Скільки ж в цій книзі самотності, скільки сліз та розпачу. За цими неймовірними квітами страшний біль, розпач нерозуміння. Дві відомі жінки, дві творчі особистості, що так тонко відчували цей світ, і так боляче було читати про їх життя. Оксана Петрусенко, «український соловейко», що жила співом, проживала цілі життя на сцені, вперто йшла до своїх цілей, постійно працювала і вдосконалювала свій дар, бачила стільки заздрості, злослів’я, грубощів та докорів. А як боліло, коли це йшло від найрідніших, коли чоловік, один, а за ним і другий, заздрили її успіху і докоряли любов’ю публіки, аншлагами в залах. Маючи стільки шанувальників, не мала Петрусенко особистого щастя, все їй давалось з боєм. І навіть, коли прийшло кохання, чоловік знову зрадив почуття. Мати, що дала життя дитині, такому бажаному синові, віддаючи натомість своє. Неймовірний голос, українська пісня, що линула оперними залами, жінка, що вперто не покидала України, сильна духом, хвора тілом, жінка, що розгледіла крик розпачу в молодій, нікому невідомій, дівчині з далекої глибинки, що мала одну мрію – малювати. Петрусенко, що відкрила нам Катерину Білокур, на жаль, так і не зустрівшись особисто. Ох, і життя мала Катерина, як же боляче було читати її листи, як же страшно жити в родині, де за бажання і талант малювати, тебе обзивають «блаженною», «ледащицею», а неймовірно яскраві картини «мазюканням», де не дозволяють вчитись, де жінка має гарно вести господарство і вдало вийти заміж – все, це її максимум, ну і ще дітей штук надцять народити. Це жахіття. Як боляче було від марних спроб Катерини потрапити до художньої академії, як же вона мріяла стати художником, вчитись в кращих, як же рідні вбивали самооцінку дівчини. І навіть виставки - районні, обласні, державні, нагороди і сама похвала від Пікассо (про яку і кого вона й не знала) не допомогли розправити крила і творити. Тяжка праця, тяжкі часи – голодомор, війна, повоєнний голод, хвороба, постійні гоніння рідних, лупцювання батька, зневага матері, кпини односельців, самотність та нерозуміння чоловіків, відсутність свого кутка, своєї сім’ї, підривало віру і силу творити «все життя гонили мене мої рідні, як яку проступницю, за велике, дороге, любе, чудове моє малювання». Стільки ідей мала Катерина, а сірі будні, постійні злидні, банальна нестача фарб, полотен, знесилювали її. Скільки ж прекрасного могла намалювати Білокур, коли б їй допомогли, коли б за життя вона мала таку славу як зараз, коли б мала підтримку, допомогу хоча б в базових потребах – тепло, їжа, спокій. Жінка, що прожила все життя в муках, і творила всупереч всім і всьому, жінка, що мала добре серце, але зле оточення. Дві душі, дві творчі жінки, дві тяжкі долі, дві самотні постаті, що мали боротись за право бути тими, якими народились – унікальними та яскравими зірками української землі.

Мій улюблений жанр - художня біографія. Мармурова жінка - належить саме до такого жанру - біографія Олени Пчілки через призму: донька, дружина, мати, талант, любов до української мови і культури.  На долю Ольги Драгоманової (писала під псевдонімом Олени Пчілки) випало життя поряд з  багатьма відомими людьми: - брат - Михайло Драгоманов, який допоміг їй здобути освіту, показав яка українська культура цікава, підтримував, розумів і поклав своє життя через свої переконання; - чоловік - Петро Косач - підтримував свою дружину у всьому, кохав її, подарував чудове сімейне гніздечко Зелений Гай (саме ця садиба була відібрана більшовиками і знищена); - донька - Леся (Леся Українка) - талановита письменниця, що більшість життя боролась з важкою недугою.  Життя Ольги зовсім непросте: чоловік, шестеро дітей, письмо, упорядкування збірок, боротьба за українську мову, українську культуру. 81 рік життя - це так мало в рамках загальнонаціональної боротьби. І водночас так багато, щоб життя виснажило тебе, випробувало на міцність. А більшовицький режим остаточно зруйнував її дім. Сильна жінка, талановита жінка. Багато втрат на її життєвому шляху. Але вона вистояла. Книга буде цікава любителям художніх біографій, та й загалом всім хто цікавиться українською культурою і історією.

