Я в захваті від цієї історії. До останнього не розуміла, чи авторка уведе в містику, чи це буде добротний трилер. Подружжя (Маргарет і Гал) купляє вікторіанський будинок, в чудовому стані, за зниженою ціною. Бо до нього в комплекті йдуть привиди й спецефекти. Все залите кров'ю, але лише у вересні. І 1 жовтня знову все чистенько. Пречудово. Подружжя: він - письменник, вона - художниця, донька вже доросла і дзвонить зрідка. Але вона давненько не розмовляла з татом. Де він дівся? І що приховує мама? І чому до поліції не подала заяву про його зникнення? Бо тато так просто не пішов би, не для цього він регулярно "виховував" маму. Тож маємо трилер з вбивцею-шизофренічкою, якій ввижаються привиди? Чи маємо кривавий по вереснях дім і чоловіка, який не витримав агресивності потойбічних "гостів"? Атмосфера в цій книзі дивовижна, я не знала, в що вірити, не розуміла чи справжні ці потойбічні істоти, і якщо так, то чому Маргарет не виїздить із дому з криками й жахом на обличчі. Та поволі ми розуміємо, що атмосфера в цій сім'ї і до покупки чудернацького будинку і так була несолодка, як вміло і поволі аб'юзивний шлюб перетворює людину в подобу себе колишньої. Книгу однозначно раджу! Це одна з тих книг, які хочеться дочитати і одразу взятись за початок, щоб вловити всі розвішані авторкою гачки.

Книгу вартувало б читати у вересні або навіть десь ближче до Геловіну. У першому випадку поступовий перехід від літа до осені, чергування теплих сонячних днів з похмурими і прохолодними дощовими та поступове згасання природи зрезонували б зі змінним настроєм роману. А другий говорить сам за себе – коли ще логічніше читати моторошні книги? Зав'язка роману банально проста. Вже не молода пара купує будинок своєї мрії: вікторіанський, неймовірно старовинний, неймовірно красивий і дуже дешевий. Звісно ж, вони ігнорують усі "тривожні дзвіночки" про те, що з будинком щось може бути не так – надто вже ним захопилися. І швидко пошкодували про свою легковажність… Будинок виявився з "сюрпризом": птахи, що розбиваються об нього, кров зі стелі й стін, крики і стогони наче нізвідки й водночас звідусіль, моторошні понівечені привиди загиблих тут дорослих і дітей – усе почалося першого ж вересня в новому домі, посилюючись під кінець місяця, але відтоді цілком ніколи і не припинялося. Ігнорування проблеми спершу і пошуки рішень згодом не надто допомагали, але впертість (то ж їхній дім!) й далі тримала їх тут, хоч і доброго в тому було мало. Аж допоки напередодні четвертого вересня в будинку Гал, врешті не витримавши, зник, а Маргарет довелось гарячково вигадувати як від жахіть дому вберегти доньку Кетрін, котра вирішила приїхати й зайнятись пошуками батька. Надалі у розповіді чергуються теперішнє, в якому Кетрін відчайдушно шукає Гала, а Маргарет намагається приховати усе паранормальне й учинений ним безлад від доньки та не викликати при цьому підозр, й минуле, що стосується їхньої сім'ї до і після переїзду в новий дім та історії самого будинку і його "мешканців". Я розраховувала отримати горор, а по факту тут виявилася ще й чимала порція психологічного трилеру. Налаштована була на атмосферу жаху, а та виявилася добряче так приправленою божевіллям. Все разом лиш посилило моторошність книги. А от щодо адекватності персонажів у мене величезні сумніви. І річ тут далеко не тільки у проживанні в явно лихому будинку з привидами, котрі можуть взаємодіяти зі світом живих і далеко не всі з них безпечні. Хоч задля справедливості слід зауважити, що економка Фредріка виявилася дуже навіть корисною, навіть будучи давно мертвою (окрім вересня, звісно, коли її "трохи переклинювало"). Гал більшість подружнього життя був далеким від звання хорошого чоловіка і батька. Поки не змусили – і не думав мінятись. Кетрін теж була проблемною і сліди цього помітні досі, але вона хоч чесно намагалася працювати над собою, докладаючи чимало зусиль. Найбільше сумнівів у мене в адекватності Маргарет. Жити десятиліттями з алкоголіком й домашнім тираном, терпіти усі його безглузді обмеження, ревнощі, скандали і побої, постійно прогинаючись і пристосовуючись (замість того, щоб звернутися по допомогу чи розлучитися), приймати вибачення, навіть знаючи, що після тимчасового затишшя рано чи пізно усе знову повториться – явно не нормально… Зважаючи на це, вже не так дивно виглядала її інертність щодо "нюансів" з будинком й небажання його залишати – надто сильно вжилась в роль смиренної жертви, ладної терпіти що завгодно. "Правила підтримують порядок. З ними життя терпиме. Згодом побачите, що навіть найбільш нестерпні речі до певної міри можна стерпіти. Треба лиш знати, як до них ставитися. Знати, під яким кутом глянути. Та швидко собі затямити, що можна робити, а чого не можна, і так жити." Лиш її материнський інстинкт не визнавав жодних поступок. Книга зуміла зачепити, вразити й здивувати. До того ж вона виявилася глибшою, ніж просто горор про паранормальні явища. Атмосфера жаху доповнена божевіллям та психологічною напругою, що описані моторошного реалістично. Власне, це не дивно, зважаючи на фах авторки. ——— P.S.: Переклад загалом непоганий, але не без нюансів. Наприклад, дивними здались конструкції типу "видерлася на ноги" у значенні підвелася / звелася на ноги, чи ходіння "вниз коридором" (навряд чи на першому поверсі дому коридор має нахил).

