Ой, леле, що тут робиться?! 😱 Перша книга залишила по собі приємні враження та бажання ще більше дізнатися про Сірий Орден в цілому, та про кожного з Характерників окремо. Але почавши читати "Тенета війни" я одразу зрозуміла, що настрій книги цілковито інший: проблеми, змови та зради чекають на кожного в Ордені. В другій книзі відбувається "стрибок у часі" і ми бачимо наших героїв не юними новачками, а бійцями які пройшли війну з усіма її наслідками. Автор дуже добре показав яким шляхом може піти розвиток людини за певних умов, бо не всі можуть втримати благородство як в душі, так і в діях. Та й загалом в другій частині доля нікого не жаліє. Весь Сірий Орден опиниться на межі знищення, в герої ще й самі собі додають проблем. Ця книга з тих які я починаю читати жваво, але чим ближче до фіналу і чим чіткіше стають обриси майбутнього тим більше сповільнюється тема читання. Я ніби відтягую неминучий кінець. Дурненька, він все одно прийде і доб'є тебе. І фінал прийшов такий, що терміново треба продовження, бо треба знати, що з героями за яких я так переживаю все добре, що Орден вистоїть і переможе своїх ворогів. Раджу ✅

"Пісня дібров. Літопис сірого ордену кн. 3" П. Дерев'янко Після другого розділу я лежала вдивилася в стіну. Після третього - хотіла випити 100 грам і запити їх валер'янкою. Далі я просто прийняла все те, що відбувається... Одже, фінал. Кінець історії лицарів які йдуть по вовчий стежці. Гетьманат розриває війна і внутрішня гризня, характерників майже знищено і тільки Северин, Пилип, Ярема та Гнат можуть перемінити хід подій. Мені з першої книги було до душі як автор будує оповідь та розкриває героїв і ця частина стала логічним продовженням їх історій. В книзі багато моментів, які перегукується з сучасністю. Тут на нас чекає і війна, і захоплене місто, яке звільнять, і прифронтові території, і біженці (привіт всім ВПО). В історії багато болю і самопожертви, але також і ній є світле майбутнє. Хоча щоб побачити майбутнє, нам спочатку треба пізнати минуле. І тут автор не підвів: клубки з сюжетних ниток розмотувалися і розповідали правду про першого характерника, про його долю та останнє прохання; про Гаада, його задум і про причини цього задуму. Я отримала відповіді на свої запитання, а також отримала фінал в який вірю. "Пісня дібров" стала болісним завершенням чудової історії про дорослішання та дружбу і я щиро раджу всім шанувальникам фентезі та сучасної української літератури❤️

Прочитала «Аркан вовків», книга дуже сподобалась . Так захопив сюжет, що я не могла відірватися, поки не дочитала. Хоча, я завжди вважала, що фентезі не мій жанр🙈 Сюжет не перенасичений всілякими вигаданими персонажами, а основна стародавні міфи з українського фольклору. І альтернативна історія, в який з часів Богдана Хмельницького існує суверенна держава. А ще, можна полюбити «Аркан вовків» тільки за те, що Московії в книзі, просто, не існує👏. Так, колись вона була, але її захопила орда!

Це книга-німа істерика. Німа, бо вже не вистачає сил на сльози і ридання.❤️‍🩹 . Це книга про одночасне *ненавиджу* і *люблю*, *злюсь* і *захоплююсь*, *хочу про неї кричати* і *просто хочу мовчати і ні з ким не розмовляти*. . Ви гадаєте, що Ви просто дочитаєте книгу і покладете її на полицю? Ні, то вона прочитає Вас, перекроїть душу, розіб*є серце, введе у транс і навіть тим, кому Ви не надто симпатизували - Ви будете співчувати.💔 . Я розуміла, що вовчі стежки доведуть до фіналу не всіх,..але наскільки майстерно і глибоко описані хвилини агонії перед переходом на інший бік.. Тепер, якщо я не знатиму як описати емоцію із суміші сліз, радості, болі, глибокого замислення і гучного мовчання - я знатиму, що так звучить Пісня дібров.. . Не зважаючи на все, я дуже хочу, щоб ця трилогія стала чимсь, що зараз ми називаємо *Класикою літератури*! . Павле, дякую Вам за ці емоції! Дякую Вам за п*ятьох характерників, які знайшли місце у моєму серці,❤️🐺 особливе дякую за брата Варгана і брата Павича.❤️‍🔥 Дякую Вам за службу! І..нехай Мамай допомагає! . Ось..знову звучить Аркан!

