Лі Йондо

«Серця наґів»
✍🏻 Лі Йондо
Найкраще фентезі що я читала останнім часом.

Отже. Що ми маємо.
«Роман «Той птах, що п’є сльози» починається з повільної розповіді про те, як в корчмі  «Останній притулок», що притулилась на кордоні пустелі Фунтен, з’являється один з головних героїв. Кейґан Дракар прийшов сюди з закривавленим мішком, від вигляду якого дружина корчмаря втратила свідомість. Його чекав важливий лист.»

А далі ми поринаємо в прекрасно продуманий світ, з дуже колоритними персонажами,котрі по-своєму різні та мають єдину ціль. Звісно,не без перешкод)

Велика кількість різних рас, кожна з яких має свої особливості у зовнішності, укладі життя, світогляді та віруванні,повністю занурює в цей всесвіт. Наприклад:наги вкриті лускою, спілкуються між собою за допомогою уявних сигналів, на повноліття виймають серця, щоби стати майже невразливими. І в них матріархат🌝. І,очевидно судячи з назви книги, основний акцент історії зосереджений саме на них,власне,в чому і буде полягати «місія» персонажів.

Найбільше тішить те,що це тетралогія. І ще буде час насолодитися цією історію і більше пізнати персонажів,адже от цього мені не вистачило. Та,з мого досвіду, це типово для першої книги циклу,адже автор зосереджується на знайомстві читача з самим всесвітом.

Тож,щиро рекомендую. І з нетерпінням очікую продовження.