Після кривавої бійні, спровокованої "отим", зі спецпризначенців та поліції не залишилось майже нікого… Ряди родини Ґото теж суттєво прорідились. Але це ще далеко не кінець історії… Дайґо шокований останніми подіями. Кейсуке теж. Ні один, ні другий не очікували такого повороту подій. Намагання уникнути жертв і безглуздого кровопролиття з тріском провалились. Життя обох героїв опинились під загрозою, як і життя по-справжньому дорогих їм людей. Ґото, абсолютно переконані у власній правоті і вищості над іншими ("тільки члени родини Ґото є справжніми людьми"), не мають наміру відступати. Та й не зможуть уже, навіть якби захотіли: точку неповернення пройдено, а отже, тепер — вони проти всіх. Крім того, Ґото доводиться бути насторожі: очевидно, що серед них є зрадник, і будь-чий необережний рух чи слово тепер викликають питання. Зважаючи на те, скільки брудних таємниць назбиралось у цій родині, під підозрою може опинитись будь-хто. У рядах поліції теж з довірою непросто: там чимало вихідців з Куґе і хтозна, що у їхніх головах насправді. Але й просто забути про цю справу правоохоронці тепер не можуть, адже нарешті починають усвідомлювати справжній масштаб проблеми. Коли найдорожчі опиняються під ударом, уже не до принципів, обережності, справедливості, зобов'язань чи законності. Мета одна — врятувати будь-якою ціною. Але чи можливо це взагалі? Життя багатьох опинилось на вістрі ножа. За мить до удару. За подих від пострілу. Цілковита безвихідь і лиш один мізерний шанс на порятунок. Навряд чи для всіх. І надто примарний, щоб на нього покладатись. Але так хочеться вірити у краще… Знову ж, розвиток основного сюжету тривав усього кілька годин, але том насичений інформацією. По-перше, подій відбулося чимало. По-друге, знову розкривається багато деталей минулого. Розповідь так само напружена, емоції киплять, безліч життів уже обірвалось і ще немало висить на волосині, а клята Ґін Ґото навіть з того світу продовжує дьоргати своїх маріонеток за ниточки.

Певно, пора би вже було звикнути, що кожен наступний том дивує все більше, але я все рівно кожного разу в шоці ?. Дайґо вдалося знайти двох союзників в Куґе. Ще один бажаючий покласти край владі й свавіллям родини Ґото працює безпосередньо з поліцією. Так-так, нарешті поліцейське управління наважилося зробити рішучіший крок. Тим часом Кейсуке, шокований щойно отриманою звісткою, нарешті визначається з пріоритетами. Все-таки, мої здогадки щодо нього виявились вірними: він — хороша людина, котра змушена чинити зло під тиском обставин. Ось тільки можливості вплинути на ці обставини у нього, на жаль, практично жодних… Настав день свята підношень, коли все мало б вирішитись. Спецпризначенці нарешті в ділі. З Ґото наче розібрались — шансів уникнути відповідальності у них не залишалось уже практично жодних. Здавалось, справу зроблено — безчинствам в Куґе буде покладено край і всіх винних покарано. Але… Я, звісно, підозрювала, що не все піде гладко, але такого розвитку подій точно не чекала ?. 7-ий том — екватор історії. Страшно навіть припустити, що чекає героїв далі…

Хай там що, Дайґо має твердий намір врятувати дітей, навіть йдучи на шалений ризик. Саме через цю навіженість Дайґо і вважають крутим копом, але чи достатньо цього для успіху? Поки Аґава, сам-один, поспішає як може, Ґото теж не сидять, склавши руки. Взагалі, насиченість інформацією цього тому просто шалена (попри те, що по сюжетному часу пройшло лиш кілька годин), лиш встигай за всім слідкувати і все осмислювати.  ?Дайґо: продовжує боротись навіть з мінімальними шансами на перемогу. Дуже за нього вболіваю. ?Кейсуке: намагається діяти обережно і виважено, поєднуючи вірність родині з прагненням змінити її. Але одного бажання ніколи не достатньо. Чи зважиться він на рішучі кроки? Ще й новина від Суміре Кано його просто приголомшила ?. ?Йосуке: також опинився в непростому становищі, але від нього мабуть найменше чого залежить. ?Сільський голова (Ґото!): здивував відвертістю. Чи це лиш чергова гра? ?Поліція: нарешті витягла голову з піску й вирішила підключитися. Та чи не запізно? ?Ґін Ґото: те, що вона була ще тою мерзотою, уже давно відомо. Але щоб настільки?! ? ?Ай Ґото: ось історія цієї жінки настільки приголомшила, що я й досі намагаюся її осягнути. Як так? Ну як? ? Я в шоці після прочитання цього тому… концентрація інформації, напруга, драматизм, розкриття жахливих таємниць минулого і наче вже ось усе вирішиться… Але ж це ще навіть не середина серії ?. До речі, помітила, що з кожним томом малюнок мені все більше починає подобатися. Неймовірна експресія!

