Це було щемко, щиро, трошки боляче і доволі сумно. Історія пошуку батьків – вічна і ніколи не буває простою, що ми й бачимо в цій книжці. Подобається живий гумор персонажів і те, як вони вчаться говорити «словами через рот» (дуже помітний досвід самого Марка в психотерапії 😅) Єдиний мінус для мене: неоформлені діалоги, що трохи ускладнює читання.
Чи продовжує ця книжка літо? Навряд. Чи раджу я її читати близьким? Безумовно.
І дякую за ту маленьку історію в нижньому правому кутку, вона неймовірна 🥰
Анонім
За сюжетом 15-річна Зоряна вирушає на пошуки свого батька, якого не знала від народження. Підлітку це мучить, їй цікаво і страшно водночас, бо вона не розуміє, чому так трапилось, що батько не бере участі в її житті. Мене ж дратувала інфантильна позиція матері дівчинки: ну цікавить тебе батько - на адресу, рушай, шукай його, а я залишусь вдома й хвилюватимусь за тебе звідси, а ти, доню, розрулюй сама... Мені в книзі не вистачило більшого розкриття персонажів, глибшого, бо там ще є куди копнути.
Із цікавенького: у книзі є к'юар-коди з посиланням на саундтрек до твору, а картинки внизу кожної сторінки створюють анімацію. І знову мені трапилась книга, в якій відсутнє пунктуаційне оформлення діалогів.
Анонім
Книга, яка не намагається дати чарівну пігулку чи черговий мотиваційний лозунг у стилі "будь кращою версією себе". Вона звучить радше як чесна розмова, про втому, біль, стрес і про те, що насправді може допомогти.
Автори вибудовують модель стійкості, де увага приділяється тілу, емоціям, звичкам, харчуванню, цінностям, відповідальності, мисленню, креативності, зв’язкам і любові. Кожен елемент не просто теорія, а й практичні вправи, які можна застосувати тут і зараз. І це не сухі рекомендації, а ніби підказки від людей, які самі пройшли крізь труднощі.
Мені сподобалося, що книжка адаптована до українських реалій. Тут немає відчуття відірваності від життя, навпаки - приклади і думки близькі, впізнавані. Є моменти, де відчуваєш: "так, саме це я зараз проживаю".
Водночас, читаючи, я ловила себе на думці, що деякі розділи можна було розкрити глибше, особливо про соціальні зв’язки і дружбу. Хотілося б більше конкретики, як вибудовувати ці стосунки у реальності, де війна та постійна тривога віддаляють людей одне від одного.
Та головне, дає те розуміння, що навіть у хаосі й кризах можна знайти щось маленьке, що підтримає саме тебе. Іноді це ковток води, іноді дзвінок другові, іноді просто дозвіл нічого не робити й відпочити.
Анонім