Роман максимально імпонує мені тематикою та стилем оповіді — він відвертий і безцеремонний, місцями брутальний і цинічний. Сарказму йому також не бракує, особливо в тому, що стосується рештків США і федералів — аж до абсурду. Якщо з творами жанру кіберпанк і в літературі, і в коміксах, я вже була трохи знайома, то з посткіберпанком зустрілася вперше.  Місцем дії є дистопічний світ недалекого майбутнього (чи то пак, ретрофутуристичний, зважаючи на те, що тут 15-річка тече від здоровила 1972р.н.), де технології стали невід'ємною частиною повсякдення. Тут життя у вигляді аватара у віртуальному Метасвіті з усіма його законами, можливостями, вразливостями, сервісними Демонами тощо, чи не важливіше й справжніше, ніж реальне. А реальність насправді-то не надто й приваблива для абсолютної більшості населення. "Старі райони занурені у споконвічну імлу органіки, і що далі — то густіше. В інших містах доводиться дихати промисловими токсинами, а в Л.А. дихаєш амінокислотами. Густу імлу розцяцьковують і змережують яскраві лінії, наче розжарені дроти у тостері." Держави розпалися, центральна влада зникла, більшість штатів — переважно франшизні ґето чи міськлави. Є навіть така дивина, як чоловік-суверен з "ядерною парасолькою" як найкращою гарантією особистої безпеки.  "Це Америка. Тут люди роблять те, що їм хочеться робити, ви ж не проти? Мають право. А ще вони мають стволи, тому ніхто їх, бля, не зупинить. Як наслідок у цій країні одна з найгірших економік світу. [...] Лишилося лише чотири речі, які ми робимо краще за інших: музика, фільми, мікрокод (софт), швидкісна доставка піци." Остання цілком і повністю контролюється Мафією Дядечка Енцо. "Доставка піци серйозний бізнес. Контрольований бізнес. Люди чотири роки навчаються в коза-нострівському Університеті Піци." 🍕 Саме горде звання Доставлятора носить головний герой роману, Хіро Протагоніст. Він крутезний (ще б пак, з самурайськими мечами 😎) і кмітливий хлопець, але й сам не дуже розуміє, чого хоче від життя. Найкраще його описала головна героїня, кур'єрка-підліток Y. T. (нестримна і смілива "ніндзя-скейтерка"): "Ти капець який розумний хакер і найкращий фехтувальник на світі — при цьому розвозиш піцу і просуваєш концерти, які не приносять тобі ані цента." Спостерігати за пригодами цих двох було мега захопливо. Саме з їхніх перспектив відбувається занурення у світ «Снігопаду». Загальна атмосфера та світобудова роману вже й самі по собі цікаві, а основне питання, навколо якого обертається сюжет, стократно цю цікавість посилює. Сформулювати його можна приблизно так: що є спільного між комп’ютерними вірусами, наркотиками та релігією? До цього певним чином причетні прадавні культи, міфології, шумерські письмена і замовляння, Вавилон, нейролінгвістика та бінарний код. Як мінімум, таке поєднання виявилося неочікуваним, але те, як усе зумів пов'язати автор, просто приголомшливо 🤯. Я навмисно не хочу занурюватися в деталі сюжету. Сподіваюсь, таких дещо фрагментарних вражень вистачить, щоб зацікавити книгою. Це справді хороша і гарно пропрацьована фантастика. Принаймні, мені, як людині, що пише програмний код, дуже сподобалась — з такої точки зору я ще на програмування не дивилась 😄. А Ніл Стівенсон після «Снігопаду» й «Сімміс» потрапляє до списку коли там наступні переклади українською? 🙂

Дуже драйвовий сай-фай. Але за всіма погонями, сутичками й виплесками адреналіну сховалися небанальні роздуми про історію мови й релігії. Переплетення міфології з лінгвістикою й програмуванням - вибухова суміш. Добре, що з нами був Хіро Протагоніст - найкращий фехтувальник на світі. П.с. Переклад бомбезний ? П.п.с. Песики найкращі (як завжди) ?

