Книга, яку можна читати як жовтневий адвент — по розділу щодня, адже кожен день тут має свою таємницю, свій відтінок темряви й магії ? Історію розповідає… пес ?, на ім'я Нюх, який є вірним помічником самого Джека Різника. Уже з цього моменту розумієш, що історія буде неординарною, дивакуватою і дуже в дусі Гелловіну. Але з перших сторінок стає зрозуміло: усе не зовсім так, як очікуєш. Це не просто моторошна пригода чи жахастик, а ціла Гра, яка розгортається в ніч Гелловіну між тими, хто відкриває і хто закриває Ворота. Нюх — спостережливий, кмітливий і по-своєму людяний оповідач. Його завдання — дізнатися якомога більше про суперників і допомогти своєму хазяїну здобути перемогу. І все це на тлі осінніх туманів, хрусткого листя й нічних дощів, коли кожен шелест може бути знаком, а кожна тінь — учасником Гри. Желязни майстерно створює атмосферу, яку буквально відчуваєш фізично: запах вогкості, холод у повітрі, шурхіт кроків по мокрій траві. Це не просто фентезі — це відчуття осені, застигле між сторінками. Проте мушу сказати — книга виявилася зовсім не такою, як я очікувала. Я думала, буде щось більш динамічне, криваве, з нотками містичного трилеру. А натомість отримала повільне розгортання подій, де важливіше спостереження, ніж дія. Але, мабуть, саме в цьому і її шарм — вона ніби заохочує не поспішати, смакувати атмосферу й чекати тієї самої Ночі у самотньому жовтні.

Знаю, багатьом не подобається кінцівка цієї історії, і об'єктивно вона справді дещо слабка, але мене це зовсім не розчарувало. Мені сподобався задум: свого роду кросовер із різними відомими персонажами, як-от Дракула, Франкенштейн, Джек-Різник, які готуються до загадкової гри, утворюють союзи та змови. Оповідь ведеться від імені собаки, що додає історії загадковості й цікавості. Єдине, чого мені не вистачило — це обсягу. Хотілося б більше деталей, контексту. Гадаю, таку хорошу ідею можна було б перетворити на повноцінний роман, сторінок на 400–500.

Книжка "Ніч у самотньому жовтні" насправді дуже розчарувала. Купила, бо задум у автора був реально хороший, але, як говорять, реалізація підвела. 1. Дуже скудні діалоги, по типу: 1.1 — Як воно? — Нормально. — Он як. — Еге ж. (Базовий діалог, який буде повторюватися кожні 5-10 сторінок) 1.2 — Добривечір. — Добривечір. — Багато патрульних. — Так. — Щось трапилося напевне. — Напевне. 1.3 — Він у чаші. — Чаші? — Чаші. Чаші з пентограмою На увесь час прочитання книги у Вас буде відчуття, наче тваринам в цій книзі спеціально обмежили словниковий запас. 2. Розтягування самої "соковинки" сюжету, і що там відбувається — нормальна практика в містичних історіях, але в цій книзі тобі до самого кінця не будуть казати, навіщо герої зривають клапті одежі з людей чи навіщо розкидуються кістками. 3. Не відчуваєш ніяких емоцій до героїв, бо їх усіх зробили однаковими. Однаковий стиль розмови та однакові в усіх характери. Загалом, ставлю 1 зірку за ідею.

Це моє перше знайомство з письменником Роджером Желязни. Все, що я знала про книгу - це те, що історія від імені фамільярів популярних монстрів ? Книга написана у вигляді щоденника, який веде один із головних героїв повісті - собака на ім'я Нюх, чиїм господарем виступає відомий на весь світ Джек Різник. Відлік починається з 1-го жовтня та закінчується 31-им числом, саме тому від книги віє прохолодним осіннім вайбом. Початок для читача трохи загадковий, адже для нас занадто багато недомовленостей, у той час, як герої знають, про що йде мова та задають головне питання "Ти в грі?". Що це за гра, які в неї правила - це поки для нас прикрито занавіскою таємниці, ми лише спостерігачі. Мені було цікаво розбиратися, який фамільяр якому монстру належить. Тут ви зустрінете старих знайомих - графа Дракулу, відьму, доктора Франкенштейна тощо. Окрім того, для любителів Лавкрафта тут є майже ціла глава, яка присвячена чисто цьому. Для тих, хто не шарить, буде складно читати та зрозуміти потік думок про древніх богів ? Книга трошки специфічна, рекомендувати всім не стану. Проте тим, хто любить загадкову хеловіновську атмосферу - милості прошу завітати в гості до Нюха!

