Книга чудова, але читалася дуже важко, тому що стиль написання автора складний і в кожному реченні багато сенсу. Як і більшість книжок про війну, це дуже скляна історія, яка розіб'є ваше серце на тисячі маленьких друзочок, але воно того варте.

Довго відкладала цю книгу, але напевно просто мав настати кращий час саме для неї. Купила і на наступний день почала читати, закінчила через три дні. Історія поглинула мене повністю. Цікаво було читати з усіх сторін, і історію Лізель, і розповідь від Смерті. Найбільше запала цитата «Хочете знати, який я маю вигляд насправді? Допоможіть собі — знайдіть дзеркало, а поки я продовжу» (цитую з пам'яті). Смерть вперше бачить дівчинку, коли приходить забрати душу її маленького братика, і в подальшому вони зустрічаються не один раз. Ми знайомимося з прийомними батьками Лізель, з хлопчиком Руді, який так прагне її поцілунку і щораз запитує дівчинку про це. Прийомний батько, Ганс, навчає дівчинку читати і першою її книжкою стає зовсім не дитячий «Посібник гробаря», який вона вкрала зі снігу. І це стало першою її краденою книжкою в цій історії. Наступну вона поцупить з полум'я. Історія про життя під час війни, дитинство, юність, дитячу закоханість, а згодом і підліткове кохання, про жагу до знань і книжок. Лізель врятували слова, її власна книга, яку вона писала. Я думала, що мене не сильно зачепить, тому що сльози над книгами це не моє, але все таки помилилась. Не знаю, наскільки змістовний і корисний цей відгук, проте сформулювати краще не дозволяє каша в голові, яка виникла після прочитання. Це неймовірна суміш суму, посмішок і чогось надто близького. Довелось навіть трішки переосмислити свій погляд на події. Загалом книга не з легких, читайте на свій розсуд, але я її раджу.

Я люблю історії про маленьких дівчат. Це саме одна з таких. Роман великий за обсягом, і першу половину я читала доволі довго, відволікаючись на інші книжки. Та завдяки напливу ескапізму останніми днями, другу половину проковтнула дуже швидко. У результаті залишилась задоволена. Ще й у кінці отримала емоційний вибух, проливши чимало сліз. Історія ведеться від імені Смерті, що стала свідком уривку життя юної злиденної німкені в розпал Другої світової війни. Ми багато знаємо про жорстокість Третього рейху щодо супротивників. А як щодо своїх же чистокровних арійців? Нацистський режим не проявляв милосердя до жодного. Та історія не тільки про це: про життя та смерть, любов і ненависть, страх і надію, дружбу, підтримку та пубертат ? Якщо у вашому житті раптом недостатньо тривог, пов'язаних з війною, і хочеться поревіти білугою, то highly recommend цю книгу. Бо для мене її літературна цінність беззаперечна. Розкрита важлива тема. Всі герої живі, характери чудово прописані. Побудова сюжету цікава періодичними стрибками у часопросторі, які не спантеличують, а навпаки підживлюють інтерес. Акцент на деталях. Ще й переклад від КСД майже без помилок ?

"І цьому тихому світі околичного району великого міста вулицею йшли хлопець і мул. Вони прямували до мосту в Силвері й забирали з собою найтемніші води." У історії хлопців Данбар не було можливості не сподобатися мені — це сімейна сага з нелінійним сюжетом і красивою мовою. Все як я люблю. Або любила колись, бо останнім часом я читаю переважно інші жанри. Але повернемося до хлопців. На перший погляд, це звичайна історія про родину, яка переживає складні часи. В цій історії є стосунки братів, є минуле їх батьків, є дівчинка, яка їздить на конях та багато інших тварин. Буду чесною, на другий погляд це також звичайна сімейна історія. Але якою ж красивою мовою написана книга — метафорично, поетично та з дрібкою сюрреалізму. Це той випадок коли я перечитувала речення просто щоб їх посмакувати. І, звісно, мене не могла не розчулити історія братів. Але є у мене дрібка негативу, яка спрямована на переклад книги. Під час читання мене не покидало відчуття що книгу переклали з москальської, бо були слова та оберти притаманні тій мові. І це дуже прикро, бо загалом книга варта уваги для поціновувачів жанру.