Комікс «Німона» — це динамічна й емоційна історія з яскравими персонажами, гумором і несподіваною глибиною. Німона — юна й дуже запальна перевертниця, яка нав’язується у напарниці до лорда Балістера Чорне Серце — злодія зі складним минулим. Разом вони намагаються викрити корупцію в Установи Героїв, але їхні методи та мотиви не завжди збігаються. З часом стає зрозуміло, що Німона приховує щось значно темніше, ніж просто здатність змінювати форму, а стосунки між нею та Балістером переростають у щось глибше за звичну «злодій + помічниця». Балістер — харизматичний «антизлодій» із моральними принципами, а Німона — дика, емоційна, але вразлива. Їхній дует — серце історії. Комікс сповнений дотепних діалогів, візуальних жартів і саморефлексії на тему добра/зла. Особливо варто відмітити неймовірно влучний і дотепний український переклад! Попри легкий початок, історія торкається тем травми, довіри, самотності й прийняття себе. Візуальний стиль: простий, але виразний, з сильною експресією емоцій і чудовою передачею динаміки. Особисто мені сподобалась еволюція стосунків між героями — як вони вчаться довіряти, сумніватися й підтримувати одне одного, навіть коли це боляче. Фінал коміксу залишає багато питань для роздумів і обговорень. Насамкінець слід вказати, що однойменний мультфільм запозичив із коміксу лише основних героїв і декілька сюжетних моментів, самі ж історії значно відрізняються! Але і комікс, і мультфільм однозначно раджу до ознайомлення!

Місяць раптово вибухнув — розколовся на сім великих і безліч маленьких частин, охоплених хмарою пилу. Така вагома астрономічна подія не могла не привернути уваги громадськості, передусім науковців. Намагаючись знайти відповідь на питання "Чому?", спершу випускали з уваги значно важливіше питання - "Якими будуть наслідки?". А наслідки будуть, і вони значно серйозніші, ніж можна було б уявити. Перша частина книги описує власне сам вибух, ряд подій невдовзі після нього та підготовку до гіпотетичних наслідків в довгостроковій перспективі. В наступній йдеться уже про безпосередній вплив наслідків розколу супутника на Землю. Остання ж відносить нас у далеке-далеке майбутнє. ⚠️ В наступному абзаці можливі часткові спойлери ⚠️ Читаючи першу та другу частини книги, мене не покидало питання — чи справді людство змогло б підтримувати подобу звичного способу життя, знаючи, що часу у цивілізації залишилось обмаль? Чи продовжували б люди так само ходити на роботу або навчання? Чи й надалі дотримувались би законів і порядку? Можливо, правдоподібнішим варіантом розвитку подій став би достроковий крах усіх визнаних суспільних норм і структур? І ще, наскільки ймовірно, що люди, відправлені в космос без жодної надії коли-небудь повернутись на Землю, змогли б змусити себе забути про залишених внизу рідних і все попереднє життя, та працювати в умовах обмежених ресурсів та можливостей задля примарної надії надати кільком сотням "щасливчиків" мізерний шанс вижити? Гадаю, що жодні заяви і запевняння політиків та науковців не змогли б тривалий час підтримувати порядок та ілюзію нормальності. З іншого боку, якщо достеменно відомо, що катастрофи не уникнути, варіантів залишається не так вже й багато: можна продовжувати жити як нічого не бувало; можна з головою поринути в роботу, намагаючись зробити щось корисне для гіпотетичного шансу на виживання (свого чи інших); можна по максимуму присвятити відведений час рідним і близьким; або ж добровільно зійти з дистанції достроково. Та, гадаю, знайдуться ті, хто вирішить якнайбільше попсувати решту життя іншим (з будь-яких реальних чи надуманих причин), питання лише в кількості цих останніх. І ще одна думка, навіяна прочитаним: навіть коли людина з (нібито) хорошими намірами починає влізати в справи експертів в критично важливих питаннях - добра не чекай, особливо коли ця людина - політик ??‍♀️. У підсумку можу сказати, що наукових і технічних термінів, скорочень, пояснень і описів тут справді дуууже багато, значно більше, ніж у будь-якій прочитаній мною раніше художній книзі. Добре це чи погано? Залежить з якого боку глянути і які, власне, у вас очікування. Якщо цікавить виключно сюжет, а детальні пояснення здаються надлишковими - книга навряд чи сподобається, хіба якщо читати, перескакуючи через абзаци, а то й цілі сторінки. Якщо ж вам цікаво насправді зрозуміти усе наукове підґрунтя розповіді та усі її деталі і нюанси, то автор позбавляє вас необхідності самостійно усе це гуглити і виснажувати уяву. Я знала, на що підписуюсь, починаючи читати книжку, і була до цього готова. Чи сподобалась мені книга? Радше так, ніж ні. Сюжет оригінальний, цікавий (остання частина мені найбільше сподобалась), і є над чим подумати. Проте часом складалось враження, що вчинки і рішення персонажів не надто логічні, а то й відверто тупі і недалекоглядні (хоча іноді вони згодом виявлялися принаймні частково виправданими, проте в основному створювали купу проблем в результаті). Спосіб подачі матеріалу специфічний, з огляду на усі технічні деталі й описи, ну але саме такого я і очікувала. А ще потішив формат і якість видання — дуже вже мені подобається оформлення серії "Чумацький шлях" ?. В книзі є кілька ілюстрацій, шрифт комфортний для читання, а її розмір дуже доречний для такого товстунця. Також варто відзначити роботу перекладача за доступну для розуміння подачу геть непростого матеріалу, додаткові пояснення і виправлення помилок автора (в тексті присутня нецензурна лексика, якщо комусь це важливо).