Ніч срібної клямри має померти разом з нами! А з останньою перегорнутою сторінкою має померти й таємниця Рахманової родини, власне, з якої і починається відлік історії про неймовірних характерників Чому померти? Бо я відмовляюся вірити, що з викриттям справжньої причини становлення Сірого Ордену, закінчується ціле життя, яке я, завдячуючи панові @pavlo_derevianko, прожила разом із кожним героєм Кожного із п’ятірки відважних я любила по-своєму: когось материнською любов’ю, когось - із підлітковим захопленням, когось - із вірою в існування ідеального чоловіка, когось - будучи заручницею власних почуттів Помираючи від Звіра з Пилипом, блукаючи Потойбіччям із Северином, ризикуючи найдорожчими із Гнатом, страждаючи через власну совість із Яремою, шукаючи саму себе із Савкою, пробачаючи із Максимом… Із кожним я втрачала частинку себе, і водночас - знаходила "Пісня дібров" - це аж ніяк не фінал, бо насправді це прощання! Прощання, яке рве серце! Завершальна частина виявилася аж достобіса подібною до нашої реальності: вона про ціну вибору, про біль, що не минає, навіть коли війна всередині ніби-то вже й завершена. Вона про звіра, якого не завжди можна вбити, але якого потрібно навчитися тримати на ланцюгу Тут діброви співають не для втіхи - вони голосом землі оплакують тих, хто пішов, і тих, хто залишився жити з пам’яттю Тут магія тісно переплітається з людською крихкістю, а сила - з безпорадністю І саме в цій частині болить найбільше Я не хочу відпускати цих героїв Не хочу ставити крапку на Літописі, бо Сірий Орден став не просто історією, він став досвідом, шрамом, молитвою і піснею, що ще довго бринітиме всередині І якщо ця ніч таки має померти, то лише для того, щоб назавжди залишитися зі мною🖤

Якщо існують книги, здатні перевернути враження від більш-менш стандартних тропів сучасної української літератури та внести щось нове в українське фентезі (а при цьому ще й гідні бути І екранізованими, І перекладеними)... То сама не вірю, що я це кажу, але така книга існує. Пані й панове, "Літопис Сірого Ордену" по праву заслуговує на всі ці звання. Попри хибне перше враження, що надто сильно спочатку відчувається "Ефект Гаррі Поттера" і всіх персонажів наче кудись по черзі розпихають (геть-чисто як по факультетах Гоґвортсу ^^), подальші події в цій книжці такі, що жодному першокурснику б не наснилося. Щонайменше два моменти, в яких ти думаєш, що все ДУЖЕ погано і воно надриває тобі сприйняття, - і одразу автор примудряється знайти вихід із ситуації. Чого тільки вартує схема, де герой, який буквально зв'язував головну четвірку персонажів разом, раптово, ще до кінця ти сама звикнути не встигла - зникає. І решті доводиться якось поратися без нього, а потім він знаходиться в такому стані... що ти мимоволі думаєш: "А чи на краще, що його взагалі отак знайшли?..." Але особисто мені страшенно подобається те, що всі герої Павла Дерев'янка БЕЗ ВИНЯТКІВ живі. І не просто говорять такою мовою, що: по-перше, це чиста українська; по-друге, різноманітна! з усіх куточків України, направду, та ще й жива, а не суто книжкова. Така, якою ГОВОРЯТЬ, розумієте? І нарешті, кожен зі своїми переконаннями, недоліками і навіть упередженнями - змінює їх хтось впродовж книги чи лишає незмінними, ти однаково проживаєш усі незручні моменти чи моменти об'єднання усією собою. А коли вже починаєш уявляти, як би ці герої виглядали на екрані чи у додаткових історіях, якби авторові здумалося їх написати... о, тоді приходить остаточний висновок: ЦЕ. ВАРТІСНА. РІЧ.

Останні 100 сторінок на одному подиху) Герої різні, цікава подача їхніх життєвих перипетій, роздуми. Трилогія в саме серденько💕

Ступила на вовчу стежку... і сповна насолодилася читанням розкішного українського фентезі Перша книга трилогії "Літопису Сірого Ордену" - це альтернативна історія року 1845, де Український Гетьманат, на щастя, не укладає невольницької угоди з московією, яка була захоплена Смарагдовою ордою, ставши потім її частиною, та зміг встояти проти Польщі Тут, до речі, пригадуємо, кому присвячений цей твір: Захисникам і Захисницям України І якщо без подробиць, то впродовж всього читання мене розпирала гордість, настільки ж крута все-таки нація українців Як вміло ми можемо давати відсіч ворогам зовнішнім і внутрішнім, дотримуватися присяги, традицій та звичаїв, поважати одне одного, щиро дружити, палко кохати і бути вірними собі, Богу та Україні В книзі це все є, проте тут є набагато більше, ніж здається на перший погляд Автор розповідає про лицарів Сірого Ордену, характерників, воїв-вовкулаків, сіроманців, які живуть, аби служити державі, обороняючи українські землі Якось славетний козак Мамай наважується на відчайдушний крок - ступити на стежку проклятих, аби захистити свою землю; вже по його смерті його ж таки найвідданіші джури започатковують Сірий Орден, який потім воює рука в руку із військом Січовим на благо рідної землі Орден має свої звичаї і жорсткі/жорстокі правила, страшні таємниці і обряди, які не кожному до снаги Та попри це все кожен з воїнів-характерників повністю усвідомлює всю відповідальність свого рішення і на все життя ступає на вовчу стежку Всі випробовування, ініціації та перипетії молодих новобранців показано через призму біографії Северина Чорнововка, який, взявши за приклад вічну боротьбу за справедливість своїх батьків, не бачить для себе іншого шляху, як піти тим самим шляхом - стати характерником Разом із 16-річним Северином проходять ініціації і ще четвірка вірних побратимів, які зрештою стають більше ніж просто друзями один для одного, здійснюють великі подвиги, вражають своєю щирістю і непорушним єднанням Вони занадто різні за своїми психотипами, соціальним становищем та регіональною приналежністю Що їх поєднує та як їм вдається боротися проти найголовнішого і найстрашнішого Звіра? Читайте у романі і нехай допоможе вам Мамай!