Мирослав Лаюк "Бахмут" #марафонкнигомам Було собі гарне українське місто Бахмут, а потім прийшла війна і тепер міста немає. Ця книга розповідає про період найінтенсивніших боїв за Бахмут 2023 році. Письменник Мирослав Лаюк проживав ті дні там, разом з нашими воїнами, медиками,простими людьми. Ця книга просто просочена сльозами, потом та кров'ю. Це розповідь як воно там, де здається, що життя немає, але воно є і люди до всього пристосуються. Наші військові борються, рятують та, на жаль, гинуть. Книгу важко читати, бо ти розумієш, що це не художня книга, не вигадки, а реальне життя тут біля нас, з реальними людьми. Автору вдалося зібрати та показати всю болючість історії кожного з його героїв. Саме завдяки таким книгам про подвиги наших воїнів дізнається наступні покоління. Книга доповнена фотографіями міста, людьми, що там знаходяться. Книгу котру варто прочитати, яку ти переживаєш разом з автором. Місто-фортеця Бахмут......

Неймовірно красиво оформлена збірка, яку, на жаль, абсолютно не вдалося сприйняти цілісною. ⬇️ П'ять творів. П'ять дуже різних творів від п'яти дуже різних митців та мисткинь. Єдине, що їх мало б об'єднувати (але щось пішло не так) — Луцьк. Прекрасний, затишний, войовничий, історичний, домашній, ностальгічний, сучасний, неповторний, знаний та незвіданий. ? Так, відвідати місто знову захотілося, тут питань нема. Але... ? Есе Забужко, як завжди, дає відразу стільки, що перетравлювати цього слона треба по шматочку й поступово. Дуже інтимно і водночас світобудівничо. Оксана Стефанівна показує вам той Луцьк, який не покаже ніхто й ніколи. ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️ ? Оповідка Лаюка максимально драйвова. Перші підліткові поцілунки, перші "серйозні" рішення кинути усе й дременути покоряти Київ (без грошей та з однією парою мешт), якась дуже світла та тепла історія дідового кохання. ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️ ? Калитко обійшлася недбалим копіпастом окремих статей вікіпедії і спробою пов'язати Луцьк та Харків воєдино, але вийшло то недолуго та штучно. ⭐️⭐️ ? Дереш вивернувся сподом назовні, розвісив пен'юари, використані презервативи та пахкі амбіції, притрусив то фотонами, невизначеністю Гейзенберга і заполірував зверху цей шмурдяк Світлим Шляхом до Бога. Такоє. ⭐️⭐️⭐️ ? А Кідруку взагалі було з гори плювати на концепт збірки, на те, що у тексті мав бути Луцьк, роздуми, особисте і він просто впердолів там шматочок "Колонії" ? ⭐️ От і думай тепер, як її оцінити в цілому? Окрема подяка ілюстраторці Валерії Печеник. Колажі просто неймовірні.

На передодні 2 річниці повномасштабної війни в Україні відбулася презентація книжки репортажів та есеїв «Бахмут» Мирослава Лаюка. Автор разом із фотографом-документалістом Данилом Павловим перебували взимку та в березні 2023 року у місті Бахмут, коли ішли важкі бої за місто. Вони передали на сторінки ті моменти, які побачили, пережили і відчули на собі у той важкий період. Книга доповнена світлинами, на які важко дивитися, але які підсилюють написаний текст і дають можливість візуалізувати сам сюжет. На презентації була присутня дівчина, жителька міста Бахмут, вона розказала про свій зруйнований окупантами будинок, який задокументований у книжці на сторінці 60 ? Коли вона ділилася спогадами, то в її словах відчувався розпач, біль, спустошення і велика любов до міста, в якому вона жила і планувала своє майбутнє. Хочеться побачити книгу про кожне місто в Україні, яке зруйноване, якого не існує. І щоб ці міста залишилися у нашій памʼяті назавжди! Рекомендую цю книгу до прочитання кожній людині, яка ще не усвідомила що відбувається зараз у нашій країні, яка ще вважає що не має значення якою мовою говорити. А також тим, кому не байдуже наше майбутнє щоб не повторювати помилок, які були зроблені. 10⭐️ замало щоб оцінити цю книгу! 〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️〰️ ? Вертаємось назад - касети раз, міномет два. У бліндаж забіг - чекаєш. Вибіг - місцева флора вже інша: дерев нема. ? Щодо кінця війни: «Я б зробила той день у жодному разі не святом. То мав би бути день памʼяті й тиші. Ми знаємо, якою ціною це далося». ? Якби мене не поранило, я б не поїхала. Якби ви в мене вдома побували, зрозуміли б чому. Це було не просто місце, де я жила. Це осередок тих ідеалів, у яких я виховувала дітей. Там рушники, фотографії, вірші, вишиті історії…

