Саллі Ґрін

Вже пройшло дуже багато часу з того моменту, як я дочитала цикл, а я й досі повертаюсь думками до нього.
⠀
Мені болить душа за долю головних героїв.
Мені болить серце за любовну лінію.
Мені болить абсолютно все за те, що історія закінчилась.
⠀
Чи це справедлива книжка 💯 - ні! Чи вона жорстока 💯 - так! Чи мають герої шанс на щастя - ну тут я вию просто 😭
⠀
«Напівлихий» - це щось максимально нове, незвичне і бездоганне.
⠀
Сюжет - пушка!
Постійні протистояння білих і чорних магів. Тяжка доля напівкровок в цьому середовищі і все це описано так професійно і круто, що відірватися неможливо.
⠀
Герої - це взагалі щось не з цієї планети. Всі! От просто всі вони гідні існування. Кожному з них авторка приділили необхідну кількість уваги і ми отримали дійсно неперевершений результат.
⠀
Це дуже гірки книги. Безжалісні. Ідеальні.
⠀
Перша частина крута.
Друга трошечки слабкіша.
А третя для мене взагалі виявилась найкращою❤️
⠀
Родинні відносини, дружба, любов, ЛГБТ лінія, пригоди, бійки, магічні здібності і море моїх сміху і сліз (в третій частині я ридала вголос).
⠀
Раджу всім! Абсолютно!
⠀
В улюблені і найкращі року✨
Є серіал від #netflix (мені він не сподобався).

В останній частині розгорілась справжня війна між Альянсом та Соулом і його Ловцями. Це вже не те, що було в першій чи другій частині, все значно серйозніше: гине багато людей, дуже багато крові. У книзі описується війна та її наслідки. Я б навіть сказала, що ця частина більше для дорослих, ніж для підлітків. Обмеження книга має у 16+ років.

Ця частина знайшла якийсь особливий відгук у мене, оскільки ми зараз теж живемо під час війни. Багато з описаного відбувається з нами в реальності. А думки героїв є близькими.

Водночас авторка у своїх книгах показує, що інколи важко поставити межу між білим та чорним. У її книзі Чорні маги обʼєднуються з Білими. Чи можливо це в реальному житті? Часом справді важко визначити, що є поганим, а що хорошим. Однак інколи - це очевидно.

Ця книга читається якось набагато швидше за дві попередні, які також були дуже динамічними, але тут сторінки пролітають зі швидкістю світла. Якщо чесно, не дуже розумію, що на це вплинуло: чи то я вже краще втягнулася у сюжет, чи хотіла швидше дізнатися фінал, чи стиль авторки став краще?

А він таки став краще, якщо порівнювати з першою книгою. Мені здається, додалось більше описів, якихось зворотів, насиченості сюжету, більш глибокі думки. У перших частинах героям вдалось все якось дуже просто, тоді як у кінці другої та третьої вони справді зіштовхуються із серйозними викликами.

Фінал книжки, як і загалом вся історія, був дуже динамічним. А ще - дуже 💔💔 загалом і вся трилогія доволі сумна, тут багато моментів несправедливих, через які хочеться сумувати. Але фінал взагалі розбив серце.

Якщо говорити про всі три книжки, то очевидно, що остання мені сподобалась найбільше.

Загалом історія непогана. Перша частина може не дуже сподобатися, але далі стає краще, цікавіше й більш насичено та серйозно.

Мені пощастило читати другу частину відразу після першої, тому мої спогади були свіжі. Але якщо ви будете читати пізніше, не переживайте - у перших розділах авторка коротко про все читачам нагадує з «Напівлихого».

Мені подобається в Натанові те, як він намагається постійно триматися на позитиві: шукати його в деревах, птаха, тиші. Натан помішаний на своєму батькові. Він хоче бути з ним, він хоче довести тому, що не буде його вбивати. Спочатку мені не зрозумілі були ці почуття. Чому його так тягне до батька, який не зʼявлявся 17 років, не допомагав і не підтримував. Але це можна пояснити ставленням «білих» до Натана: вони самі загнали його в цей кут. Тож тепер цікаво спостерігати, на яку сторону зрештою стане головний герой і кого він обере. Адже, що білі чаклуни жахливо ставились до нього, що його батько, чорний чаклун, нехтував ним і вбивав багатьох людей.

