Хоч до першої частини я ставлюся досить прохолодно, друга захопила мене значно більше. Відчувається разюча різниця в стилі оповіді між ними. Тенета війни це вже не підліткова історія, а розповідь про людей, скалічених війною, тут багато жорстокості. У кожного свої страхи, свої хиби й демони, що ятрять душу. З одного боку, морально було непросто проживати разом із ними всі події, адже багато моментів, пов’язаних із війною, боляче відгукувалися. А з іншого - я неймовірно захоплювалася тим, яких персонажів створив автор. Вони змушували мене злитися, закипати від обурення, співчувати, відчувати огиду та все ж вболівати за них. Тут герої вже не милі хлопці. Вони здатні на підступні й жорстокі вчинки, але водночас можуть бути шляхетними та відважними. Обожнюю таких живих і неоднозначних персонажів

“…Але навіть прокляті душі можуть мріяти”. Найкраща книга січня для мене. Після неї хотілося зупинитися. Просто подихати. Пережити все те, що осіло всередині. Фінальна частина «Літопису Сірого Ордену», яку я відкладала до останнього. Бо знаєте, є історії, де страшенно хочеш дізнатися, чим усе закінчиться — і водночас не хочеш прощатися з улюбленими героями. Після другої книги я то вимагала спойлерів, то просила мовчати, бо хотіла пройти цей шлях сама. Мене розривало від емоцій і невизначеності. І от я нарешті дочитала. Це найсильніша частина для мене. Вона звучить інакше. Глибше. Болісніше. Якщо ви, як і я, любите спойлери — не ведіться. Закривайте вушка, перемотуйте відео й дізнавайтеся все самі. Воно того варте. Перший беззаперечний плюс — структура. Це ніби багато маленьких історій всередині великої оповіді. Другий — тут усе пояснено. Усе завершено. Усе деталізовано. У попередніх частинах у мене було безліч питань: хто? чому? як? коли? А тут мене ніби посадили за столик, дали філіжанку чаю й спокійно, як дитині, розповіли історію про п’ятьох хлопців, які колись були веселими джурами, а тепер побачили більше, ніж багато хто бачить за все життя. Тут немає простих рішень. Є постійна боротьба — із собою, з ворогом, з обставинами. І щось обов’язково зачепить саме вас. Бо це вже не просто історія. Багато з цього ми прожили самі. Хтось став переселенцем. Хтось пішов боронити нашу землю. Хтось утратив найдорожче. Хтось зрадив — і заплатив свою ціну. У кожного своє. Маємо що маємо. Я обожнюю цих персонажів. Навіть коли вони дратували чи робили щось аморальне, хотілося просто обійняти їх і з материнською турботою сказати: «Ну шо ж ти, баранча таке?.. Така бідося. Але моя бідося». А інколи я просто усміхалася: «Думав, що в мене тупий ніж, — відповів Гнат. — А виявилось, що в мене тупий я». Бо всі ми трошки Гнат. У кожному герої я знаходила щось рідне. Щось тепле. Щось дуже своє. Я ще довго думатиму про Пилипа, про Савку та Катрю — вони мої улюблені. І обов’язково повернуся до першої книги — до мого любого Захара. Пане Павле, я довго не могла вам пробачити… за що ж ви так? Ця книга не раз перевертала мене. Ламала мої теорії. Вела манівцями до простої істини, яку я не бачила спочатку. Я блукала, як Савка у лабіринті думок. Хотіла вийти — і не могла. Та якщо чесно, і не хотіла. Зупинялася, заспокоювалася — і гортала далі. «Пісня Дібров» стала для мене знаковою. Неочікуваною. Дуже особистою. Я щиро хочу, щоб колись цю історію гідно екранізували — щоб навіть ті, хто не любить читати, змогли поринути у цей світ і зустрітися з його героями. А поки що моя вовча стежка добігає кінця. І я безмежно вдячна за цю путь 🖤

Найгірше в цій книзі те, що вона ОСТАННЯ. Так не хотілося розлучатися з героями та їхніми історіями. Для мене це найкраще українське фентезі! Рекомендую

Якщо ви вагаєтесь, чи купляти одразу 3 книги,то моя відповідь - Так! Я не могла дочекатися третьої частини. Це захоплива історія українських характерників.

Це дуже цікава трилогія. Гарно описані головні герої. Обов'язково до прочитання.

«Аркан вовків. Літопис Сірого Ордену» — книга, яка пахне лісом, ніччю й небезпекою. Атмосферна, темна, жива. Захопила з перших сторінок і залишила сильний післясмак. Дуже сподобалась — українське фентезі, яким хочеться пишатися 🐺📚

Ой, леле, що тут робиться?! 😱 Перша книга залишила по собі приємні враження та бажання ще більше дізнатися про Сірий Орден в цілому, та про кожного з Характерників окремо. Але почавши читати "Тенета війни" я одразу зрозуміла, що настрій книги цілковито інший: проблеми, змови та зради чекають на кожного в Ордені. В другій книзі відбувається "стрибок у часі" і ми бачимо наших героїв не юними новачками, а бійцями які пройшли війну з усіма її наслідками. Автор дуже добре показав яким шляхом може піти розвиток людини за певних умов, бо не всі можуть втримати благородство як в душі, так і в діях. Та й загалом в другій частині доля нікого не жаліє. Весь Сірий Орден опиниться на межі знищення, в герої ще й самі собі додають проблем. Ця книга з тих які я починаю читати жваво, але чим ближче до фіналу і чим чіткіше стають обриси майбутнього тим більше сповільнюється тема читання. Я ніби відтягую неминучий кінець. Дурненька, він все одно прийде і доб'є тебе. І фінал прийшов такий, що терміново треба продовження, бо треба знати, що з героями за яких я так переживаю все добре, що Орден вистоїть і переможе своїх ворогів. Раджу ✅

"Пісня дібров. Літопис сірого ордену кн. 3" П. Дерев'янко Після другого розділу я лежала вдивилася в стіну. Після третього - хотіла випити 100 грам і запити їх валер'янкою. Далі я просто прийняла все те, що відбувається... Одже, фінал. Кінець історії лицарів які йдуть по вовчий стежці. Гетьманат розриває війна і внутрішня гризня, характерників майже знищено і тільки Северин, Пилип, Ярема та Гнат можуть перемінити хід подій. Мені з першої книги було до душі як автор будує оповідь та розкриває героїв і ця частина стала логічним продовженням їх історій. В книзі багато моментів, які перегукується з сучасністю. Тут на нас чекає і війна, і захоплене місто, яке звільнять, і прифронтові території, і біженці (привіт всім ВПО). В історії багато болю і самопожертви, але також і ній є світле майбутнє. Хоча щоб побачити майбутнє, нам спочатку треба пізнати минуле. І тут автор не підвів: клубки з сюжетних ниток розмотувалися і розповідали правду про першого характерника, про його долю та останнє прохання; про Гаада, його задум і про причини цього задуму. Я отримала відповіді на свої запитання, а також отримала фінал в який вірю. "Пісня дібров" стала болісним завершенням чудової історії про дорослішання та дружбу і я щиро раджу всім шанувальникам фентезі та сучасної української літератури❤️