Історія, в якій я очікувала прочитати про Лесю Українку, але, на жаль, ні. Тут лише короткі згадки про письменницю -її лист до О.К., про хворобу, чоловіка і те, що Леся була в Карпатах і хтось там точно бачив письменницю та возив у гори . Богдан живе в Одесі, колекціонує двері та виготовляє їх, мандрує світом. І через роки в його житті з'являється батько, який залишив сина, та спадщина. Режисерка Анна зацікавилась листом Лесі, бо хоче поставити виставу на цю тему. Вони всі опиняються в горах. Жаб'є, Буркут, Криворівня, мандрівка рідними краями і якась дивакувата поведінка персонажів . Мені взагалі ці історії не зв'язалися в одне ціле, та так і не зрозуміла, що хотів сказати автор.Книжка не сподобалась взагалі.

Придбала цю книгу у аудіо книгарні. Поки ще не прослухала, але сподіваюсь, що збірка казок буде приємною для мене і моїх шибеників!

Чи є сенс говорити про місто, яке втрачене? Якого більше немає? Яке наші вороги так завзято знищували до каменя? Чи згадають про нього на рівні з Дрезденом і Гернікою? Це все залежить від нас. Від того, як довго ми самі пам'ятатимемо і нагадуватимемо світу про злочини росіян. Тому так, є сенс. Це навіть наш обов'язок. Мирослав Лаюк - прекрасний репортажист, це було зрозуміло ще із статей у the Reporters, у книжці розкрився ще краще. В інтерв'ю він часто пустотливо каже, що книжка з картинками - краще. Здається, це щоб згладити біль від тих самих "картинок", адже фотографії Данила Павлова не менше за текст виривають серце з грудей, показуючи правду, з обдертою шкірою, саму суть. Причому саме письмо не претендує на літописність чи щось таке, воно ловить МОМЕНТ, і автор сам часто рефлексує про складність передати все, що відбувається перед його очима. Тому він пише як є, щиро, відверто, іноді про побут і власні буденні переживання. Пише так, що ти відчуваєш зближення і розуміння. Насправді, важко якось словами описувати цю книжку, хочеться цитувати цілі сторінки, тож краще візьміть і прочитайте. Бо, хоч і боляче, але є речі, які ми не маємо права ігнорувати і забувати. "Сила тексту іноді у віддаленні, відвертанні. Там реальність відрефлексована і вставлена у рамку. Шмат м'яса обмотано промокальним папером, а потім одягнуто в прозорий целофановий пакет. І читачеві комфортніше на це м'ясо дивитися через пакет, бо воно не смердить і не тече." Цю книгу неможливо оцінити зірочками, її має прочитати кожен.

Обожнюю час від часу читати казки. Це наче такий своєрідний детокс від більш серйозної літератури та більш ніж серйозного сьогодення. Тому і ця книжка не пройшла повз мене. Сподобалось. Бо іноді купуєш книжку казок – а вони такі всі прям дитячі-дитячі, що дорослому геть не цікаво. А цю книгу залюбки почитав сам, а потім ще й передарував дітям друзів. Малюки також у захваті)))