Марк Лівін

Дуже сподобалася головна героїня, має власну точку зору, цілі, впевненість у собі. Книга дуже сподобалась, є над чим подумати, гарно прописаний текст. 9/10🙌

Книга на перший погляд легка і поверхова, але насправді розглядає такі проблеми, як дорослішання підлітків, їх формування як особистості, спілкування із однолітками та дорослими, батьками, пошуку та розумінню себе.

Ніби нічого нового у книзі немає, але ми чомусь постійно забуваємо про ці прості істини.

Вважаю, що було б корисним і дітям, і їх батькам прочитати цю книгу.

Дуже було шкода Володю і не дуже зрозуміло, чи це була генетика, чи життя довело його до такого стану. І вважаю, що було несправедливо, що чоловікова пасія не знала про його ситуацію, тому що її життя могло б скластися зовсім інакше. Вважаю, що через нього жінка більше не мала довіри до протилежної статі і не створила повноцінну сім’ю, була невдоволеною і роздратованою, бо ж складно самостійно піднімати дитину на ноги, що також позначилося і на дівчинці.
А що, якщо у чоловіка був діагноз і він також міг передатися його дітям? Одне діло мати незначний косметичний дефект, як то 6 пальців або ті, які зрослися між собою, а інший - щось серйозніше, що негативно впливає на життя як носія, так і його оточення.

Не знаю, суперечливі думки виникають опісля прочитання книги.

Розумію, що вона розрахована на певний вік, можливо тому мене не надто зачепила. Хоча наштовхувала на роздуми, а це цінно.

Неймовірно сподобалася сім’я дяді Жені, це справжній скарб, ідеал для наслідування!

P.S. Ситуація із поїздом, який поїхав - абсурдна.

P.S. Книга гарної якості і дуже красива.
Старе авто трішки нагадало вайб обкладинки ілюстрованого видання Гаррі Поттер і таємна кімната. А ці малюнки на сторінках, які утворюють аніме при їх перегортанні!
+ Дяка за саундтрек!

P.P.S. Здивувало, що не було звичного нам всім оформлення діалогів.

P.P.P.S. Виявила, що Марк Лівін - автор і співведучий подкасту про ментальне здоров’я. Цікаво, чи всі його роботи мають таку тематику.

P.P.P.P.S. Нове слово для мене, яке ще й розвеселило - бздури (нісенітниця).

Знаєте, ця книга точно не про дітей і дитинство! Точніше не тільки про це, але й про нас, вже дорослих, про те, що у кожному живе внутрішня дитина, скільки б нам не було років! А ще старі травми і голоси різних людей, але найсильніший серед них - наш!

Моя улюблена цитата:
🌈 "Дорослі часто як діти, яких змусили повірити в те, що вони все вміють. Але це не так: вони часто такі ж перелякані й безпорадні, як і ми".

Давно не читала книгу з відчуттям легкості. Таку добру і просту, як щире зізнання чи раптове прозріння з потужним рушієм до змін. Мені дуже до вподоби стиль автора, ніби розмова з добрим другом про все на світі, що вже було, і що можливо буде. Історія про пам'ять, про родинне, про батьків, про небайдужих людей і випробування дорослого життя.
Окремо я виділила тему емоційних травм, важливості підтримки сім'ї та впливу суспільного осуду, поверховості суджень людей, які від незнання і обмеженості, штовхають до жорстокості.

Думаю, ця світла історія залишиться зі мною надовго. Дякую автору за відчуття тепла всередині.

Рекомендую усім котикам ⭐️

📖 "Мозок насправді хитрий і розумний: він часто думає дурні думки не тому, що ми дурні, а тому, що так найлегше. Це пріоритет для нього, щоб ми витрачали якомога менше часу з максимальною вигодою для нього. Добрі думки думати значно важче, вони вимагають багато часу та енергії", – слова із книги "Космос, прийом" Марка Лівіна

✒️Ця історія довжиною у 200 з хвостиком сторінок про підлітку Зорю, котра грає на укулеле, живе з мамою і одначе ставить перед собою запитання: "Хто ж мій батько?"

💬Дівчина наймає детектива за свої зібрані впродовж довгого часу кошти, щоби віднайти його. Втім, шукати знадобилося самій. І це так доволі метафорично: все важливе для нас, ми маємо віднаходити самотужки. Готових відповідей і чудодійних таблеток таки нема. Тут можна почути зненацька як на тлі тріснули рожеві окуляри😉

🏡Зоря прямує до чужого міста, знайомиться там із батьковим другом, котрий став священиком і його дітьми. Дружина дядька Жені померла: він досі носить обручку. Каже, що побіліле місце від сліду кільця не засмагає і торкаючись його поглядом – відчуває біль. Ця сім'я відрізняється від її тим, що вони спокійно реагують на невдачі одне одного, вчаться проговорювати складні теми, мають свої смачні ритуали, пов'язані із приготуванням страв

