Надія Сухорукова

Дуже сильна книга. Я відкладала її прочитання 2 роки, не тому, що було нецікаво, не тому що нудно, а тому що знала, що буде боляче, сильно боляче, і я не помилилася. Але тим не менш, наскільки б це не було знайомо, боляче, страшно, я вважаю, що кожен українець має прочитати цю книгу для розуміння, якою ціною нашій країні, нашим людям дається ця війна! Якщо ви хоча б колись задумувалися, що відчували люди в Маріуполі під час блокади їхнього міста (а всі ми бачили ті новини в 22 році, і думали: «як це взагалі можна витримати»), то ця книга точно для вас. Вона описує весь біль, всі переживання, молитви та надії за Маріуполь

Анонім

Надія Сухорукова - журналістка, що пережила бої за Маріуполь, окупацію, виїхала з оточеного міста, пройшла фільтрацію і написала книжку, що сповнена болю за своє місто та втрачене мирне життя. Точніше, не втрачене, а відібране окупантами. #Маріуполь #Надія - не щоденник, скоріше - збірка спогадів про прихід рсні, про відчуття злості до окупантів, надію на швидке закінчення війни, на мир, повернення До… а ще - про людей, які оточували авторку в ці складні тижні, рятувалися і ховалися разом з нею, допомагали один одному, виживали і гинули. Ця книжка починалася, напевне, із постів у фб, які я добре памʼятаю з тих страшних часів. Сторінку із тими дописами - знищено, зате є книжка. Вона дуже емоційна, часами - із самоповторами, наче зшита з клаптиків споминів. Мені не було страшно її читати, я не травмувалася, адже знала і читала багато до цього - і в рамках збору свідчень для “Я пишу з війни” і спогадів очевидців та учасників опору, яких, на щастя, зараз дуже багато. Все це, як пазлики, формує велику чесну картину руснявого злочину проти Маріуполя, маріупольців і України.

Анонім

"Маріуполь. Надія" - це щоденник про жахливе життя в обложеному Маріуполі. Авторка чесно пише про страх, голод і руйнування, але водночас показує, як люди намагалися вижити і не втратити надію. Книга важка, але важлива, щоб пам'ятати, що сталося.

Анонім