"Крадійка книжок" Маркуса Зузака — це зворушлива історія (яку оповідає Смерть) про силу слова і людяності, що розгортається під час Другої світової війни. Головна героїня, Лізель Мемінгер, знаходить у книгах розраду і втечу від жорстокої реальності. Погляд на події з точки зору Смерті надає роману особливої глибини та філософського підтексту. Автор майстерно передає страхи, біль і надії дітей, які живуть в умовах війни. Книга змушує замислитися над важливістю співчуття і сили духу в найтемніші часи. А в кінці, я вам обіцяю, ви будете плакати. Кілька цитат (які змусять вас її прочитати): "Ось маленький факт, одного дня ви помрете." "Я навмисне вишукую кольори, щоб не думати про них, але то тут, то там, я помічаю тих, хто залишився, я бачу, як вони подаються під тягарем усвідомлення, відчаю і подиву. У них проколені серця. У них пробиті легені." "Кожна історія це спроба, це неабияка спроба довести собі, що ви і ваше земне існування маєте значення." "Я хотів пояснити, що завжди переоцінюю та недооцінюю людей і вкрай рідко просто оцінюю їх." "Мене переслідують люди."

«Крадійка книжок» — це історія, яка змушує переосмислити важливість книг, слів і людей у нашому житті. Дія роману розгортається в Німеччині під час Другої світової війни. Головна героїня, Лізель Мемінґер, дівчина, що переживає жахи війни, краде книги, які допомагають їй зрозуміти себе, знайти надію і боротьбу в світі, що руйнується. Через її очі ми бачимо мир, зруйнований війною, але водночас і світ, де, незважаючи на все, є любов, дружба та мужність. Розповідь ведеться від імені Смерті, що додає сюжету певної унікальності та філософського підтексту. Вона не тільки спостерігає за героями, а й коментує їхні вчинки та долі. Це незвичний підхід, який робить книгу ще цікавішою та змушує задуматися над глибокими темами. Персонажі дуже яскраві та реалістичні. Лізель, її прийомні батьки, друг Рудий і всі інші стають для читача живими і близькими. Їхні емоції, переживання та стосунки в умовах жорстокості війни здаються дуже справжніми. Кожен герой, зі своєю історією, намагається знайти спосіб вижити і зберегти людяність. Для мене ця книга корисна тим, що вона нагадує про важливість того, що ми маємо, і навіть у найтемніші часи можна знайти світло через слова і книги. Вона також дає зрозуміти, як багато може значити допомога іншому, навіть якщо це лише маленький вчинок. На мою думку, це не просто історія про війну, а більше про людські стосунки, які можуть витримати будь-які випробування. Книга точно не була згаяним часом, вона варта уваги за свою глибину та емоційний заряд. Рекомендую «Крадійку книжок» усім, хто любить літературу з глибокими, емоційними темами, а також тим, хто хоче зрозуміти, як книги можуть змінити життя навіть в умовах жахливих історичних подій.

Закінчую читати з заплаканими очима. Для мене ця історія була зворушлива, болюча, про добро, кохання, сміливих людей, жахливі речі, пропаганду, та ще багато всього іншого. Залишається ще трохи стан «на подумать». А, також дуже сподобалось, що це книга про кольори. Дуже класно тебе проводить в атмосферу.

"Смерть нікого не чекає. А якщо і чекає, то зовсім недовго." Роман про смерть. Багато смертей. Вимушених смертей. Роман, у якому більшість описаних героїв померла. Ба більше, головним оповідачем твору є сама Смерть. Точніше сам, бо Смерть чоловічого роду. Та це не головне... Роман про війну. Другу світову. Про гітлерівську Німеччину, нацистську партію і гітлер'югенд. Про геноцид євреїв. Та головне не це... Роман про людей. Про Людей. Які вміють любити, радіти, бути щасливими і просто жити. На скільки це можливо в умовах голоду, війни та тоталітарного режиму. Про людяність. Про справжні почуття. Переховування єврея у підвалі одного з німецьких будинків. Можливість дати дівчинці вкрасти книжку зі своєї бібліотеки. Поділитися хлібом з євреями, коли сам голодуєш. Роман про слова. Силу слів. Сказаних, написаних, прочитаних і не сказаних. Про книжки і голод знань, який сильніший за тілесний голод. Роман екранізовано. Фільм шикарний, але книга значно краща. Написана вона дуже легко, невеличкими розділами, хоча і піднімає такі не легкі питання. Її неможливо прочитати швидко, бо кожне речення, кожен абзац, потребує, щоб його переосмислили. Три книжки були найціннішим з усього, що у неї було. Того року мені довелося намотати кілька кругів - з Польщі до Росії, тоді до Африки і знову до Польщі. Ви скажете, що я намотую круги щороку, проте іноді люди полюбляють додавати мені роботи. Зростає кількість тіл та їхніх вивільнених душ. Зазвичай вистачає кількох бомб. Або газової камери, чи тріщання далекої автоматної черги. А коли вже й це не докінчує справу, то, принаймні, залишає людей без даху над головою, і в усіх куточках я зустрічаю безпритульних. Часто вони біжать за мною, коли я проходжу вулицями спустошених міст. Вони благають забрати їх зі собою, вони не розуміють, що я не маю на них часу.