Ця книга мене вразила до глибини душі❤️‍? Це не просто біографія, це щемка, зворушлива і надзвичайно емоційна подорож у світ Ольги Косач, більше відомої як Олена Пчілка. Якщо ви думали, що знаєте її лише як "матір Лесі Українки" чи "дитячу авторку", готуйтеся до перевороту свідомості. Олена Волинська вималювала портрет цієї особистості з дивовижною глибиною та правдивістю, зробивши її близькою і зрозумілою читачу. Чому "Мармурова жінка"? Це – метафора незламності. Олена Пчілка постає перед нами як велика, нескорена постать, яка своїми різкими висловлюваннями та принциповою позицією гордо несла звання українки в часи, коли це було небезпечно. Книга блискуче розкриває проблематику жіночої самореалізації та національної боротьби. Особливо цей роман підкреслює неоціненний внесок Олени Пчілки в нашу мову – відстоювання права на існування української мови не як "хатньої говірки", а як мови мистецтва, науки та літератури, що було справжнім актом мужності. Дуже трепетно авторка описує сімейні відносини Косачів. Стосунки з чоловіком, Петром Косачем, – це приклад міцного партнерства та взаємоповаги, де кохання стає фундаментом для великої справи. Я буквально відчувала затишну атмосферу їхнього дому, тепло домашнього вогнища, де діти росли в любові до всього українського. Спогади про сімейні виступи та саморобні декорації – це доказ того, як у цій родині плекали творчість та вільний дух. Це та атмосфера, яку я бажаю кожній родині! Найбільш зворушлива та щемка частина – це тема материнства та хвороби Лесі Українки. Повість наскрізь пронизана болем матері, яка змушена спостерігати за стражданнями своєї дитини. Це не просто догляд, це спільний шлях боротьби. Волинська показує всю глибину душевних мук, які Олена Пчілка перетворювала на незламну силу для порятунку та підтримки доньки. Це історія про безмежну, жертовну материнську любов. Любов до останнього подиху ? "Мармурова жінка" – це надихаюча, багатогранна художня біографія, яка повертає голос видатній українці. Авторка дійсно зняла з Олени Пчілки історичний пил і показала її живою — зі всією її різкістю, любов'ю, болем і незламною вірою в Україну. Я вважаю, що ця книга має бути в кожній бібліотеці України та в серці кожного, хто цінує історію, силу духу та родинні цінності. Я не просто прочитала цю книгу — я пропустила її крізь своє серце.

"Я чую тебе" - історія про двох жінок, чиє життя було випробовуванням долі, подій. Сюжет побудовано таким чином: 2 розділи про Катерину Білокур — художницю та 2 розділи про Олену Петрусенко — оперну співачку. В житті вони не перетинались, але один лист допоміг Катерині у визнанні її творчості. Ці дві жінки кардинально різні за характером, темпераментом. Петрусенко — активна, йде до своєї мети не дивлячись на перешкоди, а Білокур — спокійна, покірна дівчина, яку батьки цькували через її заняття, а вона все малювала. Текст написаний дуже мелодійно, читаючи я не помічала годин. Цікавіше було читати про життя Олени Петрусенко, на сам перед через те, що її професія мені дуже близька, та через те, що її життя було більш насиченим та цікавішим, аніж у Катерини, яка майже не виїжджала зі свого села та й життя в неї було не просте, бо там усі політичні події відчувались більш гостро. Одна не могла знайти справжнє кохання, друга не сильно цього і бажала. Фінал мене трохи вразив через нотку магічності, але те що розкрили долю сім'ї Петрусенко потішило. Дууууже рекомендую прочитати, бо історія мені потрапила в саме❤️

Історія збурила силу-силенну різноманітних емоцій: палала від тогочасної байдужости до потреб жінок навчатися і розвиватися, горювала від описів історичних подій в Україні, печалилась від жахливих побутових умов, що супроводжували головних героїнь (і, власне, не тільки їх). Також раділа дрібоньці їхніх щасливих днів, пишалась такими неймовірно талановитими українками, доля до яких була, на жаль, геть немилосердною... Але їх таки почули... І вся ця сюжетна напруга подана легко і дуже захопливо, за що вельми вдячна авторці.

Ця чудова, душевна, ніжна книга розповідає про життя двох талановитих українок - Оксани Петрусенко та Катерини Білокур. Хай нелегка доля обох мисткинь не злякає вас перед прочитанням, адже авторці вдалося перекласти на папір ці історії цікаво, не занадто драматично, але натхненно. Ці геніальні жінки заслуговують, щоб ви дізналися про їхні долі, іноді під акомпанемент голосу Оксани Петрусенко, іноді роблячи перерви, щоб розглянути казкові творіння Катерини Білокур. Читайте та надихайтеся!