Конфронтація між Дайґо і Ґото доходить до крайньої точки. Здається вже ось-ось буде зроблено фатальний крок. Але несподівано втручається… начальник управління поліції ?. Подіями у Куґе, загибеллю Кано та підозрами Аґави зацікавилися детективи головного управління префектуральної поліції. Здавалося, Дайґо нарешті отримав союзників та суттєве підкріплення, а отже може запобігти жахливим подіям, що скоро мають трапитись. Тим паче, що до сих пір його план чудово працював і він отримав дуже важливу інформацію. Крім того, патологоанатом зумів пролити світло на певні деталі розслідування попереднього дільничного. Виявляється, стосунки з мешканцями Куґе в Кано спершу були хорошими, як і з Ґото зокрема. Але після одного його необачного вчинку, зробленого з хорошими намірами, почалось всезагальне цькування Кано, що спонукало його до розслідування і зрештою призвело до трагедії. До того ж, ще більше деталей випливає на світ завдяки старанням начальника управління. Але незважаючи ні на що, для спецпризначенців беззаперечних доказів недостатньо, щоб втрутитися, а діяти самостійно поліції небезпечно ?. Як же ж ця бюрократія і тупцювання на місці дратують ?! І це зволікання, замість того щоб діяти рішуче… Час закінчується, свято підношень вже ось завтра… Невже вся надія на одного лиш "жорстокого копа", зірвиголову, чия слава йде попереду нього? Потенційних союзників наче хватає, але й вороги не сплять і все ще заплутаніше, ніж здавалося…

Ця манґа вміє тримати уваги і підкидати дров у вогнище, розпалюючи емоційну напругу й підвищуючи ставки. Зважаючи на отриману нещодавно інформацію, Дайґо має твердий намір докопатись до правди. Що приховують жителі села? Що не так з родиною Ґото? Чи справді новонароджених дітей забирають від матерів і готують для жертвоприношень? І що, зрештою, такого дізнався попередній дільничий, чим підписав собі смертний вирок? Але важко вести розслідування, коли кожен крок під пильним наглядом сусідів. Ще й Машіро зникає у свій день народження ?. Просто пішла погуляти? Заблукала? Викрали? Головне зараз знайти її цілою й неушкодженою. Але ж не обов'язково насправді викрадати дитину  - головне переконати батька, що це можливо і змусити відступити… Я й досі не розумію, чому Аґава не дременули світ за очі з Куґе як тільки запідозрили щось неладне. Так, їм тут загалом сподобалось. Так, Машіро наче покращало. Але тут стільки "але" назбиралось! Одержимість Дайґо знайти відповіді — це турбота про сім'ю, щоб забезпечити їм спокійне й безпечне життя на новому місці, чи все-таки бажання розібратись з усім просто приносить йому задоволення? Поки Дайґо губиться у здогадках і намагається придумати, як дізнатись правду, покарати винних і при цьому убезпечити дружину й дочку, ми нарешті отримуємо деякі відповіді. Зокрема, чим особливі Ґото і яка роль їм відведена. Свято підношень уже за кілька днів, отже часу залишається обмаль. Потрібні рішучі кроки. Дайґо має план, він не звик відступати і не може просто заплющити очі на жахливі речі що от-от мають статись. Але ж це такий ризик і стільки всього може піти не так!  Я, звісно, вболіваю за Дайґо. Але ще мене цікавить персонаж Кейсуке Ґото, котрий справляє загалом непогане враження, та все ж залишається вірним традиціям і родині. А також його молодший брат Йосуке, чия роль у родинній справі нещодавно суттєво змінилася. Так чи інакше, напруга зростає, час спливає, а дії кожного з персонажів сковані певними обмеженнями: законом, звичаєм, зобов'язаннями, примусом — у кого як. Дія чи бездіяльність — будуть наслідки. То що ж далі?