Книга буде корисною для шанувальників, адже допоможе із візуалізацією замку Амбера із його численими кімнатами, ходами, галереями, а також образів принців і принцес Амбера. ( Особливо мене здивувало як виглядає Мерлін, я його іншим уявляла)

У мене вже увійшло у звичку купувати кожну наступну видану книгу Роджера Желязни та не надто зволікати із читанням (лише двотомник "Хронік Амбера" поки не вписуються в цю схему, але то тимчасово й лише через об'єм ?). Поки розчарувань не траплялось і "Дороговкази" не стали винятком. Однак це однозначно найнезвичніша і найзаплутаніша книга. Є книги-головоломки, що змушують добряче попітніти, припасовуючи перемішані шматочки пазлу в одну картину. Тепер уявіть, що кілька картин, котрі розповідають послідовну історію, розбили на пазли, скинули в одну коробку і перемішали. Тепер треба визначити, який шматок до якої картини належить, зібрати усі картини, ще й розкласти їх у правильній послідовності, щоб зрозуміти суть історії. Поки ж усе вперемішку, спробуй вгадай, чого стосується той чи інший окремий пазлик. Ось так і з книгою: минуле, теперішнє, майбутнє, тут, там, колись чи вже ніколи, застаріле майбутнє, нове минуле, те, що могло колись бути, і те, що, можливо, ще буде ?‍?… Тут навіть головний герой достовірно не знає хто він такий і чого насправді прагне. Уявіть собі, що існує ціла множинність варіантів майбутнього, а кожній миті передує багато ліній минулого, що "час - це суперавтобан із численними в'їздами-з'їздами, магістралями і другорядними трасами". Мапи постійно міняються, а де на той автобан заїхати, де з'їхати, куди повернути й де розвернутися, мало хто відає - лише особливі люди, що мають з Дорогою певну спорідненість. Дорога дозволяє мандрувати часом вперед й назад, створюючи нові відгалузки, нові реальності, проте не в кожну з них можна потрапити: якщо окремими гілками не користуються, ті поволі занепадають і віднайти їх стає неможливо. Головний герой, Ред Доракін, усе свідоме життя мандрує Дорогою, продирається між ймовірностями. Він бував і перевізником, і хрономаніпулятором. Його веде пошук. Кого? Чого? - він і сам достеменно не знає. Ред невгамовний, досвідчений, розумний і небезпечний. А ще саморуйнівний - жодні перешкоди й небезпеки не в змозі змусити його з'їхати з Дороги чи утримати від пошуку відповідей. В книзі вдосталь й інших персонажів з найрізноманітніших епох і локацій. Ось лише декілька з них: неперевершений монах-убивця, психований кіборг, напрочуд складна інопланетна вбивча машина, що "створена нищити будь-що - від окремого вірусу до цілісінької планети", маркіз де Сад, тиранозавр і дракони, а ще дві неймовірно харизматичні й проникливі книжки зі штучним інтелектом. Хтось намагається вбити Реда, хтось врятувати і допомогти, а дехто просто випадково трапляється йому на шляху. Та що б не трапилось і як би не склалися обставини, його синій "Додж"-пікап і далі мчатиме Дорогою. Десь там його чекає "останній поворот на Вавилон, там знак із синім зикуратом"...

