Це, мабуть, єдина книга, над кожним розділом якої я не могла стримати сліз. Бо майже кожен розділ викликає потужні флешбеки у 24 лютого. Але разом з тим вона нагадує про ту неймовірну єдність і взаємопідтримку, яку ми надавали один одному без роздумів і очікувань ?. Це нон-фікшн про Укрзалізницю, її працівників і їхню роботу у перші дні повномасштабного вторгнення - тут є інтервʼю топменеджерів, особисті історії провідників, диспетчерів, чергових по станції, розповіді про приїзд іноземних чиновників (зокрема і Бориса Джонсона), а також деякі історичні факти - наприклад про те, чому у нас ширина колій відрізняється від інших країн, крім тих, з якими не хотілося б мати надалі нічого спільного.

Книга Марічки Паплаускайте "Потяг прибуває за розкладом. Історії людей і залізниці" — це не просто збірка оповідань, а справжня подорож у світ, де людські долі тісно переплітаються із залізницею. Це твір, який чіпляє за живе, змушує задуматися і відчути всю палітру емоцій – від щемливого суму до тихої надії.

Марічка Паплаускайте "Потяг прибуває за розкладом" ? В-цтво Лабораторія ? Історії людей і залізниці. Скільки людей зустрічаємо в нашому житті, а героїв виділяємо не всіх. Ось наша Укрзалізниця. Нам важко уявити як вони жили, а точніше, виживали у перші дні, місяці війни. Скількох людей, родин, їхніх тварин було врятовано і вивезено туди, де безпечніше. На залізниці багато керівників і складна структура. Та ніхто не був готовий до такого розвороту воєнних подій. Але від того, чи вистоїть залізниця, залежало чи встоїть країна. Ворожі війська обстрілювали вокзали, мости, колії. Потрібно було це все швидко ремонтувати. Від початку війни в Україні загинуло 606 залізничників. Це історія про сміливих і стійких залізничників. _ Вона тиждень була на зміні і ще не знала, що зміна триватиме кілька місяців. __ Мені серце боліло, коли я бачив вагони, де ні дихнути , ні сісти, і провідників, на яких всі скидали агресію. __ Щовечора я писала друзям в чат, що ми лягаємо спати. Це було своєрідне прощання. А вранці писала, що ми пережили ніч. __ Як це в одну мить втратити все, що встиг нажити? __ Перед приходом на залізницю в мене народилася Ксюша, і я пам'ятаю, як сказав дружині: дочка виросте й буде пишатися, що ці потяги її татко запускав. Мені хочеться змінити для неї країну. __ Дякую за щемкі історії ❤️

Наші залізничники справді Iron People, бо починаючи від колійників до начальників вокзалів, вони невпинно працюють на нашу перемогу. Мільйони врятованих життів, перевезення військових і гуманітарних вантажів в гарячі точки, ці люди виконують за мінімальні зарплати, це справжні герої. Це історія про людей і залізницю, про судьби, про покращення сервісу в умовах війни, про витримку і відданість своїй справі. Безмежна вдячність всім, хто продовжує забезпечувати функціонування основної артерії країни.

Перша книга, напевно, за довгий час, де мені захотілося виділяти цитати. Захоплива книга про внутрішній світ Укрзалізниці. Про людей, які там працюють, про їх відданість своїй праці і про війну ? Читала зі сльозами на очах в деяких моментах. Перша половина книги - це щось болюче, друга половина більше про директорів, ось це мені менше сподобалося. Взагалі дивний стиль написання, іноді хронологія відсутня. Під кінець вже не хотілося дочитувати. Деякі історії, ніби то, повторюються, але вже з іншими героями. Укрзалізниця модернізувала за останні роки - це факт, ось про це хотілося більше прочитати, ніж про директорів, які шукали молоко Джонсону та сирники, щоб поснідали якісь важливі гості. Було моментами весело, моментами сумно, а моментами хотілося закинути книгу, бо було нудно.

Хочу відразу звернути вашу увагу на цю книгу. Я мала певні сумніви до читання, бо книга на замовлення часто не є щирою чи вражаючою. Ця написана для Укрзалізниці. Це не художній твір, це для мене радше зшиток передових статей обласних газет про людей. Людей, яких об'єднала залізниця. І хочу підкреслити, що написано душевно. Про що? Саме про те, про що і назва. Про людей і залізницю. Яких людей? Керівників, директорів, начальників, чергових, провідників, машиністів - усіх, хто загинув та вижив, хто з перших днів війни взяв на себе відповідальність за життя інших. Про біженців, проводжаючих, старих і молодих, дітей і тварин. Про тих, хто має пам'ятати, що для них зробили у перші дні цієї страшної війни. "Ще в перший тиждень вона припинила рахувати розбиті серця. Чоловіки, що садили у вагони близьких, а самі розгублені та спустошені лишалися на пероні. Військові, що відправляли родини на захід, а самі прямували на схід. Тоді ніхто не міг знати напевне, чи ще побачаться, чи зможуть обійнятися, чи лишаться живими. Стоять і плачуть." Ці історії примусили мене плакати та сміятися, деякі уривки я читала вголос іншим, бо дуже хотіла поділитися. Про одну героїню я читала вже в іншій збірці, але враження від цих правдивих історій не зменшується. Особливо цікаво було читати про іноземні делегації та витівки (у гарному сенсі) працівників потягу Дуже приємно було, що одне з перших оповідань присвячено Сумам. Слава героям та вічна пам'ять загиблим. Безумовно раджу.