Тривожна та добротно зроблена історія про аб'юз, сімейне насилля та те, як можна звикнути до тотального трешу, яку абсолютно безнадійно всрали кінцівкою. ⭐️ Із самих перших сторінок читач розуміє, що потрапив в якусь хтонь, адже героїня спокійнесенько собі живе в будинку, що стікає кров'ю. "Так вересень же", — каже героїня, наче це щось пояснює. Окрім крові на стінах в будинку ще існують привиди різного ступеня агресивності та сусідка, із якою Маргарет мило бесідує чи не щовечора. ✝️ Ще в Маргарет колись був чоловік, але він пішов, не витримавши чергового кривавого вересня. Ця історія геть не задовольняє дорослу доньку, яка вирішує кістьма лягти, але відшукати батька. ? Хоча й визнає, що без нього матері стало краще, бо — о, ці кляті традиційні цінності! — він був "милим" чоловіком, який "виховував" дружину кулаками. ? Як ви розумієте, жодних привидів чи крові донька в будинку не бачить. Бо їх не існує. Поправочка: не існувало аж до самої кінцівки, яка геть начисто зламала абсолютно все, що було до цього (реально, якби не майстерність виписаних залежних стосунків та поступового пристосування та унормовування нових обмежень, які вигадував "милий" чоловік своїй дружині, на попередніх сторінках, я б з-за цієї кінцівки поставила 2 зірочки, а не 4). ? Тут чудові пропрацьовані герої, які бісять що справжні люди, кілька яскравих типово впізнаваних ситуацій, які також багато хто може пригадати з життя, та і в цілому історія була прекрасна на перших 4 частинах з 5. ? Бо кінцівка перетворює гарний психологічний трилер, який вміло користується метафорами та заграє із довірою читачів, на банальну прохідну треш-зомбі-жуйку. ?‍⬛ Але попри це, книгу я можу і буду рекомендувати не просто читати, а брати на клуби, обговорювати і проговорювати, можливо, якісь свої приховані речі. ❤️ Щире #Дафа_радить і дякую Вівату за книгу.

Історія, яка мала б захопити від першої сторінки: будинок, який тільки купили; дивні звуки; зниклий господар; містичні речі, що мали б мати логічне пояснення. Однак, не так сталося як гадалося, ця книга стала повним розчаруванням для мене. Головні герої - Маргарет і Гал, подружжя, що купило великий вікторіанський будинок. Здійснили свою мрію. Певний дискомфорт у них викликає підвал, однак сама велич будинку і низька ціна роблять свою справу - будинок придбано. Наступного разу ми зустрічаємо Маргарет через чотири роки. Гал кудись пропав (і тут я собі надумала масу теорій). Маргарет сприймає це спокійно (здавалось, то для неї така дрібниця). І єдина людина, яка хоче в усім розібратись, їхня донька - Кетрін. В будинку відбуваються дивні речі. Тут ми маємо духів, їхні історії, таємний підвал і злодія якого треба знищити (або просто не злити його). Пошуки Гала дають свій результат, його знаходять мертвим в підвалі (що дуже очікувано) - жодних пояснень як він помер, чи як він там опинився. Загалом, помер та й помер (дивно для трилера). Ну і фінал, то окрема історія. Взяла Маргарет і вигнала дух головного лиходія з будинку. І все? Виявилось це було просто. І в мене назріло питання - чому це не можна було зробити чотири роки тому?? Не можу рекомендувати до прочитання: дивна книга з дивною історією, яка для мене немає логічного пояснення. А може я чогось не зрозуміла. І ця книга просто не для мене.

