📖Поезія для мене = чуттєвість. Кохання їй личить найбільше. Бо така ж ритмічна як воно, моментами асинхронна, зі зав'яззю білого цвіту й біліших від серпанку туману віршів. Збірка "книга Love", мов шкатулка зі сандалового дерева🩷 ✒️Розкриваєш її, а там всього досхочу! Пурпурові пелюстки ірисів, сатинові тюльпани з лимонними серцевинками, вощені яблука сорту "Білий налив" на квітчастій скатертині. Призахідне сонце, проміння якого витанцьовує на осонні під джаз, вінілові платівки, відсвіти на пероні. Тут звучання вільшанок із вохристими жабо, розсипи зірок у високому лютневому небі, переливи церковних дзвонів. Врешті-решт, на сторінках повно світанків: кави, в яку він сипле одну ложку цукру й чаю без цукру, бо так тобі смачніше. Трохи клітчастих фланелевих сорочок, трохи крафтового пива, трохи арабіки й ще чогось ледь вловимого, мов порухи метелика на хітинових ніжках🌠 🪶Упорядниця Катерина Бабкіна об'єднала концепцією закоханості безмір українських поетів. Бо ж кожному суголосне своє. Хтось хоче зізнаватися у почуттях по-жаданівськи, бо ж любов варта всього...Хтось бажає як заповіла Ліна Костенко берегти свою любов, ту що буває раз в ніколи. А ще хтось як Мирослав Лаюк лагідно нагадує: "У мене було зайве ребро – я віддав тобі його...". 🪶Моє ж серце вкрилося словами Олени Теліги, її поезією "Літо". Бо коли кохаєш, то літо в душі настає незалежно від циклічності пір року. Літо сипле грушами об оброшену землю, переливається спілими вишнями: 📖Топчуть ноги радісно і струнко Сонні трави на вузькій межі. В день такий – віддатись поцілункам! В день такий цілим надхненням жить! П'яним сонцем тіло налилося, Тане й гнеться в ньому, мов свіча, – І тремтить схвильоване колосся, Прихилившись до мого плеча. В сотах мозку золотом прозорим Мед думок розтоплених лежить. А душа вклоняється просторам І землі за світлу радість – жить! І за те, що стільки уст палило І тягло мене вогнем спокус, І за те, що замінить несила – Ні на що – твоїх єдиних уст! 🎨Окремої уваги заслуговують ілюстрації в книзі, створені чарівною Христиною Лукащук. Пастельна палітра, невагомі обійми, скуйовджене вітром волосся🩷

Вкотре переконалась, що Катерина Бабкіна абсолютно не моя авторка. Не розумію, що саме люди знаходять у цих оповіданнях, адже вони мають так багато схвальних відгуків. На мій смак, тексти написані надто уривчасто й поверхнево. Через невеликий обсяг я взагалі не встигла пройнятись співчуттям до персонажів. Майже після кожного оповідання в мене залишалося два питання: Що це було? і Навіщо я це читала?

Ця книга – не просто історія, а ціле переживання. Вона обволікає вас атмосферою тихого святкування, де кожна сторінка наповнена ніжністю, радістю та чарівністю різдвяних традицій. Автору вдалося створити дуже атмосферний твір, який дозволяє відчути запах ялинки, смак імбирного печива і тепло родинного кола.

Загалом цю збірку я не зрозуміла. Це не різдвяна збірка, а якась безпросвітна темрява. Деякі оповідання, звісно, були хороші! Від оповідань «Чорний Піт» і «У Поконо» було дуже боляче, від багатьох було сумно, більше половини збірки були просто ніякі (навіть у деяких факт Різдва був наче й трохи зайвим). Не шкодую, що прочитала, оскільки тут є чудові українські автори. Але якщо хочете почитати щось перед Різдвом – не раджу. Хоча, як каже моя люба подруга, «які часи – таке й Різдво» ?

Шикарна збірка оповідань, от просто взяти й читати (не тільки на Різдво, але передусім). Оповідання справді глибокі, чудово написані, не поробки з шишок і палиць. Саме завдяки цій книзі я відкрила для себе Михеда та Кузнєцову - і мала неймовірний рік із іншими їхніми творами. Смакувати можна потрошку, по шматочку, або влаштувати собі довгу прекрасну ніч. Однозначна рекомендація.

