Ця книга — як тиха розмова на заході сонця, яку не хочеться закінчувати. Там, де заходить сонце — про людей, яких часто не помічають. Про старість, самотність, пам’ять… і дивну, крихку ніжність життя. Спочатку здається, що тут майже нічого не відбувається. А потім розумієш — відбувається все. Кожен герой — як відбиток часу: трохи стертий, але справжній. І між рядків — багато болю, тиші та тепла, яке повільно проникає всередину. Ця книга — з тих, яким неможливо поставити оцінку. Бо її не оцінюють — її проживають. І, здається, її повинен прочитати кожен, щоб щось усвідомити для себе. Найкраще ця історія звучить у тиші: вечір, сад, тепле повітря, чашка чаю чи кави — і той самий момент, коли сонце повільно зникає за горизонтом. Це книга не для поспіху. Її треба читати повільно, як осінь. І вона точно залишиться з вами довше, ніж здається🍂🍁

Книга зацікавила сюжетом, бо не зустрічала в нашій літературі звернення до такої теми - життя людей в будинку похилого віку. Мені ближче європейська концепція, де люди похилого віку переселяються в такі будинки, щоб не бути тягарем для своїх рідних. Але ж там і рівень життя інший і будинки інші, а про наші будинки і їхніх мешканців (яких ти не обираєш) мало що відомо. Тож ця книга для мене особисто стала своєрідним відкриттям, бо до її прочитання взагалі не задумувалась про цю сторону життя. З початком війни невістка з дітьми виїздить за кордон, син волонтерить, тож старенькій матері не залишається нічого, як погодитись на пропозицію сина тимчасово переїхати в будинок для літніх людей, де за нею буде відповідний догляд. Основне тут – тимчасово. Вона свято у це вірить і дуже на це сподівається. В будинку різні люди – зі своїми характерами, складними долями, і. головне, зраненими душами, бо всі б вони воліли доживати життя не тут, незважаючи, що будинок платний і за ними гарний догляд. На відміну від французьких старих, про яких розповідає доглядальниця після приїзду з Парижу по обміну досвідом наші люди похилого віку будинок сприймають як свою непотрібність нікому, як відмову дітей чи рідних від них. А це усіх гризе зсередини – коли тебе «здали». Життя людей в будинку, їхнє притирання, їхні долі, їхня туга за сім’єю і потрібністю цій сім’ї – все це описано неймовірно чуттєво і глибоко. Книга залишає трохи терпкуватий післясмак, навіть незважаючи на відносно позитивний фінал.

Ця книга розіб'є вам серце, змусить сміятися і плакати, горювати і ненавидіти всього лише за 240 сторінок. Я не буду переповідати вам сюжет. Все що вам потрібно знати є в анотації. Але рекомендую до читання

Дуже душевна, атмосферна книга. Короткі історії, різні, легкі і не дуже, приємні і щемкі, мабуть кожний знайде ту, яка відгукнеться у серці спогадами, думками, мріями. Бажано читати у зимовий період і з теплим напоєм у руках)

Неймовірно тепла, добра і легка книга. Віє спокоєм, єдністю, добром і теплом. Ця книга як тепла осінь, бабине літо♥️ . Вона про тепло, тишу і затишок. Книга про бабусь і дідусів під одним дахом літнього будинку, з різними долями, історіями, характерами. Про відносини, людяність, повагу, сумніви, не висказаний біль і страхи . Це саме наші бабусі і дідусі - рідні, по-дитячому довірливі, невпевнені, занепокоєнні. Кожен мешканець будинку має свій біль, свій страх , свої сподівання і розчарування, свої почуття та емоції. Одночасно кумедна, тепла, добра книга. Насичена різними подіями, курйозами, негараздами і веселощами. Про різних людей що єднаються коли страшно, боляче, коли свято чи потрібна поміч. Пізнають один одного, пристосовуються, відкриваються. Тут ви будете одночасну сумувати, радіти, сміятися, плакати, співчувати і сумніватися. І тут ви будете відчувати тепло, надію, довіру, підтримку, любов.

Просто найкраща прочитана мною книга за останній рік) Рекомендую) 1000/10

Чудова збірка 15 оповідань сучасних українських письменників про Різдво і українські традиції, про війну і любов, про родину і дитячі спогади. Люблю такі збірки, бо обовʼязково відкриваю для себе нового автора, - цього разу це Юлія Мак (розумію упорядника книги, що розмістив це оповідання першим).

Прочитала цю книгу ще на початку року, але враження від неї не відпускають досі. Ця книга стала однією з моїх найулюбленіших. Така приємна і водночас сумна. Вже не памʼятаю скільки разів я плакала, але воно того вартувало. Раджу прочитати її всім. Післясмак від неї як її назва, як тепле сонце)