Для мене це роман під девізом "Лізь на цю кляту гору, лізь, бо потім ти забудеш як ледарював біля басейну, але пам'ятатимеш як подолав і себе, і гору". Я подолала і пишаюсь собою та нашим клубом.
Це справді Великий Американський Роман, він довго тягнеться, але потім клац, і раптом тобі відкривається сенс книги, відлущується все зайве, в чому ти тонув читаючи, але без чого не досяг би того розуміння і прозріння у фіналі.
На відміну від Кінга (автора багатьох Великих Американських Романів) в цій книзі багато позитивних героїв, мої улюблені мої — Ден і бабуся, кожен хотів би мати такого вітчима і бабцю
Героїзм головного героя — Овена Міні — був для мене не дуже переконливим, як і судячи з тексту для самого автора: описані сімейний міф про його непорочне зачаття, боротьба з директором школи як головним злом з нищенням майна в процесі, героїчна очікувана смерть, але в туалеті, — це ж все знецінення його вчинків по суті. Дуже неоднозначна і суперечлива персона.
Суттєвий недолік книжки — відсутність м'якого гумору, дотепів. Але тут багато вбивчої іронії та сарказму і це явний плюс:
Ось кілька цитат стилю автора, які хочу лишити собі в пам'яті:
Усі прояви сучасної культури, демонстровані телебаченням, на думку моєї бабусі, свідчили про те, як ціла нація стрімко скочується в прірву, як катастрофічно погіршується наше психічне і духовне здоров'я, наскільки близьким є остаточний занепад. Я більше ніколи не бачив, аби бабуся читала книжки, але вона часто на них посилалася, ніби літературні твори залишалися для неї священними скарбницями, сакральними храмами мудрості, які телебачення розграбувала та закинуло.

"-Навіщо вона так багато п'є?- спитав я Овена.
- ЕСТЕР ВИПЕРЕДЖАЄ СВІЙ ЧАС. - відповів він.
- Що це значить? - здивувався я. - Нам що, очікувати на появу покоління п'яниць?
-НАМ СЛІД ОЧІКУВАТИ НА ПОКОЛІННЯ ТИХ, КОГО НЕ ВДОВОЛЬНЯТИМЕ ДІЙСНІСТЬ, — відповів Овен.- А ПОТІМ БУДЕ ЩЕ, МОЖЕ, ДВА ПОКОЛІННЯ ТИХ, КОМУ БУДЕ НА ВСЕ ПОКЛАСТИ,- додав він."

"У "Книзі загальної молитви" в розділі "Ритуал поховання померлих" є примітка, що стосується поводження парафіян...церкви. Ця примітка, як на мене, є дуже мудрою. "Заупокійна служба споріднена з великодньою, — написано там. - Повного значення вона набуває у зв'язку з воскресінням. Оскільки Ісус воскрес із мертвих, ми всі також воскреснемо. Тому служба позначена радістю. Ця радість, однак, не означає, що людське горе суперечить християнському духові".

Прекрасна книга. Автор пише про страшні та сумні речі, але робить це так тонко, що ти і дізнаєшся чимало, і жахаєшся тому, що дізнався, і відірватись неможливо. Цей роман глибокий і цікавий водночас, а це таке рідкісне поєднання. І переклад неймовірно хороший.
Ось кілька цитат з книги, які хочу лишити собі в пам'яті:
"У бідноти, в якої злидні не мали б лишити місця для ганьби, ганьба триває навіть довше, ніж життя. Приниження - їхня єдина спадщина, й виплачують її копійками впертої гордості.

-Ти знав, що їх цього вчать? У приватних школах. Прикидатися життєрадісним ідіотом, поки не стиснеш суперникові горло. "Старий друже" те, "як мило" се. Тільки вони готові вирізати пів Індії, щоб і далі пити чай.

Незабаром вони опинились на Нижньому цвинтарі тварин, де Вінгфілди правили своїм улюбленцям зворушливо-шанобливі похорони, яких не забезпечували своїм орендарям."

Гірка книга. Автор пише щиро, але на якомусь етапі втомлюєшся від концентрації негараздів. Та й фізіологічних та особистих проблем тут явно через край. Якби письменник взявся за інший матеріал, ніж власне життя, можливо, це було б краще. Під фінал взагалі пожалкувала, що взялась читати.
Я не буду спойлерити про факти, але можете самі оцінити чи готові ви читати щось подібне:
"День святого Валентина схожий на розваги за попереднім записом — романтичний еквівалент щорічного сплаву на байдарках для знудженого відділу продажів.
Я пішов з медицини, а через кілька місяців розлучився — і схоже це було не на відривання пластиру, а на виривання колючого дроту, яким щільно мене обмотали. Сумно, що шлях до власного щастя зазвичай вимощений розбитими серцями інших людей — а може, так просто здається кожному егоїстові."
Я не очікувала від цієї книги сміхоти чи розваги, але виливання на сторонню людину багатьох неапетитних та навіть трагічних подробиць (це купа тригерів взагалі-то) - теж не самий чесний варіант.

Прекрасна позитивна історія. Авторці дуже ювелірно вдалось оповісти не дуже оригінальний сюжет, але і в гріх манірності чи моралізаторства не впасти, і щирість та простоту оповіді зберегти. Дуже затишна книжка, добра і з гумором.

Я читала цю книгу вдруге після досить довгого періоду І вона мені сподобалась як перший раз, як неспішна історія пошуків, з вампірським вайбом, переплетіння етнографії з історією, в епістолярному жанрі, і другий раз, оскільки при другому читанні мене ця книжка переважно забавляла.
Вона фантастична не стільки наявністю вампірів, скільки легкістю пересування героїні з громадянством Угорщини по всьому світу у 1955 році: від США до Туреччини.

І там ще є купа смішних епізодів:
- як історик з оксфордською освітою відчайдушно шукає книжку Стокера як джерело знань про захист себе.
- як посіпака вампіра видирає в 1955 році з каталогу бібліотеки всі картки про роман "Дракула" Стокера, адже цей роман вперше був опублікований у 1897 році, і на середину ХХ століття його вже надрукували тисячі примірників
- документи знаходяться як роялі в кущах, вони різного датування і дуже багатьма мовами , але- о, чудо!- завжди хтось люб'язно і без труднощів їх перекладає, і навіть зацитовані в книзі не містять жодних архаїзмів текстах.

Фінал авторка зіпсувала по суті, за це оцінку довелось знизити.

Але для мене суттєвий плюс книжки був і лишився в тому, що архіви - це майже повноцінний і самий часто згадуваний персонаж книги, тому книга просочена атмосферою бібліотек, старих книг, таємних знань.

ЇЇ не варто читати в поспіху, бо неквапливість оповіді тоді дратує. Але якщо час не тисне, то можна насолодитись текстом повною мірою