Книгу вартувало б читати у вересні або навіть десь ближче до Геловіну. У першому випадку поступовий перехід від літа до осені, чергування теплих сонячних днів з похмурими і прохолодними дощовими та поступове згасання природи зрезонували б зі змінним настроєм роману. А другий говорить сам за себе – коли ще логічніше читати моторошні книги? Зав'язка роману банально проста. Вже не молода пара купує будинок своєї мрії: вікторіанський, неймовірно старовинний, неймовірно красивий і дуже дешевий. Звісно ж, вони ігнорують усі "тривожні дзвіночки" про те, що з будинком щось може бути не так – надто вже ним захопилися. І швидко пошкодували про свою легковажність… Будинок виявився з "сюрпризом": птахи, що розбиваються об нього, кров зі стелі й стін, крики і стогони наче нізвідки й водночас звідусіль, моторошні понівечені привиди загиблих тут дорослих і дітей – усе почалося першого ж вересня в новому домі, посилюючись під кінець місяця, але відтоді цілком ніколи і не припинялося. Ігнорування проблеми спершу і пошуки рішень згодом не надто допомагали, але впертість (то ж їхній дім!) й далі тримала їх тут, хоч і доброго в тому було мало. Аж допоки напередодні четвертого вересня в будинку Гал, врешті не витримавши, зник, а Маргарет довелось гарячково вигадувати як від жахіть дому вберегти доньку Кетрін, котра вирішила приїхати й зайнятись пошуками батька. Надалі у розповіді чергуються теперішнє, в якому Кетрін відчайдушно шукає Гала, а Маргарет намагається приховати усе паранормальне й учинений ним безлад від доньки та не викликати при цьому підозр, й минуле, що стосується їхньої сім'ї до і після переїзду в новий дім та історії самого будинку і його "мешканців". Я розраховувала отримати горор, а по факту тут виявилася ще й чимала порція психологічного трилеру. Налаштована була на атмосферу жаху, а та виявилася добряче так приправленою божевіллям. Все разом лиш посилило моторошність книги. А от щодо адекватності персонажів у мене величезні сумніви. І річ тут далеко не тільки у проживанні в явно лихому будинку з привидами, котрі можуть взаємодіяти зі світом живих і далеко не всі з них безпечні. Хоч задля справедливості слід зауважити, що економка Фредріка виявилася дуже навіть корисною, навіть будучи давно мертвою (окрім вересня, звісно, коли її "трохи переклинювало"). Гал більшість подружнього життя був далеким від звання хорошого чоловіка і батька. Поки не змусили – і не думав мінятись. Кетрін теж була проблемною і сліди цього помітні досі, але вона хоч чесно намагалася працювати над собою, докладаючи чимало зусиль. Найбільше сумнівів у мене в адекватності Маргарет. Жити десятиліттями з алкоголіком й домашнім тираном, терпіти усі його безглузді обмеження, ревнощі, скандали і побої, постійно прогинаючись і пристосувуючись (замість того, щоб звернутися по допомогу чи розлучитися), приймати вибачення, навіть знаючи, що після тимчасового затишшя рано чи пізно усе знову повториться – явно не нормально… Зважаючи на це, вже не так дивно виглядала її інертність щодо "нюансів" з будинком й небажання його залишати – надто сильно вжилась в роль смиренної жертви, ладної терпіти що завгодно. "Правила підтримують порядок. З ними життя терпиме. Згодом побачите, що навіть найбільш нестерпні речі до певної міри можна стерпіти. Треба лиш знати, як до них ставитися. Знати, під яким кутом глянути. Та швидко собі затямити, що можна робити, а чого не можна, і так жити." Лиш її материнський інстинкт не визнавав жодних поступок. Книга зуміла зачепити, вразити й здивувати. До того ж, вона виявилася глибшою, ніж просто горор про паранормальні явища. Атмосфера жаху доповнена божевіллям та психологічною напругою, що описані моторошно й реалістично. Власне, це не дивно, зважаючи на фах авторки. ——— P.S.: Переклад загалом непоганий, але не без нюансів. Наприклад, дивними здались конструкції типу "видерлася на ноги" у значенні підвелася / звелася на ноги, чи ходіння "вниз коридором" (навряд чи на першому поверсі дому коридор має нахил).

