Просто найкраща прочитана мною книга за останній рік) Рекомендую) 1000/10

Чудова збірка 15 оповідань сучасних українських письменників про Різдво і українські традиції, про війну і любов, про родину і дитячі спогади. Люблю такі збірки, бо обовʼязково відкриваю для себе нового автора, - цього разу це Юлія Мак (розумію упорядника книги, що розмістив це оповідання першим).

Прочитала цю книгу ще на початку року, але враження від неї не відпускають досі. Ця книга стала однією з моїх найулюбленіших. Така приємна і водночас сумна. Вже не памʼятаю скільки разів я плакала, але воно того вартувало. Раджу прочитати її всім. Післясмак від неї як її назва, як тепле сонце)

❤️‍?А меч в його руках пером легеньким стане. Це збірка з 15 коротких різдвяних (і дуже різних за характером) історій, - про традиції, про кохання і #про_війну. Про ворожіння на Андрія, про дитячі спогади і про рішення залишитись тут, вдома, серед своїх. Про ложку куті, яку залишаєш для тих, кого вже немає поруч. Про родину, що нарешті зібралась разом, про скорботну зірку Різдва, про коляду, щедру і посівання. Про складну сімейну динаміку, лицемірство і свята, які стають випробуванням. Про родинні реліквії, блекаути і вогник надії серед суцільного мороку. Про спалення дідуха, про метушливі дні підготовки до Різдва і про людей, які не знають іншого шляху, окрім нищення. Про дитяче свято у Маріуполі, якого ще не торкнулась війна. Про вертеп і про заборону релігійних свят. Про присягу замість світової слави, про полон, про побратимів, які відійшли у засвіти. І про довгожданий кінець війни. ✨ Мої улюблені історії з цієї збірки створили Юлія Мак, Ольга Богомаз, Анастасія Левкова і Валерій Пузік, але вся збірка дуже хороша (мені не сподобалась тільки історія Сашка Столового). Книжка дуже комфортна, дуже «своя». Я чомусь навіть не дивилась в її бік, але виявилось, що це саме те, що мені було потрібно. Автори: Ольга Богомаз, Анна Грувер, Віталій Дуленко, Таня Касьян, Юлія Лаба, Софія Мокій, Кирило Половінко, Валерій Пузік, Надія Сухорукова, Марія Титаренко, Христина Шалак, Юлія Мак, Олена Пшенична, Сашко Столовий, Анастасія Левкова

Люблю я ті книги про бабусь та дідусів. Але ця — не легка. Тут багато суму, багато спогадів про життя, яке невідворотно закочується за обрій. Читаючи її, я ніби пройнялася тим досвідом і тепер трошечки розумію, чому старі люди бувають такими дратівливими Історія розгортається очима Віри Петрівни — інтелігентної бабусі, яка приїхала тимчасово у будинок старих людей. Але окрема любов і справжній скарб цієї книги — це Ніна Миколаївна. Її колоритний суржик та незламний позитив огортають усю оповідь і, здається, ще довго звучатимуть у голові після прочитання Усі жителі Будинку по-своєму цікаві. Вони спочатку здаються закритими та колючими, як їжачки. Та з часом вони оголюють свою душу, і за кожного з них починаєш щиро переживати і відчувати біль Книга показує неприкриту правду про старіння: про втрату контролю над власним життям, про те, чому вас залишають діти, і, що найболючіше, відкриває бездонний біль війни та її нескінченних наслідків. Тому будьте обережні з читанням, якщо настрій потребує легкості Це роман, повний гіркої мудрості, яку найкраще передає одна цитата: "Для матері її діти всігда будуть самі красіві. І хароші. Даже якшо ні" Це дуже життєва та емоційна історія, що змушує зупинитися і відчути

«Там, де заходить сонце» Олена Пшенична ? «-Для матері її діти всігда будуть самі красіві. І хороші. Даже якщо ні..» Ніна Миколаївна «-Війна - це страшно. Це смерть. Це біль. Це сльози. А не ваше «ура», ми їх повиганяли! А мені не ура! Бо за вашим отим повиганяли стоять такі нещасні, як я. І отакенна в серці діра. Отакенна!»? Демидович «Вам пощастило, -продовжує Язва. -Так, може, ваш син вас і покинув. Залишив і ніколи не забере. Але він принаймні живий» «Віра Петрівна не знає, чого в ній зараз більше: образи, злості чи незнаного досі за сина страху. Напевно, таки страху. Страху, що так підступно її паралізує» «Може, і справді чудес не буває, але як же хочеться вірити, що вони таки є» Віра Петрівна «-Я ото, бува, слухаю, як ви гризетеся, як собаки, і думаю: жалко все-таки, що в людей на старості випадають зуби, а не язики» Скажу вам чесно і від щирого серця, ця книга має бути прочитана кожним в кого є батьки, хто сам є батьками, хто патріот і щиро переживає за свою країну. Книга настільки наповнена змістом, що просто читаючи її, ти по новому починаєш осмислювати життя, ставлення до батьків, почуття кожної людини, яка потрапила в «стардом» (будинок для літніх людей, як його називала Віра Петрівна) Книга важка, емоційно спустошує, але стільки розуміння суті самого життя ви не прочитаєте більше ніде… Душевний стан людей похилого віку, яких діти залишили в будинку для літніх людей, спустошує… Коли читаєш переживання і життя кожного з них, то просто плачеш, адже стільки всього, що пережили вони не кожен зможе пережити… Також мені було важко читати про війну - наше сьогодення, яке неможливо читати без розбитого? і моря ? Книга, яка варта уваги і неодмінно має бути прочитана кожним українцем…?

Книга «Там, де заходить сонце» справила на мене сильне враження. Вона написана легкою мовою, але водночас змушує замислитись над важливими речами – пошуком себе, силою любові та значенням вибору в житті. Атмосфера твору дуже тепла, іноді навіть меланхолійна, наче сам захід сонця, який символізує завершення одного етапу й початок іншого. Особливо сподобалося, як автор передає емоції героїв: вони щирі, живі, справжні. Читаючи, ніби сам проживаєш їхні радощі та сумні моменти. Деякі фрази хочеться виписати окремо — настільки вони проникливі. Це книга, яку варто читати неквапливо, з чашкою чаю, аби відчути її атмосферу. Вона залишає по собі відчуття спокою й надії, нагадує, що навіть після найдовшої темряви обов’язково з’являється світло. Рекомендую всім, хто любить душевні історії та книжки, що залишають на душі тепло.

Неймовірна історія! Читала з величезним задоволенням. Герої дуже полюбились, навіть ті, що на початку здавалися негативними. Авторка дуже добре розкрила як персонажів, так і тему старості, зокрема старості в будинку для літніх людей. Рекомендую до прочитання