Книга не для тих, хто очікує про деталі роботи поїздів чи професії провідника, це радше осмислення війни через такий інструмент як залізниця. На багатьох моментах пробивало на сльозу, на деяких і задумувалась про те чого не знаю. Загалом непогана книга від української авторки, яку таки варто прочитати.

ПОТЯГ ПРИБУВАЄ ЗА РОЗКЛАДОМ. Історії людей і залізниці. Марічка Паплаускайте, 2024, 272 с. Зазвичай було б складно позбирати детальні враження про книгу, яку прочитала ще в розпал літа. Попри час, що відтоді минув, я запам'ятала багато моментів з неї і вже не раз поділилася враженнями усно. Історії з книги були цікавими, пізнавальними, місцями щемкими і героїчними, тому сміливо можу рекомендувати. Це книга-репортаж, авторка проїхала 8 тисяч км, щоб записати усі ці історії з перших вуст. Кожен розділ розповідає про окрему групу працівників чи напрямок роботи Укрзалізниця - Ukrzaliznytsia , історії з минулого і теперішнього, а найбільше - від початку повномасштабної війни. Старші по станції, топ-менеджери, пасажири, провідниці, волонтери, комунікаційники, ті, що модернізують вагони, машиністи, начальники/-ці вокзалу, керівник пасажирських проектів, ті, хто готував і супроводжував дипломатичні місії, ті, хто під обстрілами, - усім їм було що сказати, чим здивувати або розчулити. А ще ті, хто, в перші дні вторгнення були "очима" для країни, бо спостерігали за рухом ворожої техніки і передавали дані вище, створювали перешкоди на коліях і ризикували самостійно зупиняти ворожі БТРи. Цікаво було дізнатися, як працює величезна система (майже 1500 залізничних станцій, 21 тисяч кілометрів колій, десятки тисяч працівників), а особливо — як від початку повномасштабного вторгнення було організовано штаб, зв'язок, переміщення, як керівники ухвалювали непрості рішення, як вдалося вивезти понад 4 млн людей і 115 тис. домашніх улюбленців (уявіть, якби вам довелося раптом відповідати за евакуацію всієї країни?), і в цих умовах ще й швидко стати основними транспортними артеріями для нескінченного потоку гуманітарних вантажів на зворотньому шляху. Запам'яталося: ✔️ про обстріл і евакуацію з Херсонського вокзалу; ✔️оборону Сумщини ("Суми відбили бандити"); ✔️історія провідниці Ірини – матері Дмитра Козацького (пам'ятаєте його фото на Азовсталі під яскравим променем сонця з розпростертими руками? – воно тоді облетіло весь світ); ✔️передачу ліків для дитини і потяг, який їде у ніч без світла; ✔️ а чого вартий розділ про переобладнання старих вагонів у перші у світі (!) медичні поїзди-реанімації для евакуації поранених?; ✔️про начальника Київського вокзалу (гідні захоплення зусилля цього чоловіка, якому у березні 2022-го довелося зустрічати і відправляти 65 тис. осіб на добу замість довоєнних 17-22 тис); ✔️ о, а ще цікавезним був розділ про "залізну дипломатію" (перевезення, до прикладу, Джо Байдена, Бориса Джонсона, інших політиків, дипломатів, бізнесменів, акторів) — такі нівроку пригоди!! ? ✔️про машиніста, мотузку, вікно, і ще кілька секунд очікування❤️; ✔️про Агента Суперніч і сервісні рішення; ✔️про те, наскільки важливою була комунікація на різних майданчиках. Також у книзі описано, який відбиток на Укрзалізниці залишив колоніальний спадок імперії, коротко згадується історія деяких вокзалів, є кар'єрні оповіді та досвід очільників, трохи про проблеми та корупцію, а разом з тим і про реформи та інновації, розвиток бренду. ❤️ Ця книга спонукає пишатися людьми нашої країни, "залізними людьми". Мене дуже тішить, шо вона буде перекладена англійською (переклад готує Марта Госовська). Її мають прочитати у світі. =============== "Це небезпечно чи неможливо?" "Залізничники відчули себе героями, бо справді стали ними у перші місяці великої війни, а далі просто захотіли ними лишатися". p. s. нове слово: мотриса - одновагонний дизель-поїзд)