Збірка містить різножанрову поезію, доповнену ілюстраціями Юрія Іздрика. Для мене це складна, глибока поезія, яка вимагає роздумів і аналізу. Авторка майстерно підбирає слова, формуючи рядки, сповнені змісту та емоцій. Калитко використовує метафори, щоб передати історії переселенців і відчуття втрати минулого життя. Різноманітні образи окреслюють важливі проблеми сучасності. Напруженість та емоційна насиченість цих текстів утримують увагу читача від першого до останнього рядка. Це вірші про мову, страхи, війну, самотність і людські взаємини.

"А вміла б мовчати" - тепер мій персональний гімн. Я теж не вмію)) Дуже важлива збірка для мене. Хоча ніколи не робіть так, як я, не читайте збірки поезій залпом. Тоді вірші зливаються у калейдоскоп, де один фрагмент важко відділити від іншого. Але що робити, від цієї було неможливо відірватися! Вторгнення в Україну, війна в Боснії, наші будинки та міста, сокровенні переживання та історії, про які жінки й чоловіки мовчать. Багато щему й ніжності, що пронизують все це. Для мене вірші Катерини - не зовсім поезія в чистому вигляді. Вони для мене дуже подібні до її збірки "Земля загублених" - формально це проза, але з поетичним серцем. У її віршах навпаки. І те, й інше - цілі емоційні життя, у які поринаєш з головою й виринаєш емоційно оновленою. І, будь ласка, нам потрібно більше поеток, достатньо сміливих матюкатися у віршах! (не сарказм). Жінки - це ж не тільки про фей у прозорих туніках, ну. "Жіноча половина" у збірці вам про це розкаже.

Неймовірно красиво оформлена збірка, яку, на жаль, абсолютно не вдалося сприйняти цілісною. ⬇️ П'ять творів. П'ять дуже різних творів від п'яти дуже різних митців та мисткинь. Єдине, що їх мало б об'єднувати (але щось пішло не так) — Луцьк. Прекрасний, затишний, войовничий, історичний, домашній, ностальгічний, сучасний, неповторний, знаний та незвіданий. ? Так, відвідати місто знову захотілося, тут питань нема. Але... ? Есе Забужко, як завжди, дає відразу стільки, що перетравлювати цього слона треба по шматочку й поступово. Дуже інтимно і водночас світобудівничо. Оксана Стефанівна показує вам той Луцьк, який не покаже ніхто й ніколи. ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️ ? Оповідка Лаюка максимально драйвова. Перші підліткові поцілунки, перші "серйозні" рішення кинути усе й дременути покоряти Київ (без грошей та з однією парою мешт), якась дуже світла та тепла історія дідового кохання. ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️ ? Калитко обійшлася недбалим копіпастом окремих статей вікіпедії і спробою пов'язати Луцьк та Харків воєдино, але вийшло то недолуго та штучно. ⭐️⭐️ ? Дереш вивернувся сподом назовні, розвісив пен'юари, використані презервативи та пахкі амбіції, притрусив то фотонами, невизначеністю Гейзенберга і заполірував зверху цей шмурдяк Світлим Шляхом до Бога. Такоє. ⭐️⭐️⭐️ ? А Кідруку взагалі було з гори плювати на концепт збірки, на те, що у тексті мав бути Луцьк, роздуми, особисте і він просто впердолів там шматочок "Колонії" ? ⭐️ От і думай тепер, як її оцінити в цілому? Окрема подяка ілюстраторці Валерії Печеник. Колажі просто неймовірні.

Мій улюблений голос сучасної української поезії. Правдиво, глибоко, болісно і багатосенсово, - уявити нашу літературу без Катерини Калитко та її особливого відчуття слова, часу, простору і людини в них дуже важко.

Я все більше впевнюся, що у поезію закохуєшся, коли чуєш її наживо. Коли чуєш інтонації автора чи авторки. Коли проживаєш емоції поруч з ними, але тихо у собі. Збірка "Ніхто нас не знає і ми - нікого" безсумнівно красива у всіх сенсах. Верлібри моя особлива любов. У Катерини Калитко вони огортають тебе емоційно та навіть фізично відчуваєш. А ще у цій збірці класні ілюстрації Юрія Іздрика, вони, як окрема поезія для мене: коротка, влучна, є про що подумати. Ось тобі, жінко, мова - одна з поезій, яку я люблю найбільше. Точніше так, одна з тих, що найбільше мене зачіпає. Направду, обирати складно, тому раджу прочитати усі.

Була на презентації цієї чудової збірки, купила книжку і на наступний день прочитала усі вірші і не могла відірватися. Вірші що зігрівають душу, підіймають настрій та відроджують віру.

Не часто купую поетичні збірки, але звернула увагу на "КнигаLove 3.0. Любов, що перемагає" через тематику - кохання! Адже зараз так не вистачає теплих, світлих почуттів у цьому хаосі, ненависті та темряві. У збірці було зібрано найкращі вірші багатьох українських, сучасних і не тільки, авторів та авторок. Особисто мені найбільше сподобалися вірші Василя Стус, Вікторії Амеліної (прекрасні вірші людини, життя якої забрали росіяни), Ірини Цілик, Оксани Забужко, Ярини Чорногуз, Юрія Іздрика, Павла Вишебаби. Окремо хочеться відмітити оформлення, воно - прекрасне! Ця збірка стане чудовим подарунком для ваших коханих, близьких та друзів.

Метафізична. Метафілософська. Мета- , бо десь між. Між "Ти" і "Вона" (читай - поезія Катерини Калитко). Між свідомістю, досвідом і відчуттями, інтуїцією. Між розумінням і невіданням. Між чуже і своє. Поезія, яку годі гадати, думати, рахувати. Рядки, що бринять. Образи, що торкаються твоєї невловимої напівтілесної суті. Хочеться читати далі. Ще. Більше. Довше. Але ж у всього є своє закінчення. І вже я говорю не буквальним відгуком на книгу, як бачите, а тими ж міжряддями, якими прониклась від нової збірки Калитко. Завжди щиро раджу читати цю українську поетесу-письменницю. І в той же час попереджаю, її твори — складне читання. Воно може не піддатись з першої спроби, однак з другої-третьої точно введе в транс. "Переплелися всі їхні потоки, велика срібляста сітка. І я, така схожа на них усіх, а водночас — ні на кого, сиджу на березі чужої зеленої річки, думаю: ні, тут не залишуся теж. Риба може любити птаха, та де вони житимуть?"