Я полюбляю читати гарні збірки і коли побачила цю, то дуже захотіла її купити і читати саме у передноворічну пору. Шкода, але після прочитання навіть не можу виділити яка сподобалась найбільше. Хотілось читати і відчувати новорічне диво, а був тільки сум і сумні історії. Тут було і про Новий рік, і про Різдво, і про традиції, і про вертеп, про кохання і родинні відносини, але для мене було прісно. Загалом вийшло непогано, хоча добре, що сторінок мало. Це мабуть дійсно той випадок коли мені не вистачало гарної історії за таку маленьку кількість сторінок. Інколи читаєш і за 5 сторінок така історія, що потім або зі сльозами або з відкритим ротом сидиш, а тут було: дочитала, ок, наступна. Я такого не люблю. Моя душа ці історії не відчула, хоча я сподівалась на протилежне.

"Яким би не був час, яким не було б усе довкола, ми можемо бути щасливі". "Моє тихе Різдво" - це збірка короткої прози сучасних українських письменників. Хоч як я обходжу збірки стороною, та ця книжечка припала мені до душі. Вона вміщає 18 оповідань, які не залишать вас байдужими. Обов'язково натрапите на ту оповідку, яка торкнеться серця. Ця збірка якраз на часі, тому що вона про нас з вами, про українців, які живуть у дуже непростий історичний період. ✴️Про тих, які зараз змушені втікати від війни за кордон і про тих, які здригаються від звуків сирени тут; ✴️ про волонтерів, які постачають найнеобхідніше бійцям та переселенцям, і військових, які блукають, але ніколи не загубляться, бо їх тримає тепла надійна рука; ✴️про жінок, які мучаться від переживань і не можуть їсти та спати, допоки не почують рідний голос по телефону; ✴️ про колядування у селі і велику родину, яка збирається на Різдво за одним столом; ✴️про особливий смак тертих картопляних голубців та виліплювання грибних вушок; ✴️про обручку з фольги, яка дорожча за всі коштовності світу, подарунки долі та вміння цінувати те, що маємо; ✴️і про окупований Крим, в якому ми обов'язково ще побачимось. Мій Топ-5 оповідань, які найбільше вразили: 1. "Марто, Марто" Артур Дронь; 2. "Міцна горішка" Надійка Гербіш; 3. "Ідеальний різдвяний сюжет" Мар'яна Савка; 4. "Може не бути інших днів, окрім цих" Катерина Бабкіна; 5. "Казка про життя" Людмила Таран. Ця зворушлива книга змушує ностальгувати, тривожить, зачіпає за живе, рве серце, болить, водночас наповнює душу теплом, любов'ю до рідної землі, безмежною вірою та надією на краще. ✴️"Диво цього свята полягає в тому, що Христос рождається постійно. Бог, який існує поза часом, стирає тепер час і для людей. У кожному з нас він тепер рождається. Велика радість - стати Йому Вифлеємом". ✴️"...завжди залишається шанс на розраду, на надію, - навіть у найчорнішу мить".

"Таємниці важкі, як камінь на душі... Без таємниць краще; дуже складно, коли маєш щось, чого не можеш пояснити тим, хто близький тобі й дорогий і міг би допомогти". ? Семирічний Мік разом з мамою переїжджають до стародавнього будинку свого дідуся.Хлопчику доводиться перейти і в іншу школу. Йому не подобається нова вчителька, і однокласники здаються пихатими та непривітними. Одного разу, досліджуючи закинутий басейн, Мік з новими друзями знаходять дитинча снігового тепла - рідкісну велетенську, як дім, волохату тиху істоту, але таку безпорадну та безпомічну. З цього моменту розпочинаються найцікавіші пригоди в житті Міка. Одна таємниця, якою він не може поділитися з друзями, стає складною ношею для маленького хлопчика. ? Цей затишний, милий і такий повчальний роман захопив нас з дітлахами.Щовечора син та донька приносили мені книжечку і вимагали продовження пригод Міка та його друзів. Твір дуже багатошаровий. На фоні історії про дивовижних снігових теплів Катерина Бабкіна зуміла торкнутися багатьох важливих питань: адаптація дітей в новому навчальному закладі, ставлення до людей з обмеженими фізичними можливостями, прищеплення діткам самостійності, виховання відповідальності за свої вчинки. Авторка так цікаво та доступно для дітей розповідає про депортацію українців до Сибіру, про важкі сторінки історії нашої країни. Особливе місце в книжечці посідає дружба - та, яка не пройшла випробування часом, і та, яка лише зародилася і вже вимагає стількох зусиль, щоб зберегти її та не втратити назавжди. ?Цей твір сподобається не лише дітям, але й буде цікавим і дорослим. Він про теплоту в стосунках мами та сина, про вміння знайти правильне рішення, про відповідальність, цінність сім'ї та дружби. Читаючи книгу, я ніби справді гладила пухнасте хутро малого тепла, милувалася його шкірястим носиком, відчувала теплий подих на своїй щоці та чула ніжне белькотіння: "У-ру-ру-ру-ру"?