«Аркан вовків. Літопис Сірого Ордену» — книга, яка пахне лісом, ніччю й небезпекою. Атмосферна, темна, жива. Захопила з перших сторінок і залишила сильний післясмак. Дуже сподобалась — українське фентезі, яким хочеться пишатися 🐺📚

Ой, леле, що тут робиться?! 😱 Перша книга залишила по собі приємні враження та бажання ще більше дізнатися про Сірий Орден в цілому, та про кожного з Характерників окремо. Але почавши читати "Тенета війни" я одразу зрозуміла, що настрій книги цілковито інший: проблеми, змови та зради чекають на кожного в Ордені. В другій книзі відбувається "стрибок у часі" і ми бачимо наших героїв не юними новачками, а бійцями які пройшли війну з усіма її наслідками. Автор дуже добре показав яким шляхом може піти розвиток людини за певних умов, бо не всі можуть втримати благородство як в душі, так і в діях. Та й загалом в другій частині доля нікого не жаліє. Весь Сірий Орден опиниться на межі знищення, в герої ще й самі собі додають проблем. Ця книга з тих які я починаю читати жваво, але чим ближче до фіналу і чим чіткіше стають обриси майбутнього тим більше сповільнюється тема читання. Я ніби відтягую неминучий кінець. Дурненька, він все одно прийде і доб'є тебе. І фінал прийшов такий, що терміново треба продовження, бо треба знати, що з героями за яких я так переживаю все добре, що Орден вистоїть і переможе своїх ворогів. Раджу ✅

"Пісня дібров. Літопис сірого ордену кн. 3" П. Дерев'янко Після другого розділу я лежала вдивилася в стіну. Після третього - хотіла випити 100 грам і запити їх валер'янкою. Далі я просто прийняла все те, що відбувається... Одже, фінал. Кінець історії лицарів які йдуть по вовчий стежці. Гетьманат розриває війна і внутрішня гризня, характерників майже знищено і тільки Северин, Пилип, Ярема та Гнат можуть перемінити хід подій. Мені з першої книги було до душі як автор будує оповідь та розкриває героїв і ця частина стала логічним продовженням їх історій. В книзі багато моментів, які перегукується з сучасністю. Тут на нас чекає і війна, і захоплене місто, яке звільнять, і прифронтові території, і біженці (привіт всім ВПО). В історії багато болю і самопожертви, але також і ній є світле майбутнє. Хоча щоб побачити майбутнє, нам спочатку треба пізнати минуле. І тут автор не підвів: клубки з сюжетних ниток розмотувалися і розповідали правду про першого характерника, про його долю та останнє прохання; про Гаада, його задум і про причини цього задуму. Я отримала відповіді на свої запитання, а також отримала фінал в який вірю. "Пісня дібров" стала болісним завершенням чудової історії про дорослішання та дружбу і я щиро раджу всім шанувальникам фентезі та сучасної української літератури❤️

Прочитала «Аркан вовків», книга дуже сподобалась . Так захопив сюжет, що я не могла відірватися, поки не дочитала. Хоча, я завжди вважала, що фентезі не мій жанр🙈 Сюжет не перенасичений всілякими вигаданими персонажами, а основна стародавні міфи з українського фольклору. І альтернативна історія, в який з часів Богдана Хмельницького існує суверенна держава. А ще, можна полюбити «Аркан вовків» тільки за те, що Московії в книзі, просто, не існує👏. Так, колись вона була, але її захопила орда!

Це книга-німа істерика. Німа, бо вже не вистачає сил на сльози і ридання.❤️‍🩹 . Це книга про одночасне *ненавиджу* і *люблю*, *злюсь* і *захоплююсь*, *хочу про неї кричати* і *просто хочу мовчати і ні з ким не розмовляти*. . Ви гадаєте, що Ви просто дочитаєте книгу і покладете її на полицю? Ні, то вона прочитає Вас, перекроїть душу, розіб*є серце, введе у транс і навіть тим, кому Ви не надто симпатизували - Ви будете співчувати.💔 . Я розуміла, що вовчі стежки доведуть до фіналу не всіх,..але наскільки майстерно і глибоко описані хвилини агонії перед переходом на інший бік.. Тепер, якщо я не знатиму як описати емоцію із суміші сліз, радості, болі, глибокого замислення і гучного мовчання - я знатиму, що так звучить Пісня дібров.. . Не зважаючи на все, я дуже хочу, щоб ця трилогія стала чимсь, що зараз ми називаємо *Класикою літератури*! . Павле, дякую Вам за ці емоції! Дякую Вам за п*ятьох характерників, які знайшли місце у моєму серці,❤️🐺 особливе дякую за брата Варгана і брата Павича.❤️‍🔥 Дякую Вам за службу! І..нехай Мамай допомагає! . Ось..знову звучить Аркан!