Люблю книги Желязни, обожнюю його стиль. Замовила чергову новинку, навіть не читаючи анотації ?. Цього разу науково-фантастична історія заносить нас у постапокаліптичний світ майбутнього Землі. Після Триденного інциденту (деталі якого згадуються лиш поверхнево), планета лежить у руїнах. Материки поплавлені і радіоактивні, придатними для життя залишились не так багато територій, рештки людства, що ще не покинули Землі, зосередились переважно на островах. Безліч нових видів істот та найдивовижніших мутантів тварин і людей заполонили більшість інших територій. Місцями здається, що давні грецькі міфи відродились після майже загибелі Землі, що боги, герої й потвори з легенд знову зійшли у наш світ. Небагато було бажаючих залишатись на спустошеній планеті і відроджувати занепалу цивілізацію. Веґійці, як мудра старша раса, дозволили людям розселитися на їхніх планетах, жити й працювати в їхніх містах, морських і на суходолі. Бо ж навіть така розвинута культура, як веґійська, має потребу в тій праці, що її роблено руками з протиставленим великим пальцем. А ще оті синьошкірі з кумедними йменнями і з ряботинням немовби од віспи були причаровані руїнами Землі: "Є певні чари у планеті, що вся як великий музей". Люди знайшли притулок на чужих планетах, але були там лиш найнижчою кастою. Ті, що залишились, теж піддавались кастовому поділу, але все ж залишались панівною расою на Землі. Проте все більше територій її переходило у власність веґійців, стаючи своєрідним туристичними курортами. Декого це турбувало, більшості було просто байдуже… Головним героєм, від імені якого ведеться розповідь, є Конрад Номікос - комісар із мистецтва, архівів і пам'яток планети Земля. З виду йому не більше 30, але зовнішність його оманлива, ще й химерна: кульгавий, кошлатий, на лівій щоці пурпурна пляма через лишай-мутант, очі різні - каре і синє. Але володіє він непересічною силою та є значно старшим, ніж здається. Він розумний, впевнений у собі, спостережливий, кмітливий і передбачливий. А ще зухвалий, зверхній, цинічний і безцеремонний, коли справа стосується його безпосередніх інтересів. Саркастичний, не цурається ризику й кидається на зустріч небезпеці без вагань. Мабуть, так і личить особі з високим потенціалом живучості та дуже багатим життєвим досвідом, відомій під багатьма іменами особистостей з іноді кардинально протилежними поглядами, цілями і пріоритетами. Але його можна також охарактеризувати як доброго, чесного, шляхетного, відданого, вірного, надійного, гідного довіри й позбавленого особистих амбіцій. Розмірений й спокійний останнім часом плин життя Конрада сколихнула поява веґійця, котрий зібрався писати про рештки Землі. Корт Міштіґо - галактожурналіст, заможний і впливовий. Саме Номікоса він обрав за гіда для експурсії по Стародавніх місцях: спершу Єгипет "з його мулом, пилом та мертвими божествами-півзвірами", далі за планом Греція, що "кишить легендами, сповнена небезпек" та ще декілька локацій ретельно складеного маршруту. До гурту також увійшли асасин, поет-лавреат, науковець, політик і дві жінки, обидві певною мірою пов'язані з минулим Конрада. Їхня подорож тривала кілька днів, але вони виявилися надзвичайно насиченими на події і круто змінили життя всіх учасників експедиції, стали визначальними для майбутнього планети й вплинули навіть на вихідців з Землі і представників прадавньої галактичної культури, а також на подальші стосунки обох рас. Книга гарна, оригінальна й цікава. Подібна в дечому на інші прочитати книги Желязни. Є тут трохи "Проклін-зони" і "Ночі у самотньому жовтні", є й крихта "Джека Тіньового". А ще вона дещо нагадала мені "Кантику для Лейбовіца" Волтера М. Міллера-мол. Та найбільше тут давньогрецької міфології, що відчувається ледь не на кожній сторінці. Все це приправлено філософськими, політичними, й морально-етичними питаннями. Описи постапокаліптичного світу вражають, дивують і лякають. Як і інші роботи Желязни, книга красномовна й дуже атмосферна.

Читала вже давно онлайн і от нарешті купила новенький примірник. Одна з найкращих історій в моїй бібліотеці.