Друга частина трилогії "Провісники" ще глибше пробирається мені у серце й відмовляється забирати звідти геть😅 Я відчуваю себе, як Фіц, коли він намагався заборонити Нічноокому підходити до Оленячого замку, а той сказав: "Ти забороняєш? Ти забороняєш? Забороняй вітрові віяти на твоє кам'яне лігво, або траві рости довкола нього. Маєш таке саме право. Ти забороняєш!" От так і я намагаюся не думати про цю трилогію та не страждати через неї, а вона така: "Ну, ти пробуй, пробуй, але навряд чи у тебе щось вийде")))
У "Королівському вбивці" читача чекає ще більше придворних інтриг, політичних ігор, епічних битв, складних життєвих рішень, магії, нових почуттів та прив'язаностей, дикого запалу, відчуття безвиході та безнадії. Але у третій частині цього ще більше, тому планка завжди росте😌
Мені дуже подобається ріст головного героя у цій частині. В якийсь момент він вже й сам не розуміє, хто він. То Барріч ставиться до нього як до хлопчика на побігеньках (яким він і був майже все дитинство), то як до принца (в момент, коли він закричав до вартового, який назвав Фітца бастардом: Бастард? Скажи "Фітц Чіверлі, син принца Чіверлі". Кажи негайно!, я аж написала збоку на сторінці: урив😁) Я вже й не можу вирахувати стільки тут Фітцу років, але таке відчуття, що він уже старець: стільки всього звалилося на його плечі, стільки всього він пережив (і скільки ще попереду🥲)
Особливо люблю те, як Фітц формує для себе поняття "почуття обов'язку". Якщо у першій частині він робив усе, що йому сказано, бо він людина короля й так має бути, то в цій він вже віднаходить власну мотивацію. У діалозі з Моллі він пояснює, чому не може просто спалити всі мости та втекти з нею. Так, це було б набагато легше для нього та приємніше. Втекти від цієї боротьби, інтриг, постійної загрози смерті кудись в глибину суходолу та жити щасливе життя з коханою. Але любити для нього означає боротися, а не тікати. Він любить свій народ, любить Моллі, отже має всіма силами захистити їх від червоних кораблів. Бо хто зна: може, якщо він втече зараз, то в майбутньому пірати прийдуть за ним та його ідилічним життям з Моллі та дітьми навіть на край світу?
Мені дуже імпонують герої з таким мисленням. Мене вже не вражають та не дивують ті, що готові "весь світ спалити заради коханої". Мене морально знищують історії про таких, як Фітц. Які готові спали себе, пожертвувати своїм щастям, спокоєм, здоров'ям, майбутнім. Буквально кожною дорогою річчю в житті заради своєї країни та народу. Навіть якщо ці люди ніколи не дізнаються про його жертву. Навіть якщо вони будуть навіть ненавидіти чи зневажати його. Мабуть, ці роздуми навіть більше стосуються третьої частини. Але чи у першій та другій книгах Фітц не чинив так само? Мій улюблений книжковий чоловік. Назавжди.
Окремо хочу подякувати Робін Гобб за Нічноокого. Адже нічого не рятувало так мою менталку, як Нічноокий! Мій улюблений герой, любов до якого я навіть не можу виразити словами. Гарний гумор? Він ним володіє ✅️ Сила? Скільки перекованих він вбив? Отож-бо й воно✅️ Відданість? Приходить на допомогу навіть не чекаючи, поки Фітц попросить✅️ Впертість, цілеспрямованість, готовність відати всього себе заради рідної людини✅️ Трошки не знає, що таке приватність, і може спілкуватися лише ментально, але то таке, маленькі особливості😅 Я вже не раз читала про зв'язок людини з твариною у книзі, але стосунки Фітца та Нічноокого — це щось на зовсім іншому рівні. А те, що вони називають себе зграєю — це не просто слова, це реальність. Глибшого та міцнішого зв'язку між персонажами я ще певно не зустрічала. На цьому фоні тьмяніють і стосунки Фітца з Баррічем, і з Моллі, і з Веріті, і з Чейдом, і з Блазнем... А в третій частині нас чекає ще більше емоційних гойдалок з цими двома шибениками: тому запасаюся стікерами, щоб відмічати всі їхні спільні моменти та хустиночками, щоб витирати сльози🥲
Я не фанатка товстунців. Я не фанатка повільної та розміреної оповіді. Але Робін Гобб змусила мене закохатися в цю трилогію навіть попри це. Бо те, наскільки майстерно вона описує людські (і не тільки) почуття, створює об'ємний, цікавий, логічний та детальний фентезійний всесвіт, проводить героїв через неймовірні страждання та випробування (але це не відчувається як дешева сльозовижималка!) — все це дарує мені неймовірні насолоду та комфорт під час читання.
Хочеться просто влягтися у ліжко, заварити чайничок чаю, відкрити цю книжку та зануритися у життя Фітца. Ходити за ним як тінь. Коли він страждає від своїх перших романтичних почуттів, розривається між бажанням та обов'язком, готується до битви, бігає вночі з Нічнооким, жартує з кухаркою на кухні, звітує своєму принцу в очікуванні, доглядає коней з Баррічем, п'є чай з Пейшенс та Лейсі, сперечається з Блазнем, готує план помсти Регалу, таємно зустрічається з Чейдом, працює на кораблі, їздить в інші герцогства, виконує таємні місії... І робить просто все можливе, щоб врятувати своє королівство⚔️
Анонім
Котолог