Ніч срібної клямри має померти разом з нами! А з останньою перегорнутою сторінкою має померти й таємниця Рахманової родини, власне, з якої і починається відлік історії про неймовірних характерників Чому померти? Бо я відмовляюся вірити, що з викриттям справжньої причини становлення Сірого Ордену, закінчується ціле життя, яке я, завдячуючи панові @pavlo_derevianko, прожила разом із кожним героєм Кожного із п’ятірки відважних я любила по-своєму: когось материнською любов’ю, когось - із підлітковим захопленням, когось - із вірою в існування ідеального чоловіка, когось - будучи заручницею власних почуттів Помираючи від Звіра з Пилипом, блукаючи Потойбіччям із Северином, ризикуючи найдорожчими із Гнатом, страждаючи через власну совість із Яремою, шукаючи саму себе із Савкою, пробачаючи із Максимом… Із кожним я втрачала частинку себе, і водночас - знаходила "Пісня дібров" - це аж ніяк не фінал, бо насправді це прощання! Прощання, яке рве серце! Завершальна частина виявилася аж достобіса подібною до нашої реальності: вона про ціну вибору, про біль, що не минає, навіть коли війна всередині ніби-то вже й завершена. Вона про звіра, якого не завжди можна вбити, але якого потрібно навчитися тримати на ланцюгу Тут діброви співають не для втіхи - вони голосом землі оплакують тих, хто пішов, і тих, хто залишився жити з пам’яттю Тут магія тісно переплітається з людською крихкістю, а сила - з безпорадністю І саме в цій частині болить найбільше Я не хочу відпускати цих героїв Не хочу ставити крапку на Літописі, бо Сірий Орден став не просто історією, він став досвідом, шрамом, молитвою і піснею, що ще довго бринітиме всередині І якщо ця ніч таки має померти, то лише для того, щоб назавжди залишитися зі мною🖤

Якщо існують книги, здатні перевернути враження від більш-менш стандартних тропів сучасної української літератури та внести щось нове в українське фентезі (а при цьому ще й гідні бути І екранізованими, І перекладеними)... То сама не вірю, що я це кажу, але така книга існує. Пані й панове, "Літопис Сірого Ордену" по праву заслуговує на всі ці звання. Попри хибне перше враження, що надто сильно спочатку відчувається "Ефект Гаррі Поттера" і всіх персонажів наче кудись по черзі розпихають (геть-чисто як по факультетах Гоґвортсу ^^), подальші події в цій книжці такі, що жодному першокурснику б не наснилося. Щонайменше два моменти, в яких ти думаєш, що все ДУЖЕ погано і воно надриває тобі сприйняття, - і одразу автор примудряється знайти вихід із ситуації. Чого тільки вартує схема, де герой, який буквально зв'язував головну четвірку персонажів разом, раптово, ще до кінця ти сама звикнути не встигла - зникає. І решті доводиться якось поратися без нього, а потім він знаходиться в такому стані... що ти мимоволі думаєш: "А чи на краще, що його взагалі отак знайшли?..." Але особисто мені страшенно подобається те, що всі герої Павла Дерев'янка БЕЗ ВИНЯТКІВ живі. І не просто говорять такою мовою, що: по-перше, це чиста українська; по-друге, різноманітна! з усіх куточків України, направду, та ще й жива, а не суто книжкова. Така, якою ГОВОРЯТЬ, розумієте? І нарешті, кожен зі своїми переконаннями, недоліками і навіть упередженнями - змінює їх хтось впродовж книги чи лишає незмінними, ти однаково проживаєш усі незручні моменти чи моменти об'єднання усією собою. А коли вже починаєш уявляти, як би ці герої виглядали на екрані чи у додаткових історіях, якби авторові здумалося їх написати... о, тоді приходить остаточний висновок: ЦЕ. ВАРТІСНА. РІЧ.

Останні 100 сторінок на одному подиху) Герої різні, цікава подача їхніх життєвих перипетій, роздуми. Трилогія в саме серденько💕