В цій книзі багато відсилок саме до зйомок Гаррі Поттера, адже це зайняло значний проміжок часу в житті Тома Фелтона. Але сам він, як мені здалось, надмірно дистанціюється від самого акторства, постійно підкреслюючи, що Том Фелтон не = Драко Малфой, і що це лише одна зі складових його життя.

Так, тут багато жартів, іронії і навіть трохи сарказму. Як я й думала, Том Фелтон часто користувався гарненьким личком і був ще тим шкідником, він багато розповідає про сім'ю, з особливою повагою про дідуся. Також багато приділяє уваги проблемам, що виникли у хлопця, на якого в юному віці звалилися гроші й слава. Ще мені дуже сподобалось, що він один з тих, хто не відвернувся від мами Ро, про неї тут теж часто згадується, це для мене по-новому відкриває Фелтона, як одного з кращих людей.

Загалом, радію, що прочитала цю книгу, дізналась багато нового про Тома Фелтона - як людину, як брата, сина, онука, актора. Завдяки цьому, закортіло тепер прочитати ще щоденники Алана Рікмана.