Дочитала я вже давно той "Вересневий дім", але все не писала відгук на нього, бо намагалась зрозуміти свої емоції і визначитись, чи мені таки сподобалась історія чи ні. І напевно таки більше сподобалась, ніж не сподобалась і зараз поясню чому. Сам сюжет надзвичайно цікавий про молоду пару, яка все своє життя в переїздах, орендованих квартирах і без постійного місця проживання, яка випадково знаходить дууууже дешевий будинок і може собі дозволити його купити. Їм все подобається, вони надзвичайно щасливі, але через якийсь проміжок часу починають з'являтись якісь дива (то вони чують голоси та стогони, то помічають силуети, то будинок в прямому сенсі починає сочитись кров'ю). І от нормальна адекватна людина вже спакувала б речі і з'їхала, але не наша героїня. Чоловік після 4 років не витримав та покинув її, але його жінка продовжує жити там з привидами і відмовляється з'їхати. Чоловік зібрав речі та кудись зник і дочка подружжя приїздить в той будинок для того щоб знайти батька. Ну цікавезна зав'язка! Але далі такі неоднозначні маю враження, бо написано легко та динамічно в стилі Фріди Мак-Фадден, але половину тексту нічого нового авторка нам не дає і ми просто колупаємося 200 сторінок у вже відомих нам персонажах і деталях. У Мак-Фадден доза дофаміну на 300-350 сторінок концентрованого насиченого тексту, коли тут 400 сторінок води і ходіння по колу. От якщо прибрати б 100 сторінок, то це була б афігезна книга. Розв'язка теж дуже непогана, бо я люблю оцю розмиту межу між містикою і божевіллям (чи дійсно вона бачила тих привидів, чи все відбувалось в її голові), і дуже гарно пропрацьована тема аб'юзу в родині (настільки влучний і конкретний приклад, що я сиділа трохи в шоці після прочитання). В загальному я б її оцінила на 6 з 10. Зав'язка цікава, захований сенс був просто фантастичним, але ось цей простій в сюжеті без жодного руху та змін на 100 сторінок дуже підпаскудив враження. Ще трохи додам, що такі неоднозначні враження можуть бути і через презентацію книги читачам. От конкретно в цьому випадку мені продали "Вересневий дім" як готичну (горорну) історію із загадковим зникненням людини (і я налаштувалась на вайби Алана По), а в результаті це психологічна драма з елементами містики. Тому я зажди себе картаю за те, що постійно читаю анотацію та промоцію видавництва, і створюю вже початкове враження ще до прочитання. Але з іншого боку я не можу почати читати книгу не прочитавши хоч щось до неї. Я маю бути мінімально готовою до історії, щоб швидше влитись в сюжет та зрозуміти чи емоційно я готова, чи краще взяти щось легше/важче.

Маргарет і Гал (Гарольд) ніколи не мали власного будинку, але мріяли про це ще тільки на початку власних стосунків. Вони одружились, народили дитину, відправили її до коледжу, і лише тоді змогли втілити свою давню мрію в життя. 30 років у шлюбі, і вони нарешті знаходять ідеальний будинок. Знайти ідеальний будинок після довгих років мрій, що може бути краще? А коли він ще і нижче ринкової вартості, хіба тут вже можна зупинитись? Ну подумаєш, померли тут люди сто років тому, а в якому старому будинку такого не було? Маргарет і Гал закохуються в цей будинок, купують його, та живуть в ньому щасливо і довго (не дуже, лише кілька тижнів, адже це лише травень). У Гала власний кабінет, у Маргарет власна студія для малювання, що може бути краще? В них нарешті власний будинок! За три місяці Маргарет помічає кров (це дійсно було важко не помітити), та Гал каже, що це проблеми будинку, і все буде добре. Це їх будинок, їх власний дім — важить тільки це. Минає рік, другий, третій. На початку четвертого року, Гал вирішує, що він більше так не може, і йде. Маргарет не може наважитись сказати про це їх донці, але та починає щось підозрювати, і вперше приїжджає до нового будинку своїх батьків. Вона починає пошуки батька, але дуже швидко розуміє, що більше її уваги потребує мати. Неймовірний горор, в найкращих традиціях жанру. Весь час поки читала книгу, бачила яскраві жахіття. Дуже рекомендую любителям жанру, містики, привидів, та розуміння, що люди - жахливі створіння.

Психологічний горор про ̶п̶р̶и̶в̶и̶д̶і̶в̶ самотність, домашнє насилля, абьюз і созалежність. Насправді про сюжет краще нічого не знати перед читанням, ця химерна оповідь затягує в свої тенета одразу і не відпускає до останньої сторінки. Захоплива, зворушлива й сумна історія, з прекрасними метафорами, майстерно написана і страшна. «Ніхто не заслуговує так жити», героїню шкода до сліз. Вона ухвалює рішення не тікати, а жити в будинку з химерниками, понівеченими мерцями, пристосовується до них. Бо хоче мати свій дім. Але найстрашніші потойбічні кошмари ніколи не зрівняються із жахливим агресивним контролюючим чоловіком.