📖Історія із ароматом літа, настурцій і річкового узбережжя про важливість прийняття себе собою і близькими:

🖇"Я хотіла б, щоб мене визнали. Ось вона. Зоряна, Зоречка-моя-донечка. Та, яку я покинув. І та, яку тепер любитиму до кінця свого життя попри все. Навіть якщо вона вступить не в той університет, навіть якщо в неї буде хлопець, який мені не подобається. Навіть якщо вона не оцінить мій улюблений рок-н-рол із 60-х або слухатиме музику, якої я не розумію. Навіть попри пофарбоване волосся й пробитий ніс. Все одно я любтиму її. Тому що вона Зоречка-моя-донечка".

🔸️Я б радила її читати як підліткам, так і дорослим. Бо виростаючи, ми часто розриваємо конект взаєморозуміння. Це породжує тягар непроханих порад, непроговорених тем, віддаленості. Книга-подорожник, яка зеленим листком із мереживом прожилок ляже на ваше серце, допоможе знайти магнетичні точки дотику між різними поколіннями.

Що ж таке цей сторітейл і з чим його їдять? Чому важливо розповідати саме історії і як це можна робити? З чого почати й куди просуватися?
От на ці питання книга Марка Лівіна відповідає.

Доволі непогана робота для тих, хто починає просуватися із текстами, кому потрібні підказки. Але для тих, хто вже заглиблений у тему, думаю вона буде запроста.

Втім, вважаю, тут потрібно вирішувати особисто. Можливо, щось відгукнеться і наштовхне на власні ідеї.

Я цю книгу радила своїм практикантам-журналістам. Адже коли треба випрацьовувати стиль і відходити від написання шкільних творів, то хтось легко і драйвово має пояснити "а як же то робити".

Цікаве оформлення книги з QR-кодами. І найголовніше, Марк Лівін практик, він дає рекомендації з власного досвіду. Тож, почитати буде цікаво!

♡Є книги, якими можна загортатись як пледом. Від них всередині розливається медвяне тепло, стає напрочуд спокійно та затишно. Видається, що зараз серпень: ти обриваєш бабусині пасльони в селі, обідаєш млинцями з аґрусовим варенням і придумуєш кличку для маленького цуценяти.

📖«Зелена, 19» про дитинство без прикрас: зі зірваними яблуками, обтрушеною аличею, першими перемогами і болями. Ранами до яких можна прикласти подорожник і тих, котрі зеленим листком із прожилками вкриватиме циферблат часу. Розлучення, роль батька і мами в дорослішанні, переживання, ігри в дворі, усвідомлення дружби й себе в ній – тут є це все!

📖Читаючи розумієш: у кожного є своя Зелена, 19. Місце дитинства, в котре повертаючись дорослим бачиш більше. То ж просто підстав свій адрес і відчуй терапевтичний ефект від прочитаного! Для мене це адреса Довбуша, 3: пеньок від сливи, котра квітла жовтавими пуп'янками і її соковиті пурпурові плоди падали нам прямо в пригорщі. А ще: місце, де ми палили багаття, закутували в жаринки вишневих дрів картоплю й смакували обвуглене сало в газеті. Вулиця, по якій я вперше проїхалася старим велосипедом [в рази більшим від мене] й навчилася закладати ланц.

▫️Саме в в роки дитинства у нас формується світовідчуття, переповнюють емоції й думки про «А що там далі». І тому так важливо, аби [інсайти з книги]:

✔️батьки були поруч. Або хтось, хто любить тебе безумовно [опікуни, близькі]. Чи то на рибалці, чи то за столом у момент пиття малинового чаю. Аби ти бачив/ла їх очі, сповнені підтримки, у момент, коли розповідаєш вірш на шкільному святі. Або ж у хвилини, коли знаходять вирвану зі щоденника сторінку з лебедем у вигляді «2»;

✔️аби особливим дітям також давали головні ролі на святах в садку/школі. А не, аби вони стояли десь позаду. Поодаль. І ковтали, мов зліплену зі пластиліну, кульку образи [комок в горлі];

✔️аби в кожного були турботливі бабусі/дідусі. Ті, які в потрібну хвилину створять домашній затишок, приготують улюблену полуницю впереміш зі сметаною, прочитають казку, засвітять світло в коридорі...Коли спати без нього ну ніяк не вдається.

Окремої уваги заслуговують ілюстрації Євгенії Гайдамаки, якою щедро пересипано книгу. Тут детально промальовано атмосферу: пишні зеленочубі крони дерев, багряні яблука, акварельні хмарки, а також настрої. Дивлячись на емоцію, зображену на ілюстрації, впізнаєш її у своєму серденьку.

То ж поринай. Читай, дивись. Відчувай!

