Здавалося, з першого погляду, це звичайна детективна історія про викрадення дівчинки з елементами жахів. Якщо чесно, я очікувала від книги щось круте, жахасне, просто хорошого хорору в стилі Стівена Кінга. З дійсно жахливого в цій книзі тільки опис знущань над дітьми та тваринами. З іншого боку, сюжет настільки заплутаний, що ти просто не розумієш де правда, а де вигадка. Ось ти вже думаєш, що все зрозуміло і банально. Я ще на 30 сторінці думала, що знаю яка буде кінцівка, але все виявилося зовсім не так. Авторка дає зрозуміти, що це не так просто, як здається на перший погляд. Настільки заплутаний та вигадливий сюжет, що іноді я не могла відразу зрозуміти, що відбувається, але закінчення книги стали для мене зовсім неочікуваним.

Ця книга була для мене неочікуваним здивуванням і дуже сильно полоскотала нерви. Дуже подобається, що все, що там описано має своє підґрунтя і епілог обов'язковий тут до прочитання, як на мене. На осінь ідеально підійде.

Постійно ловила себе на думці, як гидко читати певні сцени. Книга ніби створена для того, щоб доставляти дискомфорт. Але як же вона майстерно обводить навколо пальця там, де думаєш, що все очевидно. Кожного героя спочатку або шкода, або бажаєш йому найгіршого в цьому житті, а потім все змінюється. А потім ще раз. І ще трошки. Тут досліджуються наслідки дитячих травм, спроби підсвідомості убезпечити психіку людини від повного краху та як це — жити з тим, з чим незрозуміло, як взагалі можна впоратись. Я собі мозок зламала, поки все дійшло до розв’язки. Напевно, це книга з найбільшою кількістю нотаток, які я робила. Бали зняла за не дуже правдоподібну поведінку слідчої та не до кінця зрозумілу історію Тедової родини, яка мала щось пояснити. А може і не мала. В цьому і проблема, що не до кінця зрозумілий цей шматок історії) А, ще за безглузду долю Ді. А так книга топ, хоч і болюча тема ? Життя — це жахливий вибір, який доводиться робити щодня

Це, мабуть, перша книга в якій у мене була найбільша кількість поміток. Психологічний трилер, що майстерно збиває з пантелику, змушує сумніватися в кожному слові та постійно змінює уявлення про правду. Дивний, тривожний, але надзвичайно глибокий роман, який поступово розкриває темні секрети і те, що ховається за фасадом звичайного передмістя. Атмосфера книги напружена, інтроспективна і водночас химерно поетична. Це не просто історія з неочікуваними поворотами — це дослідження психіки, травми та того, як мозок може захищати себе від болю

Класичний представник "трилер на один вечір". Закінчивши книгу, подумав, що забуду про неї і ніколи не повернусь. Книгу оцінив на 6\10. Але згодом, через кілька днів, я частіше себе ловив на думці "все ж таки доволі густа атмосфера була у романі". І ні) до книги я все також не повернусь, але от ці думки на "потім" все ж таки змушують мене дати роману 8\10. Не для кожного, але щось таки є.

Дивно це казати, але цей трилер мені читати було дуже комфортно. Трилер і комфортно!? Нісенітниця))) В будинку біля лісу живуть Тед, його донька Лорен і кицька Олівія. Присутність кішки для мене вже була великим плюсом, адже я люблю котів) Розповідь веде в основному Тед, але і Олівія також багато розповідає про своє життя і стосунки з Тедом. Тож у кицьки тут важлива роль в сюжеті! Незабаром в сусідній будинок заселяється Ді, яка шукає свою зниклу сестру Лулу і підозрює Теда в цьому злочині. З цього моменту і починають відбуватися дивні події. Речі в будинку змінюють колір, з'являються нізвідки і знову зникають, а Тед поводиться чимраз дивніше. Авторка майстерно поволі нагнітає атмосферу, розкидаючи різні гачки і натяки протягом сюжету. Завдяки цьому я сповна відчула героїв та їх емоції, співчувала і будувала власні гіпотези. Фінал книги шокує, хоча інтуїтивно я зрозуміла одразу після "випадку з мишею", хто справжній монстр в цій історії. Але усі повороти сюжету звичайно не змогла вгадати. Ця книга мені дуже сподобалась! Це сумна і водночас життєствердна історія, з якою я відчула повну синергію) П.С.: Схоже час звертати увагу на наліпку "Стівен Кінг радить")))

Скандальна книга у моєму відгуку!) Хоча розумію, що багато хто вже прочитав, але, переконана, що є люди, яких відлякали негативні відгуки. Тому мушу висловити і свою, зовсім не від'ємну, думку. Про що? Про розслідування вбивства дівчинки 11- річної давнини. Її сестра після того випадку не може спокійно жити і вимушена знайти винного. Вона не зупиниться не перед чим, бо просто одержима помстою. Але кому? Дуже легко віднайти підходящу особу - цього чоловіка вже підозрювали (хоча тоді він був дуже молодим), але не знайшли доказів. "Цього дня 11 років тому зникла Дівчинка з Морозивом. Сьогодні зранку хтось убив моїх пташок. Можливо, зв'язку між цими подіями й нема: світ і так повен безглуздя. Та що, коли це пов'язано?" І поступово перед нами шар за шаром розкривається правда, на скільки усе закручене. Людська психіка - річ тендітна, але й бездонна. Мені завжди цікаво передбачати подальший хід подій, але тут це не вдавалося, бо я б у житті до такого не додумалася, бракує, на щастя, досвіду. Ця історія засмоктує, бентежить і дивує. Кожен герой хоче знайти свій безпечний прихисток. Але, мовою оригіналу ця вулиця має назву Непотрібна, а не Безпечна. Тому усе не так, як видається на перший, та і на другий, погляд... Читайте, якщо любите лоскотати свої нерви)

11 років тому на озері, під час сімейного відпочинку, зникає 6-річна дівчинка. її старша сестра всі ці роки продовжує пошуки, намагаючись знайти винуватця, і підозрює в цьому Теда — дивного чоловіка, який мешкав біля лісу в старому занедбаному будинку із забитими вікнами. жив там разом із дочкою та кішкою-лесбійкою, яка читала Біблію та дослухалася до Господа :) Тед мав психологічні травми з дитинства, і головною причиною його розладу (не скажу якого?, бо це спойлер) була мати. вона думає, що він міг бути причетним до зникнення сестри, тож Ді винаймає будинок поруч, щоб стежити за ним і за його таємничими нічними прогулянками до лісу. до «пояснюючих» 50 сторінок я так і не змогла зрозуміти, який саме розлад мав головний герой, постійно змінюючи думку. Катріона Ворд майстерно приховала відповіді у тексті, поступово розставляючи події по своїх місцях. у післямові вона розповіла про людей, з якими зустрічалася особисто і які жили з цим розладом. цілий рік вона вивчала його, щоб створити не просто горор, а глибокий психологічний роман. читала я цю книгу два місяці (!) паралельно з іншими ? вона написана фрагментарно — короткими уривками, ще й від імені різних персонажів: Теда, Ді, яка шукає свою сестру, Олівії (кішки) та Лорен (дочки). у такому форматі не завжди легко щось зрозуміти чи запам’ятати, але це було цікаво)