Я просто в захваті від цієї книжки. І хоч люблю всім серцем "Арістотель і Данте пізнають таємниці Всесвіту", але ця частина просто неймовірна. Про це, зокрема, свідчить те, що я ревіла над нею добрі пів години.

В книжці розповідається про Арі - хлопця, який завжди намагався бути тихим і невидимим. Проте, закохавшись у Данте, він змінився. Несподівано для себе Арі починає знаходити нових друзів, дає відсіч кривдникам, наважується відстоювати власну гідність.
Хлопці намагаються проторувати собі шлях у світі, який відмовляється їх приймати і розуміти.

Було просто неймовірно спостерігати за їх дорослішанням, сумом, дружбою, коханням. І все це на фоні епідемії СНІДу, який забрав життя тисячі людей.
І хоч місцями книжка була дуже болючою і сумною, але водночас пронизаною любов'ю. І не тільки коханням, а і любов' ю до своїх друзів, сім'ї, до пустелі та грози.
Ця книжка точно стане однією з найкращих для мене. Хочеться, щоб якомога більше людей її теж прочитали.

А завершити хочу цитатою, яка дуже мені відгукнулася.
"- Чому ми постійно мусимо боротися?
- Бо ми звикли до такого способу мислення, який навіть мисленням не можна назвати. Ми не здатні бути вільними, бо не знаємо, як звільнити тих, кого поневолили. Ми ані на крок не наблизилися до справжньої Свободи. Можливо, ми, люди, вважаємо, що цінність нашої свободи зменшиться, якщо хтось інший теж її здобуде. А ще ми боїмося. Боїмося, що коли хтось забажає мати те саме, що вже є в нас, то відбере в нас те, що належить нам і лише нам. Але скажи, до прикладу, кому належить держава? А планета? Мені хочеться вірити, що колись ми усвідомимо: Земля належить нам усім. "

Напишу коротко - ця книжка хоч дивна та химерна, але варта того, щоб її прочитали. Сюжет тече плавно і повільно, любовної лінії майже немає, але це чудово. Це просто книжка про книжки і все.

Ця історія була дуже дивною. Спочатку я геть нічого не розуміла і мені було важко і нудно. Якісь монстри, сіль, яка змінює людей, божевільні вчені, боги. Описи монстрів були такі яскраві, що іноді було страшно читати її перед сном, бо уява в мене багата.

Але десь із середини я, нарешті, влилася у сюжет і почала щось розуміти, навіть, знаходити якісь відсилки на історію України. Вона стала більш динамічною та цікавою, я почала знаходити задоволення під час читання.

Ця книжка є достойним представником жанру фантастика і я пишаюсь, що українські автори пишуть такі твори. Скажу чесно, ця книжка сподобалась мені значно більше за "Дюну" Герберта.

Книжка не сподобалась. Весь сюжет крутиться навколо того, що жінка може вбити чоловіка, якщо він їй не подобається і бути сильною та самодостатньою, але, якщо в неї немає дітей, то вона бідна і нещасна, і, взагалі, як їй жити на цьому світі.

В книжці є дві сюжетні лінії — теперішнє і минуле. Історія, яка відбувалася в минулому була ще більш-менш цікавою, але кінець підвів. Саме тут і розповідається про аптекарку, яка допомагала жінкам позбутися своїх чоловіків. І раптом вона знайшла собі ученицю. А теперішня була взагалі жахливою і майже беззмістовною. Тут головна героїня з розбитим серцем приїхала до Лондона, полізла у багнюку біля Темзи і знайшла склянку для ліків. І вирішила розкопати історію цієї склянки.

Але, можливо, Комусь ця книжка і сподобається.

Спочатку я пішла на фільм. І от залишається 20 хвилин до кінця, атмосфера напружена, майже кінець... і починається повітряна тривога. Тому на наступний день я відвідала книгарню і придбала цю книжку. Спочатку мене насторожила передмова, де режисер вибачався за те, що фільм не схожий на оригінальну історію. Але я вирішила, що то невелика зміна сюжету, як це зазвичай і роблять при зйомці фільму. Але ні. Це абсолютно різні історії. Спільним є лише головний герой і метод вбивства.

Сама по собі книжка також чудова. Як і у всіх творах Агати Крісті, здогадатися, хто вбивця неможливо. Але сама історія здалася мені якоюсь затягнутою і нудною.
Можливо це було через те, що спочатку я дивилася фільм. Він мені здався більш цікавим і непередбачуваним.