Книжки Лівіна я намагаюся купувати завжди. Це той автор, який в першу чергу притягує своєю харизмою. Автор, який пише круто. Я читала "Простими словами" (друга досі в планах) і розуміла, що українському нонфікшену бути.

Щодо "Космос, прийом": було добре. Але скажу одразу: дуже відчувалось такий ніби психотерапевтичний аналіз дій і вчинків героїв. Були моменти, коли здавалось, що аж занадто вже Зоря сама собі психолог) Але це не є погано, бо я ще не читала такої підліткової книжки з такою героїнею і з таким сюжетом. Це цікаво і небанально, це глибоко. Смішно, де треба, іронічно. Фінал ніби відкритий. От чи щасливий- це питання. Що буде далі - теж питання.

П.с. єдине, у що я не дуже повірила - це самостійна поїздка Зорі. Мені здається, що мама б не відпустила саму неповнолітню дочку далеко так. Але й про це можна посперечатись, правда?)

П.с.2 на палітурці є напис "Книга, що продовжує літо". Але ж там геть інший вайб) Ця фраза ніби спрощує наповнення тексту.

П.с. 3 щодо оформлення: нема діалогів) спочатку незвично, але я такі книжки читала неодноразово, до цього звикаєш. Мама, Батько - загальні назви, але з великої літери. Тут це дуже символічно.

Цікава особливість: якщо дивитись виступи Марка Лівіна, слухати аудіокнижки в його начитці, то «Сторітеллінг» читається з інтонацією і голосом Марка Лівіна.
⠀
Я чудово провела час; за безтурботною розмовою автору вдалось заглибити мене в роздуми про сучасне життя, дитинство і саму себе.
Адже історії – цеглинки, з яких ми будуємось.
І найменше, що можна для себе зробити – познайомитись із собою, прийняти і подружитись. Бути свідомим справжнього себе. ⠀
На мене книга справила скоріше психотерапевтичний, ніж навчальний ефект. ⠀

Розслабтесь, ніхто не змушує вас здати рукопис по завершенню книги, але самі переконаєтесь, що сторітеллінг знадобиться і в багатьох інших сферах.
⠀
Отож, «Сторітеллінг» порадувала
- очі, бо чудове оформлення
- вуха, бо включає також історії Катерини Бабкіної, Любка Дереша, Олександра Михеда, Євгена Стасіневича та інших
- серце, бо відгукнулась.
⠀
«Що більше часу витратите на добре, то менше часу залишиться на дурне»

Про-сти-ми сло-ва-ми.
Вивчати, проговорювати, повторювати.
Як це роблять автори книжки, що з’явилась, власне, з простих розмов подкасту про почуття та емоції.

Злість, ненависть, сексуальність, сором, провина, самовдоволення і гординя, ревнощі, приниження… Все це природні емоції, про які нам часто незручно і незрозуміло говорити, і про які можна доступно почитати тут.

Особливо цінною у книжці є відвертість, яку з читачами розділяють Лівін і Полудьонний. Говорити про свої слабкості, факапи та епічні поразки, ви ж знаєте, не прийнято в нашому пострадянському суспільстві. Тим паче чоловікам, боже упасі! А хлопці говорять. Так, жартують над собою як можуть, аби легше було ділитись своєю правдою, та все ж говорять! Аби нам з вами подарувати отой стадний катарсис «фух! я не один/одна, і в них таке було».

Хороший нонфік, базовий, доступний, практичний. Вартий перечитування.

Кожен з нас любить слухати історії, але не кожен вміє розповідати.⠀
⠀
Новомодне словечко "сторітелінг" (мистецтво розповідати історії) зараз активно вживається і використовується у різних колах. Адже написати історію, яка не залишить байдужим хочеться усім: чи то допис у соцмережах чи роман століття) ⠀
⠀
Книжка Марка Лівіна як компас направляє у правильне русло написання власної історії, дає інструменти та підказки для гарного тексту, який викликатиме емоції. ⠀
⠀
Не потрібно очікувати, що після прочитання книги ви відразу будете ґуру створеннч крутих текстів - це не чарівна паличка і навіть не посібник у прямому значенні. Книжка підійде для широких мас, які цікавляться темою і хочуть структурувати базові основи. Текст містить чимало ліричних відступів, історії друзів та колег, які займаються сторітелінгом. Вони вміщені між розділами книги. ⠀
⠀
На ділі автор через власний досвід демонструє, для чого людям історії, вчить дивитись довкола, слухати очима і чути відкритим серцем.⠀
⠀
Оформлення потішило - краса у дрібницях. + приємний бонус QR-коди - додаткові відсилки, статті , фото то завжди гуд! ⠀
⠀
Написано легко з цікавими фактами та порівняннями. Як завжди виділила для себе чимало нового до прочитання.⠀
⠀
І звісно, якщо ви слухали подкасти чи виступи Марка будете мати ефект наче автор сам начитує текст у вашій голові😅⠀
⠀