: робить дурниці на роботі, бреше чоловікові та подрузі, та й сама собі врешті, маючи про тому всьому всі можливості, відкриті для жінок у 21 столітті. Тобто ситуація у неї в рази краща, але, на мій погляд, вона зовсім не дає собі ради, хоч і має претензії до інших (переважно за ті ж проступки, що чинить і сама). Тому книжка мені лишила велике поле для роздумів та дискусій.

P.S. Якщо вам близька тема їжі та її готування, боронь Боже вам брати в руки цю книгу. Рецепти жахливі, навіть з поправкою на час (як можна споживати страву, інгредієнтами якої є готовий грибний суп , молоко, консервований тунець, варений горох і картопляні чипси, я не розумію). Про варене печиво я взагалі промовчу))