Маріанна Лекі

Наскільки сильно мені запали в душу перші сторінки, так само швидко я й охолола до всіх наступних. Я точно не кажу що книга погана, але на відміну від більшості рев'юерів, такої палкої любові до цієї історії в мене не сталося. Не більше, не менше.

"всі стояли, схилившись наді мною, ніби я була чимось надрукованим дрібним шрифтом"

для мене це виявилась дуже терапевтична книга, яку можу порівнювати з творчістю бакмана чи ґабріель зевін. тут вас зустріне маленьке німецьке містечко і його дивакуваті жителі. рутина і буденність, описані так, що звичні речі перестають бути звичними. тут вам розкажуть про любов і втрату, про буддизм, психоаналіз, потяги, нерозділене кохання, обідній стіл довжиною у 9 тисяч кілометрів, про окапі і подорожі на інший край світу. тут вам розкажуть про життя і всі його відтінки.

сюжет розповідає нам про місто і людей в ньому. головна героїня — луїза, має ліпшого друга, великого собаку, пристрасть до морозива, і ціле життя попереду. її бабуся сельма іноді бачить сни з окапі, і кожен раз, як їй сниться ця дивна тваринка — хтось помирає. чутки про те, що сельмі наснився окапі розносяться по місту дуже швидко, кожен його житель реагує по-різному: хтось не вірить, хтось лягає і чекає, хтось з усіх сил намагається уникнути смерті, а хтось навпаки йде прямісінько в обійми до неї. весь сюжет тут побудований на недоречностях, дивних діалогах, таємному коханні оптика і людях, які бачили, як створювався сам світ.

ця книга про смерть. і смерті тут, на жаль, буде багато. але любові тут теж дуже багато, і вона така різна, тепла і спокійна, підтримуюча. а ще ця книга про втрату, про те, як її пережити та які наслідки вона має.

перші сторінок сто я щиро не розуміла, що відбувається і як можна бути такими довірливими, останні сто сторінок я просто зловила хвилю маріани лекі, і зрозуміла цих дивних персонажів зі своїми приколами. книга читається дуже легко, в ній використовуються цікаві поєднання слів для опису будь-чого, в ній є багато комічних моментів, а ще є речення, від яких хочеться згорнутися в клубочок і плакати дуже-дуже довго.

ця історія легка і не легка водночас, в ній так багато теплого, і так багато трагічного. але все одно вона лишає по собі дуже світлі почуття.

Зворушлива химерна історія.

Розповідь ведуться від імені Луїзи, маленької десятирічної дівчинки, яка разом з другом живе в невеличкому німецькому селищі. Батьки Луїзи майже завжди відсутні в її житті: тато спочатку багато працює, а потім їде в безкінечні навколосвітні мандри, а мати все ніяк не може зрозуміти, чи варто їй піти від чоловіка, тому весь час уникає і запізнюється. Дівчинку здебільшого виховує бабуся Сельма, а допомагає їй оптик, який знає відповіді на всі-всі питання.

Кожного разу, коли бабусі Сельмі сниться окапі - це знак, у наступні 24 години хтось помре. Луїзі було десять, коли до Сельми втретє за життя уві сні прийшов окапі. Ніякі намагання жінки зберегти її сон у таємниці не подіяли - наступний день минув для мешканців селища у тривозі, нервовому передчутті неминучого і розкритті таємниць. Помирати набагато легше, коли твоє серце не приховує таємниць.

Доба пройшла, ніхто не помер. Новий день почався з радості та полегшення, коли сталася трагедія.

Луїза виросла, тепер вона живе окремо з собакою свого тата і працює в книгарні. Одного ранку собака зникає, а пошуки /приводять/ до неочікуваного знайомства, яке змінить життя дівчини назавжди.

Ця історія схожа на казку для дорослих. Про горе та смуток, про дружбу та родину. Про те, яким різним буває кохання: комусь достатньо одного погляду аби зрозуміти, що ця людина - твоя, а для когось довгих років не вистачить, аби знайти в собі сили освітчитися.

Це тепла, місцями кумедна, зворушлива та емоційна історія.

🐾 Магічний реалізм.
🍂 Тихе німецьке селище, ніби заморожене в часі.
🐾 Втрачене, покинуте, знайдене.
🍂 Несумісність, яка може стати ідеальними частинками одного пазлу.
🐾 Аляска - пес, який одного дня відмовився помирати.

Це одна з тих книг, до якої складно написати відгук. Незвична та дивакувата, але незважаючи на це, та, що залишає після себе приємні емоції.

Луїза - головна героїня і оповідачка, живе у маленькому містечку Вестервальд в Німеччині. Разом зі своїм другом Мартіном кожного ранку їздить до школи у місто потягом. У вільний час гуляє околицями та проводить час з бабусею Сельмою та оптиком, які її виховали. І от якось однієї ночі Сельмі знову сниться окапі. Місцеві вже знають, що це віщує близьку смерть. І хоча вони роблять вигляд, що все це маячня, насправді весь наступний день через сон метушаться та роблять дивні вчинки.

В цій книзі важко знайти хоч одного звичайного персонажа. Хтось має таємниці, як Ельсбет або оптик. Хтось дивний від самого початку, як сумна Марліс або пан Реддет. Весь сюжет побудований на казусах, недоречностях і змальоване авторкою містечко здається все більше нереальним. Але насправді тут реальне переплітається з містичним та магічним: віщі сни, безсмертні тварини та предмети, що падають без вітру.

Як і сказано в анотації, ця книга про смерть. І смерть тут, на жаль, буде не одна. Книга про втрату, про її переживання та наслідки. Але також ця книга про кохання. Герої книги люблять та підтримують один одного, кожен по-різному, незалежно від життєвих обставин.

Ця філософська книга підійде далеко не всім. Але я отримала від неї дуже теплі емоції, на які не розраховувала!

Є така тварина-окапі. І якщо оказав сниться бабусі Сельмі, то протягом доби хтось помре. Весь цей час вся громада невеликого мертва нервує в «очікуванні». І дійсно у підсумку хтось помирає.

Перше, що хочу відмітити, мова і стиль авторки. І талант перекладача. Дуже гарно і легко написано, читання приносить задоволення.
Ну і обкладинка книги, я закохалась в неї.

Ця книга наповнена філософськими роздумами і підтекстами.
Вона про неминучість та про віру.
Про підтримку і опіку.
Про життя і його швидке завершення.
Про ціну моментів.

Друга частина книги романтичніша. У життя головної героїні Луїзи вривається буддійський чернець Фредерік і з його появою ми розуміємо- жінка «розтанула» в ньому.Однак доведеться ще ближче познайомитися з усіма героями цієї теплої історії, перш ніж наблизиться майже «хепі енд». Чому майже? А це ви дізнаєтесь тільки прочитавши книгу.

Погане трапляється, залишає рани. Але головне, чому вчить книга: треба дбати про своїх близьких, незважаючи ні на що. Цінувати моменти, адже хто зна що буде завтра.

«Те, що видно звідси» - та книга, котру я захочу перечитати ще. І дуже рекомендую✨