Це одна з тих книг, які не просто читаєш, а проживаєш: потужна, болюча і надзвичайно важлива історія. Це розповідь про те, як система ламає людей, і що стається з тими, хто був зламаний цією системою. В основі роману лежить реальна історія виправної школи, яка проіснувала понад століття і була місцем жахливих знущань з вихованців. Елвуд — чорношкірий хлопець, який слухає промови Мартіна Лютера Кінга і вірить у справедливість. Через випадковість він потрапляє до виправного закладу, де за фасадом школи ховається справжнє пекло: тортури, рабська праця та безслідні зникнення підлітків. На противагу йому, ми бачимо його товариша Тренера - циніка та реаліста, який намагається зрозуміти зло та пристосуватися до нього. Їх об'єднує не лише дружба, але і бажання вижити. Книга читається важко, але її кінцівка просто збиває з ніг. Вона змушує подивитися на всю історію зовсім іншими очима.

Морально дуже важка книга, але потрібна для суспільства. Книга розповідає про історію Елвуда — темношкірого хлопця, який хоч і є добрим, працьовитим, цілеспрямованим, чесним і справедливим, просто опиняється не в той час і не і тому місці. Основна тема твору — расизм. На прикладі життя головного героя, ми можемо зрозуміти весь жах ситуації. Адже як сильно він не прагнув кращого життя і як сильно не працював для цього, не все залежало від нього. Адже упередження суспільства, його несправедливість просто ламало життя подібним йому людям. Шокуючим для мене виявився факт, що це правдива історія, яка відбувалась зовсім не так давно, як би цього хотілося. Окремо хочу зазначити — в багатьох відгуках перед прочитанням книги зустрічала тези про «сухий» стиль написання автора. Мені ж так не здалося. Книга йшла дуже легко, все було стисло, в міру емоційно, не затягнуто і зрозуміло. Тому тут - «на колір і смак…». Книга написана паралельно у двох часових рамках - «теперішній час», коли головний герой дорослий і про те, коли хлопці були вихованцями Нікеля. Зазвичай, якщо автор може правильно обіграти і скористатись цим прийомом, стає читати ще цікавіше, бо сюжет складається як пазл у голові читача. І в цій книзі це дуже добре спрацювало. Шок в останньому розділі, здивування і розуміння всього закарбують цю книгу у пам’яті ще дужче. Фінал книги дуже символічний — змусив виступити сльозам в мене. Книга однозначно варта прочитання.

“Нікелеві хлопці” - це пронизливий та емоційний роман, який відкриває очі на темні сторінки історії США. Я була шокована, дізнавшись, що виправний заклад, описаний в книзі, справді існував — і це було не так давно. Головним героєм є Елвуд Кертіс — молодий хлопець, який вірить у справедливість та силу змін. Він надихається промовами Мартіна Лютера Кінга та щиро прагне зробити світ кращим. Однак через несправедливе звинувачення потрапляє до виправного закладу “Нікель”, де зіштовхується з насильством, жорстокістю та дискримінацією, що панували у цій системі. Колсон Вайтхед дуже майстерно передає реалії расизму, сегрегації та соціальної несправедливості, якої зазнавали афроамериканці. Фінал книги довів мене до сліз. Це дуже сильна, зворушлива історія, яка довго не відпускає та змушує замислитись над важливими питаннями, що залишаються актуальними і сьогодні. Це роман, який варто прочитати всім, хто цікавиться історією, соціальними питаннями та боротьбою за права людини.

Книга розказує нам про школу Нікель, яка приховує злісні таємниці та має такі місця на своїй території, з яких не повертаються. Це про упереджене та ганебне ставлення до дітей, в першу чергу, через їх колір шкіри (сам факт якого вже був підставою на арешт без належного і справедливого розслідування). Історія про тортури за найменші провини та навіть, якщо проходив повз не в той час і не в тому місці. В школі було запроваджено тяжку фізичну працю, що по суті своїй була рабською. Для хлопців головне – залишитися живим, врятуватися. Але як, коли ти всього лише хлопець-підліток, якого ввесь світ називає злочинцем? хлопчик, до якого весь світ ставиться, як до нижчого класу, майже як до худоби, і це через твій колір шкіри. «Нікелеві хлопці» – це, перш за все, про проблеми американського суспільства: расову дискримінацію, насильство та знущання над дітьми, ґвалтування, корупцію та людську жорстокість у всіх проявах. Чи раджу книгу? Ні. Чому? Бо книга про важке і важливе, але це точно не найкраща книга, яка може змалювати перелічені проблеми. Написано часто сумбурно, оковирно, заплутано і, головне, незрозуміло для чого це так було писати. Стиль і манера оповіді дуже заважали сприйняттю тексту і глибини проблематики. Фрази, які мені сподалися: У «Нікелі» все відрізняється, через те, що з тобою робить ця система. Спенсер і всі вони — може, на волі вони хороші люди. Усміхнені. Лагідні зі своїми дітьми. — Його рот викривився так, наче він висмоктував повітря з гнилого зуба. — Але я побував на волі, мене знову привезли сюди, і я знаю: тут нема нічого такого, що змінює людей. Тут і там вони однакові, просто тут нікому більше не треба прикидатися. Якщо всі відвертаються, тоді всі — співучасники. Якщо він відвернеться, то буде так само причетний, як і решта. Так він це бачив, так завжди дивився на речі. У школі вказували на двері хлопцям, яким виповнилося вісімнадцять: швидкий потиск руки, трохи дрібних грошей на дорогу. Ти вільний, повертайся додому або пробирайся далі, у байдужий світ. Найпевніше звернеш не на ту стежку. Хлопці в «Нікель» потрапляли вже травмованими, а відбуваючи покарання, діставали ще більше травматичних ушкоджень. Попереду на них часто чекали ще гірші невдачі та в’язниці суворішого режиму. Якби комусь треба було охарактеризувати загальну траєкторію, то нікелеві хлопці були в стані перманентного пиздецю до, під час і після терміну в школі. Можливо, його життя склалося б інакше, якби уряд США відкрив країну для людей іншого кольору шкіри так само, як відкрив армію. Але одне діло — дозволяти комусь убивати замість тебе, а інше — дозволяти цьому комусь жити поряд. Закон про права військовослужбовців належним чином опікувався білими хлопцями, з якими він служив. Але військова форма мала різний зміст залежно від того, хто її носив. Який сенс у безпроцентних позиках, якщо тобі заборонено заходити в банк для білих, який їх надає?