Ця книга недаремно називається «Напівдикий», адже в ній Натан намагається опанувати свій Дар, а саме перетворення на звіра. А звір дикий, він жадає вбивати, хоче вижити. Тож і Натан почувається таким же: диким.

У другій частині простежується ЛГБТ-тема, яка почалась ще в першій, але тут більш яскраво виражена.

Якщо порівнювати з першою, то друга мені подобається трішки більше. Тут і Натан поводиться по-іншому, його дії та думки вже більш дорослі й це навіть виражається в тексті, адже він написаний від першої особи. Мені здається, що друга частина більш пропрацьована та продумана. Вона стала більш «епічною». Якщо перша частина була більше зосереджена на емоціях Натана, то в цій уже простежується більш загальний мотив, вимальовується боротьба союзу всіх відьмаків та відьом проти режиму, який їм не подобається. Тобто маленька боротьба Натана із системою переросла у глобальну війну:на жаль, із жертвами та наслідками.

Фінал книжки мене здивував. Було дуже неочікувано, все змінилось на 180 градусів.

Загалом ця частина також читалась дуже легко та захопливо. Вона динамічна за рахунок оповіді від першої особи та великій кількості сюжетних поворотів. Мені ще сподобалось в цій частині описи різних місцевостей, де бували герої, це додало їй атмосферності. Але також у цій частині більше жорстокості, більше вбивств, крові - не даремно у назві є слово «дикий», такою і була ця частина (в хорошому сенсі).

Мені відразу дуже легко пішла ця книга, читалось на одному подиху, можливо, через те, що у хорошому сенсі слова книга проста. Вона написана в переважній більшості від першого обличчя, тому основний акцент зроблено на відчуттях героя.
⠀
Ми занурюємось в історію Натана. Він - син Білої чаклунки та могутнього Чорного відьмака. І це його прокляття. Адже вже з дитинства Рада вирішила, що він не може мати нормальне життя, оскільки невідомо, якої магії в ньому все ж таки більше.
⠀
Все починається не так і погано, але з кожним новим разом приходять нові Оповіщення від Ради, які мають все більше обмежень. А коли Натану виповнюється більше років, його взагалі відривають від родини й садять у клітку. Його мета - втекти звідти, знайти батька, отримати свої Дари, щоб стати відьмаком. Та це не просто, зважаючи на всі страхування Ради і на його охоронців.
⠀
Це фентезійна історія, але в цій частині мені якось не вистачало «декорацій», які б краще розповіли про устрій світу, де відбуваються події. Ми знаємо, що це світ, де є темні й білі чаклуни, а є люди, яких називають фейнами. І це, по суті, все. Хоча з іншого боку - ніби й цього достатньо, щоб зрозуміти суть. Ще одне питання: як Натану так легко вдалось втекти від Ловці? усю книгу всі тільки й говорять про те, які вони класні, крім того, вони дуже пильно стежили за Натаном все його життя, але він легко втік і переховувався від них, майже не докладаючи зусиль. Це було якось дуже просто.
⠀
Загалом книга мені сподобалась. Було читати її цікаво, адже авторка постійно тримає інтерес: що буде з Натаном? Чи отримає він Дари? Чи побачить свого батька?
⠀
Книга дуже динамічна й тому читалась мені швидко. Насправді перша частина дуже сумна, адже Натану доводиться пережити багато важких подій: втрата матері, ненависть сестри, булінг у школі, постійні заборони й ніби розмежування його з іншими, ніби він «істота», а не людина. Вибір, як жити, зробили за Натана, не давши йому навіть слова. Його загнали у клітку, начепили ярликів, дали тавро - саме Білі маги зробили з нього того, ким він стає упродовж книжки.
⠀
Тому читаючи, мені було цікаво спостерігати за тим, як змінюється Натан та як він досягає своїм цілей.
⠀
Ця історія була для мене незвичною, новою. Мені здається, я ще не читала подібного, що теж підігрівало інтерес. Незвично ще було через оповідь, адже деякі розділи були написані відсторонено, їх розповідав головний герой, але звертаючись до себе на «ти»: ти робиш те, ти думаєш про те і так далі.