? "Я чую тебе" Олени Волинської – книга, під квітково-ольфакторною обкладинкою котрої вмістився цілий Всесвіт двох жінок – Катерини Білокур та Оксани Петрусенко. Мальви попід вербовим тином, окраєць по-вангогівськи блакитного неба, вохристі силуети лілій, тендітні приземкуваті вальси настурцій, дикі троянди. Квіти Катрусі співають, пісні Ксенії – малюють у серцях образи. Так переплітаються воєдино два творчі шляхи, встелені колючим терням і гострими уламками пережитого! ✒️Село, де шелестить достигле колосся пшениці. Катря, яка творить тонким пезлем із ворсинок коров'ячого покриву оберемки фантастичних рослин. Долає відстань у 30-ть кілометрів пішки, аби змалювати тендітні дзвоники кришталевих, дзвінких конвалій. І в кожній барві струменить її серце, котрим вона бачить цей світ: ?"Ось тільки чорний колір стомлював дівчину. Їй хотілося барв, на які така багата природа. Спостерігаючи, як мати фарбувала полотно соком із бузини, калини, цибулі, різнотрав'ям, Катерина спробувала самостійно робити фарби. Синю – із кореня гірчака, жовту – з кореня кінського щавлю, вишневу – із золотянки, а з ожини й чорниці – фіолетову, зі звіробою – жовту й оранжеву". ✒️Божий Дар дівчини бореться із нерозумінням батьків, загуслим повітрям провінції, осудом "ото дивачка". А дивачкою у той час "коронували" всіх, хто виходив за межі рівнобедренного трикутника "Вчасне заміжжя – кухня – діти". І все ж Катерина малює: декорації для театру Микити, для себе. Хай навіть попри бажання найрідніших і водночас ментально чужих спопелити її мікрокосмос, витрясти з підрамників найцінніше, змести цупкою мітлою усе, що виходить за межі їх "щасливої" жіночої долі. ?А десь там Оксана Петрусенко. Її сопрано сатином лягає у серця всіх, хто бодай одначе почув її голос. Дорога до себе, до музики – теж випробування для юної Ксені: ?"Ксенія спробувала повернутися до розмови про співи, але Марія лише скрушно хитала головою: – Ну чому ти така вперта, Ксеню? Ти занадто захопилася тією своєю сценою. Хіба артист – це професія для бідняка? – Чому це я не можу захоплюватися тим, що люблю? – кинула у відповідь донька. – Бо таке життя не для простих людей. "Тоді і я стану непростою", – прошепотіла Ксенія, вкотре переконуючись у правильності свого рішення. Трупа Глазуненка завершувала гастролі в Севастополі й планувала їхати в інші міста. Вони кликали її з собою. Ксенія погодилася". ✒️Гастролі, вистави, сольні партії. Щемким вкрапленням помережані згадки про Херсон: ?"У свої лічені хвилини Оксана блукала шумним метушливим Херсоном. Згадуючи колишню роботу, часто приходила до причалів морського порту та спостерігала за ошвартованими суднами, з яких вантажники виносили тугі мішки з таврійським зерном; і за хвилями, на яких гойдалося розніжене вечірнє сонце". ✒️Шлях до успіху Оксани Петрусенко, псевдонім котрій нав'язливо дав майбутній чоловік Петро, обтяжений несприйняттям того, кого кохала. Насильством, синцями на зап'ястях і одначе зачиненими дверима у золоту клітку. ✒️Як же перетнулися долі двох канонічних жінок – читайте. Бо ця історія варта того, аби пропустити її крізь серце. Вона п'янка як яблунево-грушевий сидр, солодка як сливи сорту "Ренклоди" й квіткова, мов букет рожево-вершкових півоній!

Перша моя біографія, яка написана ліричною прозою. Ця книга точно не залишить вас байдужими. ⠀ ⠀ Скажу чесно я нічого не знала про цих жінок Катерина Білокур - видатна художниця самоучка, яка душу вклала в свої квіткові композиції.⠀ Оксана Петрусенко - український соловейко, яка поширювала нашу мову і культуру на теренах УРСР.⠀ ⠀ Читаючи книгу, я паралельно шукала інформацію в інтернеті, бо була глибоко шокована ставлення до талановитих жінок тай в цілому до жіночого населення в період 1900 - 1960 років. Вважалася нащо жінкам школа, наука, писемність, культура, живопис, музика можна продовжувати безкінечно. Жінки місце на кухні, щоб ткала, прала, працювала на полі і виховувала дітей.⠀ ⠀ Долі цих жінок переплелись в житті і в книзі, відома вже на той час співачка Оксана намагається допомогти і прославити живопис Катерини. І їй таки це вдалося.⠀ ⠀ Часто сльози навертаються на очі від людської злоби і несправедливості, від поневірянь і болю, які випали цим двом сильним жінкам.⠀ ⠀ Велика подяка авторці за чарівну мову і стиль писання, завдяки милозвучності і простоті - ця книга торкається струн душі. А як же гарно описуються тут квіти, які малює Катерина. Яка краса навколо, а важкі життєві обставини затьмарюють той великий талант…⠀ ⠀ Багато роздумів в голові після прочитання... Цінуймо те, що зараз маємо у вільному доступі в житті, бо багато жінок боролись за це в минулому.⠀ На обкладинці одна з відомих картин Катерини Білокур «Квіти за тином».⠀ Я на правду вражена зображенням квіткових композицій - бо вони ніби живі і мають душу.