Гарна, щемлива, сумна книга, зовсім невелика за розміром. Історія про головного героя, який потрапляє до виправної школи для неповнолітніх, а також про те, через що саме йому доводиться там пройти. До цієї школи потрапляють як і крадії авто і злодії, так і просто круглі сироти, що залишились без родичів. Оскільки мова йде про 60-ті роки в США на фоні гострої расової сегрегації та відвертим знущанням над темношкірими, до виправної школи часто потрапляють і діти, які в кафе сіли за столик для білих. Ця розповідь відображає систему та підхід до виховання важких (іноді зовсім ні) підлітків, особливо на фоні расової дискримінації. А також повністю гнилу систему, в якій продукти виділені для харчування дітей, опиняються в найближчих кафе, а діти змушені фарбувати ґанок для директорів «школи». «Я побував на волі, мене знову привезли сюди, і я знаю: тут нема нічого такого, що змінює людей. Тут і там вони однакові, просто тут більше нікому не треба прикидатися»

"Нікелеві хлопці" Колсона Вайтхеда — це книга, яка надовго залишиться зі мною. Історія розгортається навколо сумнозвісного виправного закладу для хлопців, і Вайтхед з болісною точністю описує жорстокість, несправедливість і темряву, які ховаються за стінами подібних інституцій. Мене вразило, як автор майстерно занурює читача в атмосферу страху, безнадії та водночас зворушливої людяності, яка живе всередині кожного персонажа. Особливо мене захопила реалістичність головного героя, Елвуда, котрий, попри жорстокість системи, не втрачає віру в справедливість. Книга вчить цінувати прості речі та боротися за правду, навіть коли світ навколо руйнується. "Нікелеві хлопці" залишають відчуття глибокого суму, але разом з тим і розуміння важливості зберігати надію. Це справді важлива книга, яка говорить про теми, що лишаються актуальними й сьогодні.

«Можна змінити закон, але не зміниш людей і їхнього ставлення»©️ «Нікелеві хлопці» це книга, про яку хочеться сказати, що вона хороша. Тут нема якихось екшен сцен чи відверто шокуючих моментів, адже так чи інакше окрема інформація про подібні заклади давно незримо присутня і періодично виринає на поверхню. Хоча в виправній школі Нікель зібрана вся жорстокість, несправедливість та жахіття подібних закладів автор не намагається занурити тебе в вир страждань, але робить мовчазним спостерігачем і показує як людська байдужість та відчуття безкарності розв’язують руки. Як важливо залишатись вірним собі і відстоювати свої погляди. Сподобалось, що автор не намагається ткнути носом в події, а дає трохи відсторонений погляд «зсередини», тут нема драми заради драми, а є спокійна розмірена оповідь, майже без прямого опису насильства, а картина безвиході складається з дрібних деталей побуту, уривків фраз та напівнатяків. Ця історія варта бути прочитана та почута. ? Книжкова Драконка

Насильство - ось єдиний важіль, здатний зрушити Землю. Я не дуже люблю книги про расизм, не моя ця тема. Але ця історія не залишила мене байдужою. Сильна книга, принизлива. Якщо читати на тему расизму, лише такі твори. Незважаючи на те, що це преміальна книга (а такі книги зазвичай розумні, але дуже занудні), читається вона дуже легко. Легко про важливе. Історія, повна трагізму, розказана афро-американським підлітком, який волею долі потрапив із виправний заклад. Книга про насильство, дружбу, сім'ю, дискримінацію, боротьбу та байдужість. Фінал ріжучий, зворушив і розбурхав мою душу. «У душі ми всі повинні вірити, що ми особистості, що ми значущі і гідні і з цим самим почуттям власної гідності та важливості ми і повинні день за днем ​​крокувати вуличками життя.»