вейк ап, Нео! що спільного між програмуванням, шумерською міфологією та наркотиками? всесвіт Ніла Стівенсона, який логічно поєднав все це в одному кіберпанковому (а за версією душних статей — посткіберпанковому) романі. насамперед готуйтесь до величезного потоку сатири, іронії та токсичного стьобу автора - ледь не в кожному реченні він примудряється висміяти соціум, політику або історичні події. концентрація отруйного, а подекуди і брутального гумору зашкалює, хоча більшість з цих приколів приховані, - особисто мені для щастя більше нічого й не треба. до сюжету: протагоніста звуть Хіро Протагоніст (?), він наполовину американець і наполовину японець. в минулому Хіро працював хакером, а зараз доставляє піцу — але не поспішайте уявляли кур'єра глово, який на розслаблоні крутить педалі. найбільшу мережу піцерій у світі тримає італійська мафія, і правила там жосткі: кожне замовлення має бути доставлене не пізніше ніж за 21 хвилину. книга якраз починається з того, що Хіро ризикує не встигнути доставити піцу, за що кур'єра зазвичай вбивають ? окрім мафіозної піци у світі майбутнього є також віртуальна реальність — Метавсесвіт, до якого підключаються під обраним аватаром. а ще тут є кібер-собачки, божевільні православні і співак Віталій Чорнобиль. а ще — дивний мужик на ім'я Ворон, який завжди возить з собою водневу бомбу. а ще... дуже багато всього. насиченість тексту деталями, персонажами та ідеями просто надзвичайна. Стівенсон продумав все — від глобальної політики до влаштування костюма дівчинки-кур'єрки. не знаю, як йому вдалося втримати баланс між прогнозуванням майбутнього, реалістичністю та стьобом, але факт в тому, що він це зробив. основний сюжет книги закручується навколо невідомого наркотику під назвою "Снігопад", який діє водночас як біологічний та комп'ютерний вірус. з цього моменту ми поринаємо у шалений коктейль програмування, нейролінгвістики, релігії та шумерської міфології. якщо вас лякають якісь з цих слів, то поспішаю заспокоїти: гуглити майже не доведеться, автор органічно вплів у історію всі потрібні пояснення. тож можете сміливо читати "Снігопад", навіть якщо ви не знаєте, що таке бінарний код, Каббала чи глосолялія. підсумок: ця книга взірвала мені мозок, і я отримала від цього шалену насолоду! "Снігопад", нагадую, став для мене однією з кращих книг 2024 року (а якщо я перечитаю його ще в якомусь році — то і не тільки 24-го). це була буквально насолода від кожної дрібниці — тож мойо почтєніє і обов'язково перечитаю ?

Книга “Снігопад” Ніла Стівенсона витримана в естетиці масової культури 80-х. Стероїдні качки, скейтери, дорогі автомобілі, тусовки андеграундних музикантів. Сетінг “Снігопаду” схожий на альтернативну реальність: якби людство продовжувало тренди, сформовані в 80-і і все розвивалось згідно з ними. “Снігопад” — це класика кіберпанку, тому тут порушені ключові теми для жанру: екологічні проблеми, наркотики, злочинність і віртуальна реальність. Але окрім цього в книзі автор зачепив і деякі оригінальні аспекти — наприклад, ідеї, як віруси. Релігія — це вірус, який впливає на нейронні зв’язки через звуки, образи чи ідеї. Мова також може бути вірусом. І це все здатне перетворити нас на зомбі. Якщо говорити про віртуальну складову книги, то вона має культовий статус. Метасвіт — віртуальна реальність в книзі, — прообраз сучасних MMORG ігор. Окрім цього, має елементи сучасних соцмереж. Деякі розробники культових ігор (Квейк) чи програм (Гугл ерз) не приховували, що надихались “Снігопадом”. Загалом, це досить динамічна гостросюжетна історія з притаманним для кіберпанку нуарним флером: герої неоднозначні, є елементи детектива з загадковим вбивством, є рокова жінка і є макгафін.