Якщо коротко описати враження від "Ґаннібала" - він дуже цікавий і моторошно захопливий, хоч і маю кілька зауважень. Але про все по порядку. Манґа розповідає про нового дільничного поліцейського віддаленого гірського села Куґе, що замінив зниклого попередника. Аґава Дайґо разом з дружиною Юкі та маленькою донечкою Машіро планували почати нове життя в цьому спокійному місці, де ніколи нічого не трапляється. Принаймні, так здається на перший погляд. Новоприбулі чим далі, тим більше помічають дивних речей навколо і в поведінці односельчан, а моторошні знахідки й події наводять на жахливі здогадки. У мене виникло багато питань до мотивації і вчинків персонажів, а також до їхніх стосунків. Спойлерити не люблю, тому постараюсь писати без конкретики, лише враження від окремих ситуацій та подій. Перше, що кинулось в очі, це ставлення місцевих мешканців до приїжджого, хай навіть поліцейського. Воно відверто глузливе і зневажливе. На перших сторінках то були лише насмішки. Не нормально, але зрозуміти можна: селянам не надто подобаються чужинці, тим більше з міста. А от далі… Інцидент в лісі здивував: на звичайне зауваження, без жодного осуду, а лиш просту констатацію факту, отримати дуло рушниці до лоба - це вже зовсім не нормально. Дайґо правильно підсумував: це аж ніяк не схоже на жарт, радше на залякування. Чужа душа - темний ліс і цілком ймовірно у нього є причини залишитись, або ж він просто не з лякливих, та я б після такого дременула із сім'єю з села куди подалі й пропади воно пропадом. Особливо зважаючи на чутки про зниклого попередника, а тим більше після знайденого 'повідомлення' в будинку і 'подарунку' донечки. А після подальших подій і поготів. Далі, дружина поліцейського, Юкі… З одного боку її поведінку також можна зрозуміти: хоче більше уваги від чоловіка, допомоги і все таке… Я в декреті двічі була і знаю, що декретна відпустка має з відпусткою стільки ж спільного, як морська свинка з морем. Але ж у нього робота, він не сидить без діла: в робочий час він зайнятий, та й з місцевими варто налагодити хороші стосунки, якщо хочуть там прижитись. Дорікати чоловіку самим фактом переїзду також тупо - рішення ж обоє приймали… Виїдання мозку (в переносному сенсі) не найкраще рішення в будь-якому випадку. Тепер про дивну родину Ґото: вони живуть за своїми правилами, що нагадують радше щось дико первісне, аніж традиційне в звичному сенсі. Решта селян намагаються їх уникати: "З родиною Ґото краще не мати справ." Трохи дивно, що меншість тримає в страху більшість. Якщо підозри не безпідставні чи відомі якісь жахливі факти, то чому б не запросити допомоги з зовнішнього світу? Чи й з рештою селян теж не все просто? Але це так… думки в голос. Можливо, далі ми дізнаємося більше про сім'ю поліцейського і їхнє минуле та отримаємо пояснення такій поведінці і рішенням. Та й щодо решти питань теж може знайтись логічне пояснення. Побачимо. Візуальну складову комікса важко однозначно оцінити. В "Ґаннібалі" малюнок детальний, але склалось враження, що часом фон і передній план з різних зображень складені. Частина панелей ніби містять оброблені фото з домальованими окремими фрагментами та персонажами і виглядає це іноді якось дивно. Та все ж більшість панелей досить гарні й цілісні, а окремі й взагалі дуже класні й експресивні. Суперобкладинка дуже виразна й промовиста, якість самого видання, перекладу й адаптації дуже хороша. Проте, є мінус: на кількох початкових сторінках деякі бабли з текстом виявились занадто обрізаними, через що одна-дві букви на початку або в кінці текстового рядка були відсутні. Тим не менше, манґа мені сподобалася. Цікава, динамічна історія, що постійно тримає в напрузі і підігріває інтерес. Вийшло емоційно, тривожно, небезпечно й загадково. Відмінний жорсткий трилер-горор-детектив. І 16+ на обкладинці не дарма.

Молодий і перспективний поліцейський Дайго Агава відправляється на службу в гірське село Куґе. Як і кожна людина він має плани та амбіції. Його бажання знайти спільну мову та подружитись з місцевими мешканцями не має меж. Він йде на все що необхідно, навіть попри бажання своєї дружини Юкі та маленької донечки Мошіро. Дивне зникнення попереднього дільничого не дає спокій його наступнику, а раптова і жорстока смерть бабусі Гото не виходить з його думок. Бабусю роздер ведмідь, але ж звідки сліди від людських укусів?Що приховує таємниця і жорстока сім'я Гото? Невже вони поїдають своїх родичів? Не зупиняючись ні на хвилину поліцейський прямує вперед для розкриття цієї справи. Чи зможе він самостійно вирішити всі проблеми? Чи їдять мешканці села людей? Та хто таки “Отой” який все вирішує? Манга тримає інтригу, не хотілось відпускати її з рук поки не прочитаю останню сторіночку. Чекаю з нетерпінням продовження історії.

У другому томі, як і очікувалося, розповідається, що ж насправді привело поліцейського у глухе село, де, здається, їдять людей – ууууууу. Власне, як я і підозрювала – це не його рішення, а заслання, адже наш герой виявляється дуже полюбляє вибивати дізнання кулаками в буквальному сенсі. Так, звісно, він б’є тільки покидьків, злодюжок, що вихоплюють в бабусь сумки, дрібних крадіїв, і всі у поліцейській дільниці про знають, але приймають за менше зло. Типу, краще він поб’є кримінальний елемент, аніж цей елемент вийде за допомогою адвоката і продовжить свою кримінальну справу. Аж поки біля родини головного героя не поселяється педофіл. Справжнісінький. Який западає на доньку поліцейського, а вона в свою чергу не знаходить нічого кращого, аніж почати його жаліти й дружити з ним, бо, мовляв, всі його женуть й не люблять. До питань, що там із психікою доньки, з’являється наступний пак складних питань. Другий том було читати цікавіше, хоча б тому, що дурацькою поведінкою тут відзначилася тільки мала, і це можна скинути на вік (хоча й важкувато). Все такий самий дуже атмосферний малюнок, щільний й достатньо детальний. Все так само, як і перший том, раджу поціновувачам жанру.